Тишу сонячного весняного ранку розбив перестук мотора. Селянин, що перекопував лопатою свій город, випрямився й глянув через огорожу на сусідню ділянку: що це за шум у стариків Ільичових? Він побачив, як із-за господарської споруди на город виїхала, пострілюючи сизим димком, маленька двоколісна машина, позаду якої, тримаючись за довгі ручки керування, крокував син Ільичових — Сергій Олексійович.
Сільський механізатор одразу зрозумів, яку машину змайстрував сусід: плуг, підвішений ззаду, і ручки керування характерних обрисів говорили самі за себе. Конструкція мотоплуга явно не становила великої складності. Марка двигуна була знайома сусідові. Точно такий самий мотор разом із деталями відмотавшого свій моторолер лежав у нього в сараї під брезентом — усе руки не доходили відремонтувати…
Тим часом Ільичов розвернувся і, додавши газу, заглибив плуг у ґрунт. За ним на пригладженій снігом і дощами землі з’явилася перша борозна. Так відбулося «бойове хрещення» «Вятича», саморобного мотоблока, створеного інженером-конструктором Ільичовим.
Відтоді мешканці підмосковного села Морозки часто бачили, як працював на ділянці механічний помічник городника. Зарос картопля — Ільичов, замінивши колеса й ґрунтообробний орган, виводив його в город окучувати посадки… Треба перевезти щось — і ось замість плуга чи окучника позаду «Вятича» саморобна ж теліжка. Гуркочучи двигуном, мотоблок упевнено тягнув доверху навантажену теліжку й сідока до того ж — майже пів тонни.
Настав час заготовляти на зиму дрова — і тоді Ільичову допомагав його мікроуніверсал. Він знімав двигун з рами «Вятича» разом із кронштейном кріплення і ставив на просте пристосування з маятниковою дисковою пилою.
Очевидна користь мотоблока в сільському господарстві.
1 — рама; 2 — ходова ланцюг; 3 — ведуча ланцюг; 4 — блок проміжних зірочок; 5 — проміжний міст; 6 — кожух двигуна; 7 — паливний бак; 8 — кран паливного бака; 9 — карбюратор; 10 — двигун; 11 — болти кріплення двигуна; 12 — важіль перемикання передач; 13 — вихідна зірочка; 14 — кронштейн; 15 — болти підвіски тримача; 16 — обойма тримача; 17 — плуг; 18 — труба ручки керування; 19 — троси керування (умовно обірвані); 20 — опорне колесо; 21 — ходова зірочка; 22 — корпус ходового моста; 23 — важіль зчеплення; 24 — ліва рукоятка керування; 25 — права рукоятка; 26 — важіль газу; 27 — педаль кікстартера; 28 — ґрунтозачепи; 29 — основне колесо; 30 — фланець основного колеса
Умовно цей мотоблок можна поділити на п’ять частин: раму, моторну групу, трансмісію, колеса й тримач ґрунтообробних знарядь з органами керування. Так, по черзі, і розглянемо пристрій «Вятича» (рис. 1).
Рама (рис. 2) зварена з трьох балок — відрізків швелера № 8. У стінці верхньої балки в двох отворах нарізано різьбу М8 для кріплення кронштейна двигуна. Там же, трохи нижче отворів, приварений центральний упор — кутник із регулювальним болтом М8х60 мм, яким можна пересувати кронштейн по рамі. Навіщо — з’ясується пізніше.
1 — петлі підвіски тримача; 2 — п’ята; 3 — центральний упор; 4 — верхня балка; 5 — платформа ходового моста; 6 — платформа проміжного моста; 7 — похила балка; 8 — бічний упор (2 шт.); 9 — регулювальний болт (3 шт.); 10 — нижня балка; 11 — серьга
До нижньої та похилої балок рами приварені квадратні сталеві пластини — платформи ходового й проміжного мостів мотоблока. Отвори в платформі ходового моста для кріплення його корпусу — циліндричні. У платформі ж проміжного вони зроблені у вигляді пазів, а нижче платформи до полиць похилої балки приварені два бічних упори з регулювальними болтами М8х60 мм.
До задньої частини рами приварена прямокутна пластина — п’ята, а до неї — ззовні — петлі підвіски тримача. До внутрішньої сторони п’яти приварена серьга з отвором діаметром 10 мм, в який входить регулювальний болт тримача.
1 — труба передач карбюратора; 2 — важіль кікстартера; 3 — важіль перемикання передач
Моторна група «Вятича» складається з двигуна, кронштейна кріплення його до рами, вихідної зірочки та паливного бака. Двигун узятий від широко відомого моторолера «Вятка-150М» (можна й від «Електрона»). Серйозним доопрацюванням він не піддавався, але дещо в ньому змінено. Трубу карбюратора (рис. 3) відділено від фланця, розвернуто на 180° у горизонтальній площині й знову приварено до фланця (інакше при встановленні двигуна на раму карбюратор упреться в конструкцію; з тієї ж причини видалено й глушник). Важіль кікстартера в двох місцях надрізано, зігнуто по надрізах і в такому вигляді зварено. Після цього важіль, опускаючись під час запуску двигуна, перестав зачіпати колесо.
Доопрацьовано й сектор перемикача передач. До нього приварено сталевий пруток із кулькою на кінці, до якого можна без труду дотягнутися, перебуваючи за ручками керування мотоблоком.
Вихідна зірочка (рис. 1) надягнута на вал відбору потужності двигуна. У неї 19 зубів із кроком 12,7 мм. Шліци зірочки й вала — відповідні.
