Останні додредноути Другого Рейху отримали найменування «Deutschland», «Pommern», «Hannover», «Schleswig-Holstein» і «Schlesien» — при замовленні вони значилися як N, O, P, Q і R відповідно. Корабель Q будувала в Кілі круппівська «Germaniawerft»; його заклали 18 серпня 1905 року (будівельний номер — 113) і в урочистій обстановці спустили на воду 7 грудня 1906 року. На церемонії були присутні чимало високопоставлених осіб на чолі з кайзером Вільгельмом II, а його дружина, імператриця Августа Вікторія, стала хрещеною матір’ю корабля. Офіційною датою введення броненосця до складу флоту вважається 6 липня 1908 року, але фактично він став «справжньою бойовою одиницею» дещо пізніше.
Машинно-котельна установка складалася з трьох парових машин потрійного розширення; пару для них виробляли 12 водотрубних котлів «морського типу». Цікава особливість рушіїв: середній гвинт був чотирилопатевим, діаметром 4,5 м, а бортові — трилопатеві, діаметром по 4,8 м. Найшвидшим у серії виявився «Schleswig-Holstein»: при потужності машин 19 330 к.с. він показав 19,1 вуз. Нормальний запас вугілля в нього становив 850 т, а повний — 1750 т; дальність плавання зросла до 5720 миль.
Артилерія на момент введення до складу флоту складалася з чотирьох 28-см/40-клб гармат (28-cm-SK L/40 C/01) у двогарматних баштах, 14 17-см гармат в одиночних казематах, 20 8,8-см протимінних гармат і чотирьох 45-см торпедних апаратів. У 1916 році озброєння було доповнено двома 8,8-см зенітками.
Після завершення випробувань броненосець увійшов до складу II ескадри Флоту Відкритого Моря, і восени 1908 року вперше вирушив у Балтійське море в навчальний похід у складі ескадри. Навесні наступного року разом із кількома іншими лінійними кораблями «Schleswig-Holstein» використовувався як криголам. Надалі, аж до літа 1914 року, він брав участь у маневрах, плаваннях в Атлантику та до берегів Норвегії, оглядах тощо. Загалом служба минала без особливо примітних подій. Варто лише відзначити, що в лютому 1913 року командування ескадрою прийняв Рейнхард Шеер — у недалекому майбутньому командувач Флоту Відкритого Моря.
Велика війна
Після Сараєвського вбивства німецький флот займався бойовою підготовкою у звичному порядку. Лише австро-угорський ультиматум Сербії переконав усіх: слід готуватися до відкриття воєнних дій. При цьому залишалася надія, що війна вестиметься лише проти Франції та Росії. Шеер у своїх спогадах зазначає, що під час наради на флагманському кораблі «Friedrich der Grosse» командувач флотом адмірал фон Інгеноль «зробив повідомлення про міжнародне становище, попередив про необхідність підготуватися, а також висловив думку про те, що Англія, ймовірно, збереже нейтралітет».
Саме надіями на британський нейтралітет і пояснюється відправка частини сил Флоту Відкритого Моря — зокрема II ескадри — до Кіля. У той момент німецьким адміралам «здавалося необережним залишати Балтійське море без великих кораблів». Ще раз посланьмося на спогади Шеера: «Вранці 31 липня командувач флотом також вирушив каналом на кораблі «Фрідріх дер Гроссе» до Північного моря. З цього рішення випливало, що центр ваги морської війни переміщувався на захід. Незадовго до його відходу я розмовляв з адміралом фон Інгенолем, причому на випадок виникнення війни він ще раз доручив мені вести з II ескадрою операції проти Росії.
Надія на ведення самостійних операцій у Балтійському морі того ж дня відпала, бо II ескадрі було наказано негайно перейти до Північного моря. О 20 год. 1 серпня, коли Флот Відкритого Моря перебував у повному зборі на рейді Яде, надійшов наказ про мобілізацію…».
Кількісна перевага Королівського флоту над Кайзерліхмаріне не залишала німцям надій на перемогу у відкритому зіткненні; залишалося розраховувати лише на ослаблення противника в ході різних «малих операцій». Що стосується лінійного корабля «Schleswig-Holstein», то аж до кінця травня 1916 року він і в море виходив не надто часто, і в бойових зіткненнях участі не брав. Роль II ескадри зводилася до забезпечення дій більш сучасних кораблів. Утім, і в цих умовах «старіки» іноді потрапляли в небезпечні ситуації, наприклад під час виходу в грудні 1914 року: «На зворотному шляху нашого флоту спостерігалася надзвичайно велика кількість (понад 70) плавучих мін. Очевидно, це були міни, зірвані з великого мінного поля, яке стояло біля входу до Каналу. За щасливою випадковістю вони не завдали жодної шкоди напередодні вночі, коли наші кораблі перетинали той самий район і коли міни неможливо було помітити».
