Будуємо котедж

Дачні ділянки… Усього шість соток.

Як на цьому крихітному шматочку розмістити й будинок, й окрему кухню-їдальню, й госпблок, й санвузол, і гараж? А ж хочеться ще щось посадити…

Пропонуємо вашій увазі компактний триповерховий будинок-котедж, де під одним дахом досить зручно розташовані всі перелічені споруди. Він займає лише 35 кв. м, а сумарна площа внутрішніх приміщень у понад два рази перевищує цю величину (!). Завдяки низці конструктивних особливостей такий «хмарочос» зовсім не виглядає несуразним гігантом.

Отож, пропонуємо здійснити прогулянку будинком, яка допоможе скласти про нього уявлення.

Відчинивши вхідні двері, ми потрапляємо в тамбур-прихожу площею 3,6 кв. м. Тут знаходиться вбудований настінний шкаф шириною 1,5 м і глибиною 0,5 м. Звідси можна пройти до майстерні (вона ж — котельня) площею 5,3 кв. м, а з неї — у гараж (його габарити — 2,2×4,5 м, площа — близько 10 кв. м).

У прихожій є ще одні двері, які ведуть до невеликого холу площею 6,0 кв. м; далі — на другий поверх або до туалетної кімнати (площа — 3,0 кв. м) з люфт-клозетом і умивальником.

Піднявшись сходами на другий поверх, ми опиняємося в невеликому тамбурі площею 2,1 кв. м, звідки через двері можна потрапити до вітальні (площа — 11,7 кв. м) та кухні-їдальні (площа 14,0 кв. м), а розташованими поруч сходами піднятися на останній поверх «хмарочоса», у мансарду. Вона складається з кімнати площею 10,0 кв. м та невеликого холу площею 6,0 кв. м. Приміщення мансарди можна використовувати і як дитячу кімнату, і як спальню, і як кабінет.

Якщо скласти всі ці квадратні метри, вийде близько 72 кв. м. Нагадаємо: площа самого будинку — лише 35 кв. м.

Як побудувати такий будинок? Звісно, це непросто й далеко не дешево, проте обійдеться все ж дешевше, ніж спорудження перелічених на початку споруд окремо одна від одної.

Зведення будь-якого будинку починається із закладання фундаменту. Існує чимало його варіантів; вибір оптимального пов’язаний із безліччю різних, іноді взаємовиключних, факторів. Головні з них — вага самого будинку, склад ґрунту та глибина залягання ґрунтових вод. У цьому випадку перший фактор важко назвати головним, оскільки маса будинку не надто велика. Що ж до ґрунту, саме він багато в чому визначить майбутнє вашого будинку. Зокрема, так звані пучинисті ґрунти не дозволяють використати достатньо дешевий стовпчастий фундамент, оскільки циклічні зміни температури протягом року спричиняють випучування ґрунту разом із фундаментом (у такому випадку підошву фундаменту встановлюють нижче рівня промерзання ґрунту).

У цьому сенсі практично повністю позбавлений недоліків спрощений фундамент на піщаній подушці. Його верхня частина — це шар із будь-яких неорганічних матеріалів: щебеню, гравію, каменю, цегляного та бетонного бою, а також їхніх сумішей. Нижня ж частина складається з піску — бажано крупнозернистого. Такий фундамент надійний, довговічний і його можна закладати при будь-якій глибині промерзання ґрунту. Єдина умова, яку при цьому необхідно дотримуватися, — він має бути надійно захищений від дощових і паводкових вод.

Розміри фундаменту й цоколя наведені на одному з малюнків. Форма ж його в плані має відповідати плану цокольного поверху.

Закладання фундаменту починається з копання траншеї шириною близько 0,5 м і глибиною 0,6 м. У неї насипають кілька шарів піску, зволожуючи кожен раз водою, що сприяє ущільненню піску. Далі зверху укладають щебінь або якийсь інший матеріал і ретельно утрамбовують. При цьому необхідно стежити за тим, щоб гравійно-піщана подушка була строго горизонтальною — це полегшить подальші роботи.

