Після 1990-х років наплив усіляких, раніше дефіцитних, товарів на прилавки магазинів аж ніяк не охолодив фантазію та ентузіазм саморобників. Підтвердження тому — клуб «Русский мастеровой», створений у 1992 р. у Челябінську та об’єднав ініціативних і творчих умільців.
За минулі роки клубом накопичено чималий досвід зі створення оригінальних побутових пристроїв і оформлення технічної документації на їх виготовлення. Багато саморобників, знайомих із творчістю «Русского мастерового», із задоволенням використовують його розробки; відгуки — найсприятливіші. Родзинка клубних конструкцій — у максимальному використанні в виробах готових, за можливості недорогих деталей і вузлів. При включенні авторської фантазії з’єднання в одне ціле, здавалося б, звичайних речей дає часом досить несподіваний і корисний ефект. Наприклад, корпус старого акумулятора може стати основою для електролізного зварювального апарата, а на базі медичного інгалятора кмітливі майстри виготовлять пристрій для очищення автомобільних форсунок і свічок тощо.
Є в арсеналі «Русского мастерового» конструкції, що становлять особливу гордість клубу (частина з них запатентована): електронна коптильня, пристрій для промивання систем упорскування автомобілів, лопата-плуг, ціла гама зварювальних апаратів: від мікроплазмового та електролізного продуктивністю 1000 л/год до напівавтомата й апарата контактного зварювання. Хочеться підкреслити, що розроблені в клубі конструкції технологічні, виконані з доступних матеріалів, їх виготовлення цілком під силу самодіяльному майстру і, що дуже важливо, за витратами вони на порядок нижчі від промислових аналогів.
Автором більшості розробок є Сергій Ігорович Молотков (недарма він носить почесне звання «шеф-конструктор клубу «Русский мастеровой»»), який виготовив свою першу саморобку (демонстраційний компас) ще в 1-му класі.
З розповіді про мініатюрну лебідку ми починаємо серію публікацій про розробки клубу.
1 — корпус (сталь, швелер № 5, L90); 2 — щока (сталь, лист s3); 3 — перемичка (сталь, труба 13×2,5, L60, 2 шт.); 4 — планка (сталь, смуга 20×3, L68, 2 шт.); 5 —стрічка (капрон 45×3, L10 000)
У присадибному або дачному господарстві компактна ручна лебідка вантажопідйомністю до тонни завжди знайде застосування: навантажити-розвантажити важкості, підправити покривлені стовпи огорожі, витягнути застряглий автомобіль тощо. Ну а якщо починаєш будівельні роботи, то тут уже без лебідки просто не обійтися. Таку лебідку можна, звісно, і в магазині придбати, але чому б не зробити самому, тим більше, якщо це зовсім нескладно?
Вашій увазі пропонується мініатюрна лебідка (МЛ), дія якої ґрунтується на принципі важеля і коловорота. Останній складається з корпуса, перемичок і щоки. Як важіль підійде автомобільна монтажна лопатка, подовжена трубою, будівельний лом або просто металева труба діаметром 20—25 мм, довжиною 750—800 мм.
Корпус МЛ виготовляється зі швелера № 5. У вертикальній стінці свердлять отвори діаметром 13,2 мм під трубчасті перемички, а в полицях вифрезеровують пази для встановлення важеля (якщо немає можливості здійснити фрезерування, пази можна зробити свердлінням ряду отворів із подальшою обробкою напилком). Для забезпечення необхідної жорсткості корпуса по краях швелера з боку, протилежного стінці, приварюються планки зі сталевої смуги 20×3 мм.
Щока являє собою сталеву прямокутну пластину товщиною 3 мм із двома отворами, такими самими, як у корпусі.
1 — вантаж; 2 — стрічка; 3 — корпус лебідки; 4 — перемичка; 5 — важіль; 6 — опора;
а — місце розташування лебідки між вантажем і нерухомою опорою; б—початок роботи; в — укладання шарів стрічки після другого оберту лебідки
При складанні лебідки спочатку перемички вставляють в отвори корпуса і щоки та прихоплюють зварюванням, забезпечуючи при цьому їх взаємно перпендикулярне розташування. Потім виконують остаточне зварювання з боку фасок. Планки приварюють в останню чергу. Зварювальні шви зачищають, і лебідку фарбують нітрофарбою у два шари (якщо є можливість, замість лакофарбового краще застосувати гальванічне покриття, наприклад, цинкування або фосфатування).
Принцип роботи МЛ проілюстровано на рис. 2. Між двома перемичками вводять капронову стрічку, наприклад, автомобільний буксирний трос (ширина 45 мм, товщина 3 мм). Один кінець стрічки закріплюють на переміщуваному вантажі, наприклад, автомобілі; другий — внатяг кріплять до жорсткої нерухомої опори. У пази корпуса вставляють важіль, яким виконують обертання корпуса, стрічка намотується на перемички, і в результаті вантаж переміщується в напрямку до опори.
Максимальна відстань, на яку можна перемістити вантаж за один прийом, лімітується двома факторами. По-перше, це сила тяги Т стрічки. При Т = 600 кг (цього достатньо, наприклад, для витягування застряглого в багнюці або снігу автомобіля) і довжині важеля Lp = 750 мм (більша довжина створює незручність у роботі) на його кінці необхідно докласти зусилля Р близько 35 кг при першому оберті лебідки. З кожним наступним плече L дії сили Т зростатиме на 12 мм і, відповідно, на 9 кг знадобиться збільшення зусилля Р на важелі. Таким чином, людина із середніми фізичними даними за один цикл зможе провернути лебідку, найімовірніше, не більше двох разів. При цьому вантаж буде переміщено приблизно на 0,5 м.
Другий обмежувальний фактор полягає в тому, що намотана на перемичку стрічка повинна перебувати в межах хоча б одного габариту щоки і стінки корпуса лебідки. В іншому разі може статися зісковзування стрічки та виникнення аварійної ситуації. При товщині стрічки 3 мм і прийнятих у даній конструкції розмірах лебідки на перемички можна намотати вісім шарів тяги і перемістити вантаж на 1,7 м.
При встановленні лебідки між опорою і вантажем необхідно, щоб МЛ перебувала до них не ближче L/2 — половини відстані, на яку переміщується вантаж за один прийом.
Для фіксації переміщуваного вантажу і запобігання самовільному розкручуванню лебідки на стрічку надівається металеве кільце внутрішнім діаметром 60—70 мм (можна зварити з 8-мм сталевого прутка). Коли необхідно застопорити вантаж, його насувають на важіль лебідки.
При роботі з МЛ необхідно дотримуватись усіх заходів безпеки, передбачених при роботах із вантажопідйомними механізмами.
«Моделіст-конструктор» № 8’2004, С. МОЛОТКОВ