ЛЕБІДКА: ОРАЧ, КОРЧУВАЛЬНИК І… САПЕР

«Запряжіть… лебідку» — під таким заголовком опубліковано в «Моделісті-конструкторі» № 8 за 1995 рік матеріал про розроблену мною систему електровспашки. Далеко не остання роль у ній відводиться буксируваному плугу, конструкцію якого пропонується зробити гранично полегшеною (щоб менше втомлюватися при перенесенні до початку кожної борозни).

А тепер пропоную читацькій аудиторії новий варіант плуга-«пір’їнки». Маса у нього дійсно невелика — 13,7 кг (без урахування рукояток) плюс додатково встановлюване (для кращого входження в ґрунт, підрізання та перевертання пласта) 4,5-кілограмове утяжелення. Від більш ранніх моїх розробок і прототипу, автором якого є Г. Одегов з Нижнього Тагілу («Моделіст-конструктор» № 6 за 1990 р.), запропонована конструкція відрізняється також наявністю глибокого вирізу в робочому органі, що істотно знижує опір ґрунту, та низкою інших технічних рішень.

З електролебідкою та плугом справляюся один, що для оточуючих — у диковинку. Уся село збігається дивитися, як плугом «нечиста сила орудує», а орач при цьому начебто лише присутній: у білій сорочці та лакированих черевиках. З точки зору сторонніх спостерігачів, мої дії на земельній ділянці і роботою-то назвати вельми важко.

Спочатку я встановлюю на початок майбутньої борозни сам плуг і роблю два «копки» лопатою, щоб леміш одразу увійшов у землю. Потім направляюся до електролебідки і, ставши на трубчасте підґрунтя якоря, вмикаю електроагрегат.

Обертаючись, барабан лебідки намотує на себе (підводка — знизу) капроновий трос із прив’язаним до нього плугом. І на земельній ділянці з’являється досить глибока рівна борозна. За нею (після чергового перенесення плуга) слідує друга, третя… А незабаром і вся ділянка виявляється вспаханою.

До рукояток під час робочого ходу на легких і середніх ґрунтах не чіпаюся, — завдяки своїй особливій «геометрії» плуг без якої-небудь допомоги з боку орача відмінно «тримає» борозну. Оре сам і на нерівних (на відміну від уже згаданого одеговського прототипу), гористих ділянках. До речі, ця особливість робить мій плуг справді незамінним для повернення в сільське господарство земель, зруйнованих війною. Наприклад, при розорюванні старих мінних полів у Білорусії та нових — у «гарячих точках планети». Треба лише подбати про відповідний захист самого орача, забезпечивши його хоча б броньованим щитом.

Що ж стосується розкорчовки або, скажімо, вспашки важких глинистих ґрунтів, то тут нічого не залишається, як «підналягти» на рукоятки плуга. Добре, що конфігурація у них зручна, з урахуванням вимог ергономіки. Рукоятки — знімні (щоб плуг при зберіганні та перевезеннях не займав багато місця), виготовляються з відрізків сталевої труби 22×3 і разом із приварною розпіркою мають сумарну масу 2,7 кг.

Грядиль плуга виконується також із труби 38×4 з підсиленням за рахунок приварних косинок та 14-мм сталевих прутків. Як леміш використовується заточена відповідним чином пластина зі зносостійкої легованої сталі. З відвалом, вирізаним за розгорткою з газового балону, вона з’єднана електрозварюванням. Переконаний, що в сукупності з уже згаданим трикутним вирізом та знайденим експериментальним шляхом кутом атаки в 6° таке технічне рішення якнайкраще сприяє зростанню експлуатаційних якостей плуга.

Борозенне та польове колеса саморобні. Виготовлені з листової сталі товщиною 2 мм з використанням відрізків труб як приварних осі та маточини. Але можна пристосувати тут і готові деталі — від списаної сільгосптехніки.

Як свідчить практика, непоганим підспор’ям для плуга-електролебідки здатний стати мототягач, зблокований із вантажною візком. Конструкція такого агрегату з достатньою повнотою вже висвітлювалася на сторінках журналу, і виготовлений мною варіант нічим істотним від неї не відрізняється. Хіба що кронштейни та їм подібна «дрібниця», які вдало вписуються в загальну концепцію тягача, що має потужніший двигун (від моторолера «Турист»), резонансну вихлопну трубу (гази з силою б’ють по землі і тут же розтікаються, не заважаючи дихати) та містку вантажну візок.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Ідея використання буксируваного «механізованою лебідкою» плуга — для землеробів не новина. Більше того, ще в 1865 році підприємливий Фаулер намагався впровадити в практику оранку із застосуванням канатної тяги та парової машини (локомобіля), що знаходиться на краю поля. На маховик останньої намотувався канат, пропущений через ролики. А той, у свою чергу, приводив у дію буксируваний балансирний плуг, який, переміщуючись по мірі вспашки вздовж поля, прокладав одну за одною поперечні борозни.

Дещо інший підхід до здійснення привабливої ідеї пропонував Говард. Завдяки хитромудрій системі канатів та блоків плуг по полю буксирувався без переміщення парової машини. Але як і у Фаулера, при такій вспашці траплялися недоліки. Плуг недостатньо рівно «тримав» борозну, плуталися та рвалися канати, ламалася складна техніка. Оранка, що називається, влітала в копійку, особливо при використанні варіанту з двома локомобілями, що переміщуються вздовж поля. Однак ентузіасти не впадали в розпач. У тому числі й у нашій країні. Розширився діапазон їх творчого пошуку. Особливо після того, як у 1922 році в Москві, на Бутирському хуторі були проведені випробування електролебідки з балансирними плугами.

Пропагандистом комплексу «лебідка — плуг» виступає й «Моделіст-конструктор». Завдяки йому, наприклад, став надбанням багатьох досвід В. Морозова з селища Павлово-на-Неві (Ленінградська область), що обробляє присадибну ділянку електроплугом власного виготовлення (див. матеріал «Оремо… електродрилем», №9 за 1981 р.). Вдалі технічні рішення, що містяться в цій конструкції, отримали свій подальший розвиток. Найкращі з появившихся потім розробок були з достатньою повнотою та оперативністю представлені читачам та передплатникам нашого видання (№ 3 за 1989 р., №4 за 1994 р., №2 за 1995 р.). Гарним підспор’ям, за визнанням самих самодіяльних конструкторів, виявилася також обґрунтована стаття «Плуг розраховуємо і будуємо самі» (№ 1 за 1994 р.).

Цікаву багатьом, судячи з редакційної пошти, тему редакція закривати не має наміру. І сьогоднішня публікація — ще одне тому підтвердження.

В. РАДЬКОВ