Цоколь можна виконати монолітним залізобетонним (з використанням розбірної пересувної опалубки) або викласти з підходящих за габаритами залізобетонних блоків. Хоча другий спосіб і простіший, перший все ж таки переважніший і доступніший. До того ж він дозволяє зробити не лише достатньо міцний цоколь, а й прикрасити його поверхню оригінальною обробкою. Для цього у зовнішній щит опалубки закладають рельєфні гумові килимки, хвилястий склопластик або шифер. Перед установленням опалубки на гравійну подушку слід постелити поліетиленову плівку — інакше рідка фракція бетону піде в щебінь.

При заливці цоколя рекомендується використовувати сталеву арматуру — обрізки товстого дроту, труби, частини старих залізних ліжок та інший відповідний металобрухт. Крім того, необхідно передбачити продухи — вентиляційні отвори для провітрювання підпільного простору, а також отвори під різьбові шпильки, якими будуть кріпитися до цоколя опори для підлогових лаг.

Після заливки бетонну суміш ретельно утрамбовують і обробляють штиковою лопатою. Якщо кілька днів поспіль погода суха й спекотна, бетон слід закрити від сонця й поливати водою.

При заливці цоколя у воріт гаража рекомендуємо заглибити його разом із фундаментом — це дозволить машині вільно заїжджати в гараж, не розхитуючи при цьому цоколь і фундамент.

Стіни цокольного поверху можна викласти «в одну цеглину» — товщина становитиме близько 25 см (спосіб кладки показано на малюнках). Цеглу укладають послідовно: спочатку за схемою ряду I, потім II, III, після чого цикл повторюється. Можна, правда, робити кладку за рядами I і II — міцність стіни при цьому не зменшиться.

Останнім часом дедалі більшу популярність здобуває кладка способом «зигзаг», яка показана на одному з малюнків. Переваг у такої стіни немало: це привабливий зовнішній вигляд, підвищена стійкість, добра повітропроникність і, що, мабуть, найголовніше, — цегли на неї витрачається менше порівняно з традиційною кладкою «в одну цеглину».

Що ж до перегородок, їх цілком можна звести «в півцеглини» — товщина такої стіни становитиме близько 120 мм. При муруванні стін і перегородок слід пам’ятати про дерев’яні пробки, які закладають у вертикальних частинах дверних і віконних пройомів і призначені для кріплення дверних і віконних коробок.

Варто зауважити, що цегла для стін цокольного поверху — далеко не єдиний матеріал. Можна зробити стіни з монолітного бетону, з відлитих у саморобну форму-опалубку бетонних, шлакобетонних та опилкобетонних блоків — усе залежить від ваших можливостей.

Кладку стін і перегородок найкраще вести на цементно-піщано-глинистому розчині. Якщо у вас цемент марки М300, то для приготування розчину компоненти беруть у такому співвідношенні: 1 частина цементу на 1,5 частини глини й 10 частин піску; при цементі марки М400 — 1 частина цементу на 2 частини глини й 12 частин піску. Такий розчин має цілком задовільну міцність, добру пластичність, а використовувати його можна протягом 1—1,5 години. (До речі, глину в наведених співвідношеннях можна успішно замінити вапном.)

Перемички над вікнами, дверима й воротами найпростіше виконати з залізобетонних балок. Правда, далеко не завжди вони є потрібного перерізу й довжини, тому їх цілком можна зробити з монолітного бетону, зведши опалубку над віконними й дверними пройомами або відливши балку окремо з подальшою її установкою над відповідним пройомом. Перемички з монолітного залізобетону менш трудомісткі. Лише в прогонах, що перевищують 2 м, потрібно використовувати якісну сталеву арматуру, розташовуючи її переважно в нижній частині опалубки. Справа в тому, що ця частина балки працює на розтягування, і розривні навантаження в цьому візьмуть на себе арматурні стержні. Ну а навантаження у верхній частині балки (на стиск) добре сприймає сам бетон.

