Я давній шанувальник журналу «Моделист-конструктор». Ще в шкільні роки займався авіа- та ракетомоделізмом, виготовляв повітряні змії. Приваблювала мене й мала механізація. Мріяв про який-небудь трактор, особливо коли доводилося вручну копати город біля будинку.
Після закінчення навчання в інституті як молодий спеціаліст був направлений працювати в колгосп. Там моя дитяча або, радше, юнацька мрія про трактор змогла набути реальних обрисів.
Якось мені на очі потрапив розукомплектований двигун Д-21 від трактора Т-25. Перебравши його й додавши коробку передач і задній міст від автомобіля ГАЗ-51, я за рік побудував своє перше дітище — міні-трактор.
З часом у конструкції «міні» виявилися недоліки: по-перше, двигун виявився хоч і економічним, але слабким; по-друге, задня підвіска з невеликими передніми колесами від трактора Т-40 вийшла жорсткою — нашими дорогами на такій їздити досить важко.
Тоді я продав свого первістка й на виручені гроші придбав потужніший двигун — Д-144 (від трактора Т-40) і коробку передач від автомобіля ГАЗ-53. Як передній міст для мого нового трактора використав задній міст зернового комбайна СК-5М «Нива» з незначними переробками: трохи проточив маточини й просвердлив п’ять нових отворів під гвинти кріплення 16-дюймових коліс, запозичених у причіпного культиватора. На «задок» пішов задній міст від автомобіля ЗІЛ-157, який довелося обрізати так, щоб колія його коліс збіглася з колією передніх — це особливо важливо під час оранки, коли обидва правих колеса йдуть в одній борозні. До речі: диски задніх коліс — «рідні», «зілівські», але з шинами від всюдихода ГАЗ-66.
Доопрацювавши мости, я зайнявся підбором ресор. Після трясіння на сидінні свого первістка мені хотілося надалі їздити з комфортом. І хоча колгоспні механізатори дивувалися (трактор — і на ресорах?!), я нікого не слухав. До переднього моста прикріпив ресори від болгарського електрокара, до заднього — передні від автомобіля ГАЗ-51. Потім виставив мости на рівному майданчику й ретельно виміряв різницю в їхній висоті. Цю різницю необхідно було знати для виготовлення ступінчастої рами трактора.
1 — кабіна; 2 — дзеркало заднього огляду; 3 — двигун; 4 — гідробак; 5 — центрифуга; 6 — глушник; 7 — клаксон; 8 — капот; 9 — шляхові фари; 10 — переднє крило; 11 — бампер; 12 — допоміжні фари; 13 — генератор; 14 — стартер; 15 — рама трактора; 16 — підніжки; 17, 18 — ресорні кронштейни; 19 — плита навіски робочих органів; 20 — поздовжня тяга; 21 — розкіс; 22 — важіль; 23 — гідроциліндр; 24 — заднє крило; 25 — робочі фари; 26 — передній міст; 27, 29 — пневмокамери гальм; 28 — задній міст.
Навіска робочих органів на виді ззаду не показана
Раму зварив двоступінчастою, здебільшого зі сталевої труби квадратного перерізу 80x80x6 мм. До нижньої сходинки рами прикріпив передній міст і силову установку. Для цього на лонжеронах передбачив відповідні кронштейни: ресорні, зняті з електрокара (їх прикрутив болтами), і моторні, вирізані зі швелера № 8 (приварив). На останні двома своїми передніми вузлами кріплення спирається двигун (про задні його вузли — нижче).
1 — бампер (швелер № 12); 2 — передні лонжерони (труба 80x80x6); 3 — передні поперечини (труба 80x80x6); 4 — кронштейн кріплення двигуна (труба 80x80x6, 2 шт.); 5, 10 — кронштейни кріплення кабіни (швелер № 8, 4 шт.); 6 — підкоси (труба 80x80x6, 4 шт.); 7 — косинки (сталевий лист s10, 6 шт.); 8 — задні лонжерони (труба 80x80x6); 9 — задні поперечини (труба 80x80x6); 11 — плита навіски робочих органів (сталевий лист s10); 12 — кронштейн навіски (сталевий лист s10, 2 шт.)
До верхньої сходинки рами я пристикував кабіну нового зразка від трактора ЮМЗ-6, попередньо обрізавши її понизу разом із дверима, і задній міст — за допомогою ресор і ресорних кронштейнів від автомобіля ГАЗ-51.
До рами спереду приварив бампер — відрізок швелера № 12, який добре пасує до висоти лонжеронів; а ззаду — масивну сталеву плиту для навісного обладнання. Ось, власне, і все шасі трактора.
1 — коробка передач; 2 — кожух зчеплення; 3 — фланець витискного підшипника зчеплення; 4 — гвинт М6 кріплення фланця (6 шт.); 5 — витискний підшипник; 6 — кошик із веденим диском зчеплення; 7 — болт M12x1,5 (6 шт.); 8 — задня балка двигуна; 9 — маховик двигуна; 10 — підшипник колінчастого вала; 11 — колінвал; 12 — подовжувач первинного вала коробки передач
Складнішою для мене виявилася проблема стикування тракторного двигуна з автомобільною коробкою передач. Між ними треба було розташувати саморобний перехідник (кожух зчеплення). Як саме, я спочатку не знав. Але після нетривалих роздумів, прикидок і прорисовок зупинився на варіанті використання зчеплення з гідроприводом від описаної німецької косарки Forstrit Е-302 (утім, з тим самим успіхом я міг би скористатися подібними вузлами від німецького ж силосного комбайна Maral Е-281 — настільки вони схожі). До речі, від косарки знадобилася й рульова колонка разом із поворотним гідроциліндром. Завдяки їй керування моїм трактором винятково легке й надійне.