Коли в травні 1916 року Флот Відкритого Моря розпочав підготовку до великого походу в Північне море, Рейнхард Шеер, який на той час став командувачем, опинився перед дилемою: брати чи не брати з собою II ескадру лінійних кораблів. Він наказав цьому з’єднанню перейти до Яде, де обговорив з начальником ескадри контр-адміралом Ф. Мауве перспективи участі старих лінкорів у бою та можливі їхні дії в різних умовах. У підсумку Шеер вирішив, що броненосці в майбутньому виході братимуть участь, зазначивши після війни: «За чи проти залишення цього з’єднання говорили не лише воєнні міркування, а й думки про воїнську доблесть і про настрій особового складу, який і чути не хотів, що його разом із кораблями можуть залишити на другому плані.
Я не стану заперечувати, що крім умовлянь з боку командувача ескадрою, контр-адмірала Мауве, у небажанні піддати кораблі розчаруванню відіграла роль моя колишня належність до особового складу II ескадри. Так вийшло, що наступного дня, 31 травня, кораблі опинилися разом із нами. Я не каюся в цьому рішенні з огляду на користь, яку принесла II ескадра».
«Schleswig-Holstein», яким тоді командував капітан цур зее Баррентрапп, входив до складу IV дивізії — разом із кораблями «Hannover» і «Schlesien». Скільки-небудь помітної ролі броненосці в битві при Скагерраку (вона більш відома як Ютландська битва) не відіграли. Удень 31 травня вони й самі не стріляли, і британці по них вогню не вели. До того ж через меншу, ніж у новіших лінкорів I і III ескадр, швидкість «старіки» постійно від них відставали. Лише пізно ввечері, майже в повній темряві, броненосці принесли певну користь, прикривши собою важко пошкоджені лінійні крейсери. При цьому за умов видимості, для німців зовсім несприятливих, додредноути по противнику випустили лише 32 важких снаряди (з них 20 — «Hessen»).
«Schleswig-Holstein» взагалі не зробив жодного пострілу з гармат головного калібру. Сам же він о 21:34 отримав єдине влучання — вважається, що 13,5-дюймовим снарядом з лінійного крейсера «Princess Royal» — у 6-й каземат лівого борту. Втрати особового складу — троє вбитих і вісім поранених. Можливо, утім, що влучання в нього 12-дюймовим снарядом добився «New Zealand». Під час відбиття нічних торпедних атак «Schleswig-Holstein» випустив по противнику 20 17-см снарядів, благополучно уникнувши британських торпед. У свою чергу, найімовірніше саме його артилеристи пошкодили есмінець «Onslaught», на якому загинули командир, два офіцери і два матроси; ще двох матросів було поранено.
«І швець, і жнець…»
Одним із висновків, зроблених німецькими адміралами за результатами битви, стало визнання того факту, що броненосці не годяться для використання в першій лінії. І хоча «Schleswig-Holstein» оперативно (з 10 по 25 червня) відремонтували у Вільгельмсгафені, фактично його активна служба надовго перервалася. У лютому 1917 року корабель використовували в Балтійському морі як криголам, а 2 травня вивели в резерв. У серпні того ж року розпочалося роззброєння, потім колишній лінкор став плавбазою і плавказармою у Вільгельмсгафені, а після закінчення війни став на прикол у Кілі. До 1924 року він знову служив як «плавуче житло», а потім був поставлений на капітальний ремонт і модернізацію; роботи завершилися на початку 1926 року.
«Schleswig-Holstein» отримав нові 15-см гармати середнього калібру, вісім 8,8-см гармат на надбудові і чотири 50-см торпедні апарати. Дещо змінився й зовнішній вигляд корабля — нова фок-щогла, збільшений місток тощо. І 1 лютого 1926 року ветеран Кайзерліхмаріне став флагманом флоту Веймарської республіки. Уже 14 травня лінкор вирушив у далекий похід в Атлантику та до берегів Іспанії; плавання завершилося 17 червня. Наступного року (30 березня — 14 червня) відбувся навчальний похід до берегів Іспанії та Португалії, після чого корабель став на ремонт у Вільгельмсгафені. У ході робіт він із тритрубного перетворився на двотрубний — першу і другу трубу об’єднали.