Довжина балок цокольного перекриття й перекриття другого поверху становить 5 м. У такому разі знадобляться дерев’яні балки перерізом 150×200 мм за умови, що відстань між ними становитиме 1 м, а сумарне навантаження на 1 кв. м міжповерхового перекриття — 250 кгс. Витрата деревини при цьому виходить невиправдано високою, тому рекомендуємо зробити збірні балки двотаврового перерізу. Збирають їх із дощок товщиною 40…50 мм за допомогою цвяхів і клею. Слід мати на увазі, що погано склеєна балка за міцністю й жорсткістю рівносильна трьом покладеним одна на одну дошкам, а цього явно недостатньо. Тож радимо застосовувати епоксидну смолу, додавши до неї для зменшення текучості деревний порошок або цемент. Підійде й казеїновий клей; для покращення водостійкості й зменшення текучості його також бажано змішати з цементним порошком, щоб отримана маса нагадувала шпаклівку середньої густини.

Якщо умови не дозволяють здійснити якісну збірку балок, спокійніше зупинитися на монолітних брусах.

Перед тим як укласти балки перекриття по периметру стін цокольного поверху, наклейте за допомогою бітуму два шари руберойду.

Балки укладають так, щоб відстань між ними становила близько 1 м. При цьому необхідно враховувати розташування сходів і починати укладку з тих балок, які стануть основою міжповерхового сходового пройому.

Якщо перекриття цокольного поверху цегляні, вони цілком можуть спиратися на перегородки. Єдине місце, де таких перегородок немає, — гараж; але й над ним можна прокласти один-два залізобетонні ригелі, на які й будуть спиратися балки перекриття.

Варто зауважити, що дерев’яні двотаврові балки дозволяють утеплити міжповерхове перекриття. Потрібно лише поверх утеплювача прокласти шар так званої пароізоляції з пергаміну, руберойду або синтетичної плівки. Як утеплювач використовують мінеральну вату, пінопласт або керамзит.

Уклавши балки перекриття, можна переходити до зведення самого будинку. Він — каркасної конструкції, з двосторонньою обшивкою стін погонажним (дошками) і листовим (фанерою або оргалітом) матеріалами. Треба сказати, що каркасні будинки за трудомісткістю й витратою матеріалів — найекономніші, а при використанні ефективного утеплювача — у 1,5—2 рази легші й дешевші за зрубні. Але найголовніше — каркасні стіни цілком можуть зводити своїми руками навіть ті, хто не має професійних навичок досвідленого теслі.

Каркас зовнішніх і внутрішніх стін найкраще збирати з дощок товщиною 50 мм і шириною 100…150 мм. З таких самих дощок зводяться крокви й балки міжповерхового перекриття. Робота зі зведення каркасу починається з монтажу нижньої обв’язки поверх балок цокольного перекриття. Стійки каркаса встановлюють на нижню обв’язку, оптимальна відстань між стійками — 500 мм. При відстані між балками цокольного й міжповерхового перекриттів 1 м каркас дозволяє отримати оптимальну силову схему з чіткою передачею навантажень за несучими елементами стін і перекриттів.

Для зовнішньої обшивки каркасу найкраще використовувати «вагонку» або непрофільовані строгані доски. І ті, й інші бажано прибивати горизонтально: «вагонку» — гребенем догори, непрофільовані доски — унахльост, з нахльостом одна на одну. Така обшивка надійно захищає стіну від дощу — у тому числі й косого. Як утеплювач стін найкраще використовувати мінераловатні плити — легкі, вогнестійкі, вони не руйнуються гризунами й не гниють.

Для внутрішньої обшивки каркаса можна використовувати практично будь-які доски, деревноволокнисті та деревностружкові плити, фанеру.

Для забезпечення довговічності майбутнього будинку бажано захистити від комах і грибка його основні (і передусім несучі) елементи. Наразі промисловість випускає низку препаратів, серед яких одним із найефективніших є рідина «Сенеж», призначена для просочення деревини.