1 — основа; 2 — ребро жорсткості; 3 — підпірка; 4 — передня губа затиску; 5 — задня губа; 6 — стягувальний болт (2 шт.); 7 — затиск; 8 — опора; 9 — консоль; 10 — упорна гайка; 11 — обмежувач
Двигун установлено на рамі за допомогою кронштейна, звареного з кількох деталей, переважно з відрізків швелера № 8 (рис. 4). Затиск кронштейна, стягнутий болтами, обхоплює шийку вихідного вала й надійно утримує двигун. Сам кронштейн прикріплено до рами двома болтами М8х10 мм. Для цього в його основі пропиляно пази, що дає змогу пересувати кронштейн по рамі й тим самим змінювати натяг ведучої ланцюга (регулювальний болт при цьому обертається в упорній гайці, привареній до низу консолі). А щоб кронштейн під час регулювання не перекосився, до країв його основи приварені обмежувачі, які орієнтують кронштейн вздовж верхньої балки.
Паливний бак циліндричної форми встановлено на двох стійках над двигуном. Паливо з нього надходить у карбюратор самотоком.
Трансмісія — це проміжний і ходовий мости (рис. 1), узяті від списаних картоплезбиральних комбайнів, зірочки, фланці коліс і ланцюги. Проміжний міст розміщується на платформі похилої балки рами й може трохи пересуватися в її пазах, натягуючи ходову ланцюг. Натяг регулюється болтами М8х60 мм у бічних упорах рами.
1 — передплужник; 2 — відбивач; 3 — упор
На ліві шліци вала моста надягнуто й зафіксовано гвинтом М6х8 мм блок проміжних зірочок. Більша з них має 64 зуби, менша — 18. Крок зубів однаковий — 12,7 мм. Крутний момент із вихідної зірочки двигуна ланцюгами від мотоцикла «Ява» передається на проміжний міст, а з нього — на ходовий. Там зірочка має 30 зубів із кроком 12,7 мм і зроблена разом із фланцем кріплення лівого колеса мотоблока. Надягнута вона на шліци лівого кінця вала моста й зафіксована гвинтом М6х8 мм. На шліци правого кінця ходового моста так само встановлено й зафіксовано фланець кріплення правого колеса.
Колеса на «Вятичі» моторолерні (рис. 6). Лише диски їх кріплення до фланців саморобні, вирізані зі сталевого листа. Для кращого зчеплення з ґрунтом колеса обладнані ґрунтозачепами — кутниками з полицями шириною 25 мм (по вісім штук на колесо). Кутники — двох типів: половина з лапками, половина без лапок. Кріпляться вони, чергуючись, до двох комбайнових ланцюгів, надягнутих на шини. Щоб ланцюги не зскакували, лапки у ґрунтозачепів відігнуті до коліс.
1, 5 — ґрунтозачепи; 2 — колесо; 3 — обід; 4 — диск; 6 — ланцюг
Під час оранки ліве моторолерне колесо знімають і на його місце ставлять опорне. Воно цілком металеве (рис. 1): диск вирізаний зі сталевого листа, а вісім ґрунтозачепів — з кутника з полицями шириною 25 мм. Кутники з’єднуються з диском зварюванням. Опорне колесо до фланця кріпиться тими ж болтами, що й моторолерне.
І нарешті, останній вузол — тримач ґрунтообробних знарядь з органами керування. Підвішений він на петлі в задній частині рами. Вузол являє собою зварну конструкцію (рис. 7), основні деталі якої — відрізки труби й швелера № 8. Тримач виготовлено безпосередньо з швелерів: з одного, до полиць якого приварена замикаюча стінка, зроблено обойму (у ній кріпляться ґрунтообробні знаряддя), з іншого — регульований кронштейн. Два нижні отвори цього кронштейна виконані у вигляді пазів. Якщо болти кріплення в них послабити, а регулювальний болт тримача гайками пересувати відносно серьги рами, то кут установки у вертикальній площині, скажімо, плуга змінюватиметься в межах 8°. Оптимальний же кут установки плуга для кожного виду ґрунту визначають, як правило, під час експлуатації.
1 — перекладина; 2 — ручки; 3 — косинка; 4 — ребро жорсткості; 5 — п’ята; 6 — стінка обойми; 7 — кронштейн; 8 — вилка; 9 — регулювальний болт з гайкою; 10 — вісь болта; 11 — обойма тримача
До п’яти тримача приварені ручки керування. Щоб з’єднання було надійним, місце зварювання посилено накладною косинкою й ребром жорсткості. На кінці труб надягнуті пластмасові або гумові рукоятки. Перед ними гвинтами М5х8 мм закріплені хомути важелів керування мотоблоком: зліва — важіль зчеплення, справа — газу. Тросики від них ідуть безпосередньо до муфти й заслонки карбюратора двигуна. Усі ці органи керування — від моторолера.
На завершення кілька слів про ґрунтообробні знаряддя. Долото й культиватор-окучник узяті без переробок від списаного культиватора. Ними добре руйнують ущільнений земляний покрив і окучують картоплю. А ось плуг — саморобний (рис. 5). Основа його — передплужник звичайного навісного плуга. Знизу до нього приварений упор із сталевої заостреної пластини, а зверху — до відвалу — відбивач. Додаткові елементи допомагають правильно формувати борозну. Щоб кріпити це знаряддя в обоймі тримача, у стійці передплужника просвердлено два отвори. Використовуючи їх, можна змінювати й глибину оранки.
«Моделіст-конструктор» № 9’2012