Який експонат виставки найцікавіший? Очевидно, той, біля якого найбільше відвідувачів, на який частіше за інші наводять об’єктиви фотоапаратів.
Таким експонатом на Московській міській виставці науково-технічної творчості молоді 1984 року був мотоблок «Вятка-1М», виготовлений у гуртку автоконструювання Палацу піонерів і школярів імені Н. К. Крупської Бауманського району Москви.
Вихованці гуртка, брати Олександр і Володимир Самсонови — нині учні Московського автомобільно-дорожнього технікуму, — взяли за основу розробку інженера С. Ільїчова (див. «В’ятич» з Підмосков’я», «М-К» № 7 за 1981 р.).
1 — захисний кожух, 2 — вал відбору потужності, 3 — плоский паливний бак, 4 — кріплення бака, 5 — котушка запалювання, 6 — електронний блок запалювання, 7 — «манетка» газу, 8 — держак робочого органу, 9 — лапа культиватора.
Вихідна конструкція, однак, не до кінця задовольнила хлопців. Багато вузлів і деталей вони вирішили по-своєму в процесі виготовлення та доведення. У результаті «Вятка-1 М» нагадує прототип лише компонувально. Вона стала стійкішою, витонченішою, набагато зручнішою.
Про цю роботу братів Самсонових розповідає їхній наставник, керівник гуртка Костянтин Іванович Кругликов.
1 — платформа ходового моста, 2 — отвір під шпильку фіксації кронштейна, 3 — петлі підвіски тримача робочого органу, 4 — частина рами, яку видаляють.
Спочатку хлопці повністю повторили конструкцію С. Ільїчова. Проте під час випробувань на дачній ділянці у неї виявилися недоліки. Мотоблок виявився нестійким на поворотах, важко було утримувати його в борозні через високо піднятий центр тяжіння.
З’ясувалося також, що запуск кікстартером не зовсім зручний, та й двигун працював ненадійно — очевидно, довгий вигнутий патрубок карбюратора погіршив живлення. Прямі ґрунтозачепи швидко забивалися ґрунтом, а плуг відвалював пласт землі прямо на колесо.
1 — основа, 2 — затискач, 3 — упорний кутник, 4 — ребра жорсткості, 5 — опора, 6 — пази під шпильки фіксації.
Звісно, усе це нас не влаштовувало, і ми задумалися над тим, як покращити машину. Вирішили зменшити вертикальний габарит мотоблока і заразом його вагу.
Почали з рами (див. «М-К» № 7 за 1981 рік, с. 8—10). Частину нахиленої та всю нижню балку відрізали; платформу ходового моста перенесли на верхню балку; вирівняли петлі підвіски тримача.
Потім спростили кронштейн кріплення двигуна, залишили, на наш погляд, найнеобхідніше: основу, затискач, опору, ребра жорсткості та упорний кутник. Змінили й спосіб фіксації кронштейна на рамі: замість двох болтів зверху — чотири шпильки з боків.
З досвіду ми знали, що циліндричний паливний бак не завжди вигідний. У цій ситуації більше підходив бак прямокутної форми і невеликої товщини. Прикріпили його до кожуха головки циліндра та затискача кронштейна двигуна.
У результаті «зріст» мотоблока зменшився на 350 мм. Зниження центра тяжіння в поєднанні зі збільшеною до 500—700 мм колією коліс (залежно від розвороту дисків) надало конструкції потрібної стійкості.
Сумнів викликав і довгий вигнутий патрубок карбюратора — короткий, штатний краще. Тому повернулися до нього. Щоб двигун працював надійніше, застосували електронний блок і котушку запалювання, а замість кікстартера поставили пусковий шків на вал вентилятора.
Схему трансмісії вирішили не змінювати. Проте проміжний і ходовий мости зробили самі. Для простоти використали не шліцьове з’єднання зірочок із валами, а шпонкове. І ще. Щоб легко було підбирати оптимальні передавальні відношення, зірочки виготовили окремо від маточин, скріпивши їх болтами.
Верхній ланцюг для безпеки закритий кожухом.
Дещо інакше виглядає у нас тримач робочого органу з ручками керування: їх можна фіксувати в будь-якому з трьох передбачених положень.
1 — рама, 2 — петлі підвіски тримача, 3 — болт підвіски тримача, 4 — втулка, 5 — ручка керування, 6 — повідок фіксатора, 7 — фіксатор, 8 — плата фіксатора, 9 — штир, 10 — тримач робочого органу, 11 — вигнутий держак робочого органу, 12 — болт підвіски робочого органу, 13 — регулювальний болт, 14 — вісь регулювального болта, 15 — торцева стінка.
Як плуг у нас — лапа культиватора з відігнутим назад держаком, щоб земля не завалювала праве колесо.
Критично поставилися ми й до важеля газу, вважаючи, що для керування двигуном мотоблока він не годиться: «манетка» краще.
Тепер про колеса. Підтримувальне вирішили не використовувати і віддали перевагу двом колесам від мотоколяски С3А. Ґрунтозачепи на них розташували під кутом 45°, «ялинкою», щоб вони самоочищалися під час оранки. Замість ланцюгів поставили ободи зі сталевих стрічок…
Свій мотоблок хлопці назвали «Вятка-1М». Зусилля, витрачені ними на вдосконалення конструкції «В’ятича», дарма не пропали — машина працює надійно. Ось уже другий сезон нею орють важкий суглинок. І досить швидко — три сотки за одну годину на глибину 220 мм.
Проміжний вал мотоблока слугує також валом відбору потужності. З’єднавши його з насосом, циркулярною пилкою або сінокосаркою, можна виконувати цілу низку додаткових господарських робіт.