Дах нашого «хмарочоса» належить до мансардних, вальмових. Такі дахи, як правило, роблять у тих випадках, коли горищний простір використовують під житлове приміщення — мансарду. Відсутність двох малих фронтонів над мансардою дозволяє економніше витрачати пиломатеріали й забезпечити захист будинку від дощу. Останньому сприяють також значні (близько 1 м) звіси даху відносно рівня перекриття між другим поверхом і мансардою. До того ж такі звіси візуально зменшують висоту будинку й надають йому гармонійніших пропорцій.

Крокви та інші елементи каркаса даху, як уже згадувалося, зручніше за все виконувати з дощок перерізом 5×150 мм. Конструкції основних стикувальних вузлів показано на малюнках.

Для покрівлі будинку найбільше підійдуть хвилясті асбоцементні листи, у просторіччі їх називають шифером. Для розрахунку нагадаємо, що дрібногабаритні листи типу ВО (хвилясті звичайні) мають габарити 680×1200 мм і масу близько 9 кг, причому кожен такий лист перекриває площу приблизно 0,6 кв. м. Крім того, до них додатково випускають асбоцементні деталі для покриття коньків даху, єндов і обробки димових і вентиляційних труб. Однак придбати ці елементи — завдання досить складне, тому краще все ж орієнтуватися на саморобні, з листового металу, наприклад оцинкованого покрівельного заліза.

Основою для асбоцементної покрівлі служить обрешітка з дерев’яних брусків (перерізом не менше 50×50 мм), які прибивають гвоздями впоперек крокв. Відстань між брусками становить (для листів типу ВО) 500…550 мм. Підійде й суцільна обрешітка з необрізних дощок товщиною 20…30 мм. Щоб досягти щільного прилягання асбоцементного листа до обрешітки, під середній брусок (з трьох, на які спирається лист) підкладіть фанерну смужку товщиною 3…5 мм.

Для щільнішого прилягання асбоцементних листів один до одного їх укладають або зі зміщенням на одну хвилю в кожному наступному ряду, або зі зрізом примикаючих кутів, поєднуючи при цьому поздовжні кромки всіх укладених вище листів. Це дозволяє уникнути поширеної помилки, коли на кутових стиках утворюється чотириразовий нахльост і широкі щілини, крізь які перший же косий дощ зальє вашу мансарду водою.

Укладку листів ВО найкраще починати з правого боку даху й рухатися ліворуч з перекриттям кожного листа на одну хвилю. Верхній ряд необхідно укладати так, щоб нахльост відносно нижнього ряду становив 120…150 мм.

Кріпити асбоцементні листи до обрешітки можна як спеціальними цвяхами, так і шурупами, пропускаючи їх через отвори в гребенях хвиль. При цьому слід користуватися гумовими шайбами й прокладками.

Ми не торкаємося проблем водопостачання, оскільки вони повністю залежать від наявності або відсутності на ділянці централізованого чи місцевого водопроводу. Прокладання ж труб усередині будинку не відрізняється складністю, оскільки забезпечує водою лише умивальник у туалетній кімнаті та мийку на кухні-їдальні.

Кілька слів про влаштування системи каналізації. Для нашого будинку більше підходить люфт-клозет із вигребом. Конструктивно він представляє собою підземний резервуар із герметичними стінами й дном. Найкраще робити його з залізобетону. У пучинистих ґрунтах глибина закладання ємності має бути нижче рівня промерзання. Якщо рівень ґрунтових вод вище рівня дна вигребу, то по периметру зовнішніх стін і дна прокладають додаткову рулонну гідроізоляцію. Найзручніша форма вигребу — у вигляді циліндра. При діаметрі вигребу 2…2,5 м товщина залізобетонної стіни становить близько 100 мм.

Вигріб обов’язково має бути оснащений вентиляцією. Найкраще провести її через внутрішній димо-вентиляційний канал. Зробити це буде не надто складно, оскільки котел системи водяного опалення, скоріш за все, ви розмістите в приміщенні майстерні, безпосередньо близько до туалетної кімнати.

«Моделіст-конструктор» № 1’96, розробка І. ЄВСТРАТОВА (з використанням іноземної періодики)