Трамвай — один із найстаріших видів транспорту Мілана. У цьому місті експлуатуються вагони кількох поколінь. Поряд із найсучаснішими тут досі працюють трамваї Series 1500, випущені ще в 1920-х роках. Причому це не поодинокі екземпляри — щодня на регулярні лінії виходить понад сотня ветеранів.
Як і в багатьох інших містах світу, спочатку трамваї Мілана були на кінній тязі. Перша така лінія Мілан — Монца відкрилася 8 липня 1876 року. У 1878 році почалася експлуатація парових трамваїв. У 1892 році компанія Едісона представила проєкт електрифікованої трамвайної мережі. Вона була сформована в 1901 році, а в 1910 році кількість маршрутів доведено до 30. Перші електричні трамваї Мілана були також фірми Едісона.
У 1917 році трамвайна транспортна система повністю перейшла під контроль комуни Мілана. Для управління роботою мережі було створено компанію Azienda Tranviaria Municipale (ATM), що існує й донині. У 1920-х роках Мілан став основним промисловим і фінансовим центром Італії, у місті з’явилися нові райони, де старі трамваї вже не справлялися з навантаженням. У цей час на лінії вийшли італійські вагони Series 600 і 700, але й вони не могли кардинально розв’язати транспортну проблему. Звернулися по допомогу до американців…
Ще в 1914 році інженер Клівлендської залізниці Пітер Вітт (Peter Witt) побудував і запатентував трамвай революційної конструкції. Його вагони були приблизно вдвічі довші за стандартні. Щоб скоротити час посадки пасажирів, вони мали двоє широких дверей. Передні призначалися лише для входу. Другі, розміщені в центрі вагона, слугували для виходу; поруч із ними було місце кондуктора. Трамваї Вітта масово випускалися до початку 1930-х років, вони експлуатувалися в багатьох містах США та Канади до середини 1960-х років.
Починаючи розробку свого нового трамвая, що отримав назву Series 1500, міланські конструктори за зразок узяли американський прототип. При цьому виробництво було повністю локалізоване. Електродвигуни постачала компанія Ansaldo, візки робив Fiat. Перші два екземпляри з номерами 1501 і 1502 були побудовані фірмою Carminati & Toselli в 1927 році. Конструкція виявилася вдалою, і з 1929 по 1930 роки вагони Series 1500 збирали вже на шести італійських підприємствах. Усього їх випустили 500 штук із номерами від 1503 до 2002. Два трамваї поставили до Німеччини та Бельгії. Один вагон із дверима на лівому боці продали до Австралії. Він працював у Мельбурні, а потім надійшов до колекції Музею трамваїв у Сіднеї.
За довгий час експлуатації трамваї Series 1500 неодноразово модернізували. У 1932–1935 роках кілька екземплярів отримали треті двері в хвостовій частині. Результати експерименту визнали успішними і до 1940 року треті двері встановили на всіх вагонах.
Технічні характеристики трамвая Series 1500 (Італія)
| Роки випуску | 1927–1930 |
| Вага, т | 14,8 |
| Кількість пасажирів | 101 |
| Кількість місць для сидіння | 29 |
| Потужність двигуна, кВт | 84 |
| Максимальна швидкість, км/год | 42 |
На початку 1970-х років більшість вагонів перефарбували зі стандартного зеленого на жовтий колір. У 1972 році замість струмоприймачів — штанг тролейбусного типу — встановили сучасні пантографи. До середини 1970-х років у Мілані списали всі трамваї старих зразків, за винятком Series 1500, які стали візитівкою міста.
У 2015 році в Мілані проводилася Всесвітня виставка Expo. До цієї події там провели реставрацію історичних трамваїв, що залишилися в строю. У багатьох із них збереглися оригінальні двері та скління, салони з червоного дерева, старовинні плафони освітлення. З’явилася нова схема забарвлення: до лінії скління — жовтий колір, верх — білий, дерев’яні двері вкриті лаком.
Нині в Мілані на ходу 135 трамваїв Series 1500, близько сотні з них щодня виходять на регулярні лінії. Маршрути прокладені найкрасивішими вулицями міста, тому поїздки на старих вагонах стали одним із популярних розваг для туристів. Багато хто навіть спеціально пропускає сучасні комфортабельні машини, обладнані кондиціонерами, і чекає на «дідуся».
Кілька трамваїв Series 1500 використовують зараз як службові та навчальні. Два переобладнано в ресторани, є навіть спеціальний шкільний вагон. Також 70 міланських трамваїв продано до Північної Америки: вони працюють на регулярних лініях у Сан-Франциско та Сан-Хосе, використовуються на екскурсійних маршрутах і на зйомках фільмів, кілька екземплярів потрапили до музеїв.
«АМЕРИКАНКИ»
В СРСР також були трамваї, побудовані за зразком конструкції Пітера Вітта. Від американських і міланських вони відрізнялися габаритами та меншою площею скління. Їхнє виробництво було налагоджено на Ленінградському вагоноремонтному заводі. Усього з 1932 по 1939 роки випущено 232 вагони ЛМ-33 (Ленінградський моторний проєкту 1933 року) і ЛП-33 (Ленінградський причіпний проєкту 1933 року). У народі їх прозвали «американками». Під час Великої Вітчизняної війни частину з них переобладнали в санітарні.
Технічні характеристики трамвая ЛМ-33 (СРСР)
| Довжина, мм | 15000 |
| Ширина, мм | 2600 |
| Висота, мм | 3318 |
| Вага, т | 22,2 |
| Кількість пасажирів | 178 |
| Число місць для сидіння | 49 |
| Потужність двигунів, кВт | 4×40 або 4×55 |
| Максимальна швидкість, км/год | 50 |
У Ленінграді «американки» працювали до 1979 року. Деякі вагони переробили в вантажні, вони служили до кінця 1990-х років. У Музеї електричного транспорту в Санкт-Петербурзі збереглося по одному зразку ЛМ-33 і ЛП-33 та один вантажний трамвай із бортовою платформою.
«Моделіст-конструктор» № 9’2025, Сергій КУДРИНСЬКИЙ