Відремонтований «Schleswig-Holstein» неодноразово ходив до берегів Норвегії, бороздив води Атлантики і Середземного моря, відвідував шведські та голландські порти. Наприкінці зими 1929 року він укотре використовувався як криголам у Балтійському морі, а 29 жовтня того ж року під час маневрів зіткнувся з міноносцем «Leopard». Пошкодження при цьому отримали обидва учасники інциденту. У серпні 1935 року під час показових артилерійських стрільб на борту лінкора був присутній рейхсканцлер Адольф Гітлер (у супроводі великої свити), а наступного місяця корабель перестав вважатися флагманом флоту. За кілька місяців у Вільгельмсгафені розпочалося його переобладнання на навчальне судно для морських кадетів. У цій ролі «ветеран» здійснив низку далеких плавань — до берегів Південної та Центральної Америки, Африки, ходив у води Ірландії та Великої Британії.
Друга світова війна
У ході підготовки до нападу на Польщу «Schleswig-Holstein» 25 серпня 1939 року прибув до Данцига, доставивши туди штурмову роту морської піхоти — 225 осіб. Артилерії лінкора належало підтримати атаку на польські позиції на невеликому півострові Вестерплатте в Данцизькій затоці — там розміщувався нечисленний гарнізон.
Відомо, що перший постріл у ході Другої світової війни зробила гармата лінкора «Schleswig-Holstein»: наказ «Відкрити вогонь!» було віддано 1 вересня о 04:47. Уточнимо: саме перший гарматний постріл, бо перші бомби німецькі літаки скинули на польську територію трохи раніше. Усього до 04:55 корабель випустив вісім 28-см і 59 15-см снарядів, а 2-см зенітні автомати зробили близько 600 пострілів; біля корми «броньованого велетня» тримався буксир «Danzig», покликаний полегшити його маневрування в умовах обмеженої акваторії. О 04:55 з берега подали сигнал «Припинити вогонь», і за хвилину штурмова рота пішла в атаку.
Вогонь корабельної артилерії викликав на Вестерплатте руйнування і пожежі, але польський гарнізон чинив противнику запеклий опір і успішно відбивав німецькі атаки. Поляки навіть спробували обстріляти лінкор; над містком пролетіло кілька снарядів. Стійка й уміло організована польська оборона змусила «Schleswig-Holstein» знову задіяти свою артилерію. З 07:40 до 08:14 і з 08:29 до 08:55 гармати всіх калібрів вели інтенсивний вогонь, випустивши 90 снарядів головного калібру, 407 — 15-см, 360 — 8,8-см і близько 3000 — 2-см. Ефект, утім, виявився невеликим. Єдиний вагомий результат — пошкодження о 07:45 польської 76,2-мм гармати внаслідок близького розриву 8,8-см снаряда. У наступні дні, аж до ранку 7 вересня, артилерія лінкора (усіх калібрів) неодноразово обстрілювала польські позиції — і знову без помітних успіхів. А для поповнення штурмової роти, що зазнала серйозних втрат, з лінкора на берег відправили 45 осіб.
Героїчна оборона Вестерплатте тривала до 10:15 7 вересня — попри бомбардування з моря, повітря і суші. Причому втрати гарнізону виявилися в кілька разів меншими, ніж у противника.
Наступною ціллю для гармат старого броненосця стали польські батареї та укріплення на Гельській косі. Вперше вогонь по цій цілі 28-см гармати відкрили 11 вересня; з 14:30 до 15:00 було випущено 15 снарядів. Потім обстріли стали регулярними; часом їх вели з використанням гідролітака-коректувальника He 60. 21-го числа до обстрілів підключився другий старий лінкор — «Schlesien», а 25-го відбулося особливо інтенсивне бомбардування: з 09:26 до 10:45 «Schleswig-Holstein» випустив 130 28-см і 123 15-см снаряди, а «Schlesien» — 29 і 86 відповідно. Вогонь вели з дистанції 14 000 — 17 000 м.
Польські артилеристи по можливості відповідали супротивнику, і невдовзі після полудня 27 вересня добилися певного успіху: 152,4-мм снаряд уразив «Schleswig-Holstein», влучання припало в броню п’ятого правобортового 15-см каземата. Трьох німецьких моряків було поранено важко, ще чотирьох — легко.
На думку польських учасників тих баталій, вогонь важкої морської артилерії був не надто ефективним. Хоча без пошкоджень матчастини на батареях і руйнування різних будівель, природно, не обходилося.