Прикидки показали також, що для обраного зчеплення кожух простіше не підбирати з готових, а зробити самостійно. Я зварив його з товстої листової сталі у вигляді циліндра з торцевими отворами великого діаметра і двома бічними петлями. Передній торцевий отвір призначений для задньої балки двигуна, задній — для кришки, до якої зсередини прикручується фланець витискного підшипника зчеплення. Петлями кожух кріпиться до нижньої сходинки рами трактора. Водночас ці петлі слугують задніми опорами двигуну, оскільки він своєю задньою балкою приєднаний до кожуха шістьма гвинтами М12. Крім того, кришка кожуха має чотири шпильки М14х1,5 для кріплення коробки передач.
1 — корпус (сталь, лист s10); 2 — кришка (сталь, лист s10); 3 — гвинт кріплення кришки М10х1,5 (6 шт.); 4 — петля кріплення до рами (сталь, лист s10, 2 шт.); 5 — шпильки кріплення коробки передач M14x1,5 (4 шт.)
І ще. Оскільки первинний вал коробки передач автомобіля ГАЗ-53 не діставав до посадкового отвору в підшипнику колінчастого вала двигуна Д-144, я забезпечив його найпростішим саморобним подовжувачем.
Таким чином, конструкція кожуха під час ремонтного або профілактичного розбирання силової установки дає змогу легко від’єднати коробку передач, не зачіпаючи механізму зчеплення. Але якщо треба, то далі, відкрутивши шість гвинтів М10х1,5, можна зняти кришку кожуха, а разом із нею фланець, вилку, витискний підшипник і головний робочий гідроциліндр зчеплення. Після цього неважко через звільнений задній торцевий отвір кожуха від’єднати й вийняти решту вузлів механізму зчеплення, тобто кошик і ведений диск.
1,3 — укорочені кожухи півосей; 2 — болти кріплення кожухів
Коробка передач карданним валом пов’язана із заднім мостом. Останній, як уже було зазначено, від автомобіля ЗіЛ-157. Доопрацювання його звелося до обрізання півосей і їхніх кожухів («панчох»). Я повністю розібрав задній міст, зрубав заклепки на картері, випресував із нього кожухи, укоротив їх на токарному верстаті й запресував назад у картер. Замість заклепок вставив болти.
У півосей відрізав фланці й просвердлив у них осьові отвори за діаметром півосей. Останні укоротив на ту саму довжину, що й кожухи, на решту «кукси» насадив фланці й обварив їх по контуру. Потім акуратно зібрав міст.
Треба додати, що колія задніх коліс трактора змінна: якщо колеса поміняти місцями, зберігаючи напрямок їхнього обертання, то можна зробити її вузькою (для оранки) або широкою (для транспортних робіт).
Капот двигуна я зробив із листової сталі товщиною 1,6 мм. Глушник теж саморобний, із нержавіючої сталі.
Гальма в машини пневматичні. Такі дуже зручні й, головне, надійні.
Трактор вийшов компактним, маневреним, з легким керуванням і м’яким (завдяки ресорам) ходом.
Трактор агрегатується практично з будь-якими сільськогосподарськими знаряддями, зокрема саморобними: трикорпусним плугом (корпуси від кінних плугів № 7) і культиватором, а також вантажним причепом. Вала відбору потужності, щоправда, у машини немає. Але ця обставина мене не засмучує, оскільки від бортової гідросистеми цілком стерпно працює гідромотор ГМШ-50, до якого легко приєднати косарку або циркулярну пилку.
Примірявся я й до того, як навісити на трактор міні-екскаваторну установку. Для цього необхідне блокування диференціала заднього моста («зілівський» міст його не має). Здавалося б, можна поставити «газонівський», наприклад від ГАЗ-66, але тоді треба відмовлятися від пневматичних гальм. Тож поки що роздумую.
Експлуатую трактор уже понад три роки й дуже ним задоволений. Подобається він не лише мені та моїм односельцям. Наше подвір’я розташоване за десяток метрів від найжвавішої автомобільної траси Київ — Миколаїв. Мабуть, пів України вже проїхало повз наш двір, у якому стоїть мій улюбленець. Люди часто зупиняються, просять показати їм агрегат або навіть продати. Але я не поспішаю розлучатися зі своїм другим дітищем. Можливо, пізніше, коли з’явиться третє…
А поки виношую проєкт повнопривідного трактора з «ламаною», як у Т-150К, рамою, самоблокувальними мостами, потужною гідромеханічною коробкою передач, пневматичними гальмами і пневмопривідним зчепленням. Сподіваюся, що з часом мені вдасться реалізувати й цю свою мрію.
Автор висловлює вдячність своєму другові Ю. Мельнику за допомогу у виготовленні трактора.
Технічні характеристики трактора
Довжина (з навіскою робочих знарядь), м … 3940
Ширина, м … 1900
Висота, м … 2350
Маса, кг … 2750
Максимальна швидкість, км/год … 65
Мінімальна робоча швидкість, км/год … 5
Двигун, марка … Д-144
Потужність двигуна, к.с. … 50
«Моделист-конструктор» № 1’2001, А. БУДЬКО, с-ще Олександрівка, Кіровоградська обл.