9 квітня 1940 року, під час захоплення Данії — операція «Везерюбунг» (точніше, її частина, що називалася «Weserübung-Süd») — «Schleswig-Holstein» був головним у складі загону, якому належало захопити Нюборг і Корсер. Але під час підходу до них корабель сів на мілину, з якої вдалося зійти лише за кілька годин. Щоправда, обійшлося без істотних пошкоджень.
У травні з лінкора остаточно зняли середню артилерію, а влітку, коли розпочалася підготовка до вторгнення в Англію, серйозно розглядалася можливість використання обох старих лінкорів для артилерійської підтримки десанту. Грос-адмірал Редер розпорядився вивчити перспективи їхньої переробки для підвищення живучості, але представники кораблебудівних фірм заявили, що на це знадобиться багато часу. У підсумку нічого так і не було зроблено…
«Schleswig-Holstein» використовувався то як навчальне судно, то в ролі криголама, виводився в резерв, перетворювався на корабель супроводу конвоїв. З нього знімали і повертали назад (а потім і багаторазово посилювали) зенітну артилерію. Серйозне випробування випало на його долю 13 січня 1942 року, коли, укотре працюючи криголамом, він підірвався на міні в Балтійському морі. До Готенгафена броненосець дістався за допомогою справжнього криголама «Castor»; там пошкоджену носову частину «підлатали», а остаточний ремонт було проведено у Вільгельмсгафені. До речі, під час підготовки до використання як корабля супроводу конвоїв «Schleswig-Holstein» у 1944 році отримав не лише сильне зенітне озброєння, а й радіолокаційне обладнання.
«Schleswig-Holstein» ще не закінчив переобладнання, коли 18 грудня 1944 року під час нальоту британської авіації (236 бомбардувальників «Ланкастер», що скинули 824 т бомб) отримав три бомбові влучання. Корабель сів на ґрунт на глибині 12 м; втрати екіпажу — 28 убитих і 53 поранених. 25 січня 1945 року старий лінкор виключили зі складу флоту, а 21 березня, при підході до Готенгафена частин Червоної Армії, його підірвали самі німці.
***
Навесні 1946 року Аварійно-рятувальна служба Південно-Балтійського флоту підняла «Schleswig-Holstein». За даними С.С. Бережного, наведеними в довіднику «Трофеї та репарації ВМФ СРСР» (Якутськ, 1994 р.), корабель «26.09.1946 р. після перебуксирування до Таллінна зарахований до складу ВМФ СРСР, але 25.06.1947 р. через неможливість відновлення затоплений у районі банки Неугрунд у Фінській затоці».
Але затопленим екс-лінкор не був. У 1948 році його посадили на піщану обмілину в точці з координатами 59° 20’ пн.ш., 23° 31,5’ сх.д. і до середини 1960-х років використовували як мішень. Згодом сильно зруйнований корпус повністю пішов під воду і нині став одним із улюблених дайверами місць. За твердженням естонських підводних плавців, там залишилося чимало німецьких снарядів (головного калібру!). Наскільки це відповідає реальному становищу справ, невідомо…
Згідно з проєктом, кораблі типу «Deutschland» мали такі характеристики:
водотоннажність — 13 120 т (нормальна) / 14 218 т (повна);
довжина — 127,60 м (найбільша) / 125,90 м (по ватерлінії);
ширина — 22,20 м;
осадка — 8,25 м;
потужність машин — 17 000 к.с.;
швидкість найбільша — 18 вуз.;
запас вугілля — 700 т (нормальний) / 1540 т (повний);
запас мазуту — 200 т;
дальність плавання — 4800 миль (на 10 вуз.);
екіпаж за штатом — 35 офіцерів, 708 унтер-офіцерів і матросів.
Від авторів
У журналі «Морська колекція» № 6-2025 опубліковано надзвичайно цікаву роботу В’ячеслава Філіпова «Броненосці Німецької імперії від “Брауншвейга” до “Шлезвіг-Гольштейна”». У ній досить докладно розібрано історію створення і техніку цих кораблів. Однак деякі події, пов’язані з історією Другої світової війни, виявилися порушені лише побіжно. Не намагаючись «конкурувати» з вдалим випуском, автори цієї статті спробували доповнити його, при цьому наводячи лише мінімально необхідну технічну інформацію. Також ми не стали описувати всі подробиці модернізацій, зокрема — переозброєння корабля.
«Моделист-конструктор» № 9’2025, Борис СОЛОМОНОВ, Павло СОЛОМОНОВ