Ця проста модель, рекомендована для початківців, може бути виконана як у варіанті планера, так і гумомоторного літачка. І, на нашу думку, збирати та освоювати її має сенс саме в такій послідовності: спочатку як планер, а вже після набуття навичок запуску та налаштування — оснастити її гвинтом і гумомотором.
Аеродинамічна схема ЛА — високоплан з крилом великого подовження. Конструкція — змішана, з використанням пакувального пінопласту, фанери, липових і соснових рейок.
Фюзеляж складається з балки Н-подібного перерізу, склеєної з 1-мм фанери, та пінопластового заповнення. Збирається за допомогою епоксидного клею. У задній частині встановлюються бобишки, які фіксують кіль та хвостовий гачок гумомотора, у передній — липова бобишка з втулкою для гвинта. Втулка виготовляється з шматочка стрижня кулькової ручки, який з одного боку потрібно розвальцювати. У середній частині фюзеляжу формується ложемент під крило — для цього вирізається заглиблення і обшивається 1,5-мм липовим шпоном. Для кріплення крила до фюзеляжу гумовими кільцями використовуються букові штифти Ø6 мм. Крило фіксується парою штифтів Ø4 мм, закріплених у крилі по осі симетрії.
Кіль — це каркас, заповнений пінопластом, передня кромка і коренева нервюра якого вирізаються із соснових рейок, а задня кромка — з 2-мм фанери.
Горизонтальне оперення — це стабілізатор із соснового каркасу та пінопластового заповнення з навішеними на нього рулями висоти. Рулі виготовлені з липи, з’єднуються зі стабілізатором на петлях — шматочках м’якого сталевого дроту, що дозволяє змінювати кут установки рулів під час налаштування моделі.
1 – повітряний гвинт (липа, брусок 30х16 мм); 2 – носова бобишка (липа); 3 – полиці лонжерона (сосна, рейка 8×8 мм); 4 – законцовка (липа, брусок 25×18 мм); 5 – ложемент крила (липа, шпон 1,5 мм);
6 – заповнення балки фюзеляжу (пінопласт); 7 – перегородка балки фюзеляжу (фанера 1 мм); 8 – бобишка з гніздом під кіль (липа, рейка 12×8 мм); 9 – коренева нервюра кіля (сосна, рейка 6×3 мм); 10 – передня кромка кіля (сосна, рейка 6×3 мм); 11 – заповнення кіля (пінопласт); 12 – задня кромка кіля (фанера 2 мм); 13 – гачок гумомотора (дріт Ø1 мм); 14 – бобишка кріплення гачка (липа); 15 – сердечник крила (пінопласт); 16 – перемичка крила (з двох деталей, фанера 6 мм); 17 – боковини балки фюзеляжу (фанера 1 мм); 18 – заповнення носової частини фюзеляжу (пінопласт); 19 – гумомотор; 20 – вал гвинта (сталь, дріт Ø1,5-2 мм); 21 – втулка гвинта; 22 – кок гвинта; 23 – штифти кріплення крила (бук, рейка Ø6 мм); 24 – законцовка стабілізатора (сосна, рейка 10×4 мм); 25 – передня кромка стабілізатора (сосна, рейка 10×4 мм); 26 – задня кромка стабілізатора (сосна, рейка 8×4 мм); 27 – руль висоти (липа, рейка 30×4 мм); 28 – заповнення стабілізатора (пінопласт); 29 – «петля» руля висоти (дріт); 30 – задня кромка крила (сосна, рейка 12×5 мм)
Крило також змішаної конструкції. Основа кожної консолі — пінопластовий сердечник, підсилений парою соснових рейок-лонжеронів і задньою кромкою. Сердечник вирізається з пінопластового бруска терморізаком за допомогою дюралюмінієвих шаблонів відповідно до таблиці перерізів. Ступінь нагріву нихромового дроту має бути такою, щоб на пінопласті залишалась гладенька склоподібна кірка.
У готового сердечника обрізається задня кромка і замість неї приклеюється соснова рейка на епоксидній смолі. На верхній і нижній поверхнях крила на відстані 50 мм від передньої кромки (30 відсотків хорди) гострим ножем прорізаються канавки трикутного перерізу під полиці лонжерона — соснові рейки трикутного перерізу, які потім вклеюються епоксидкою.
Із підготовлених консолей збирається крило. Для цього використовується перемичка, що встановлюється між полицями лонжерона, виготовлена з двох фанерних пластин зі спиляними фасками й склеєних так, щоб утворились два пази типу «ластівчин хвіст», які забезпечують жорстке з’єднання консолей. Задні кромки склеюються “на скіс”. В останню чергу до крила приклеюються дві пустотілі липові законцовки. Після шліфування поверхонь шкіркою зі зменшенням зернистості пінопласт можна загрунтувати епоксидним клеєм, знову відшліфувати й пофарбувати емаллю.
| X | Yв | Yн |
|---|---|---|
| 0,7 | 3,5 | 1,5 |
| 1,5 | 4,8 | 2,1 |
| 3,0 | 7,0 | 2,8 |
| 4,5 | 8,7 | 3,1 |
| 7,5 | 11,2 | 3,7 |
| 10,5 | 13,0 | 4,2 |
| 15,0 | 16,0 | 4,5 |
| 22,5 | 17,0 | 4,6 |
| 30,0 | 17,5 | 4,8 |
| 37,5 | 17,5 | 4,8 |
| 45,0 | 17,2 | 4,6 |
| 60,0 | 15,7 | 4,5 |
| 75,0 | 13,5 | 3,9 |
| 90,0 | 11,0 | 3,3 |
| 105,0 | 7,5 | 2,5 |
| 120,0 | 5,5 | 1,6 |
| 135,0 | 2,7 | 1,0 |
| 150,0 | 0,5 | 0,5 |
Перед запуском планера слід виконати центрування, розмістивши у каналі під гумомотор відповідний вантаж. Центр тяжіння при цьому має знаходитися на 25–30% довжини САХ крила. Якщо модель різко пікірує — відігніть руля висоти трохи вгору, а якщо задирає ніс — донизу. Траєкторія польоту правильно налаштованої моделі повинна бути прямою спадною лінією. Для запуску з леєра в нижній частині фюзеляжу потрібно встановити гачок із дроту.
Щоб переобладнати планер у літак, знадобиться повітряний гвинт. Його можна придбати готовим або вирізати з липового бруска за теоретичним кресленням і відбалансувати. Вал гвинта вигинається зі сталевого дроту Ø1,5–2 мм. Між втулкою передньої бобишки фюзеляжу та гвинтом встановлюється латунна шайба.
Тепер підготуємо гумомотор. Між двома цвяхами, забитими в дошку на відстані 650 мм, намотуємо круглу авіамодельну гуму (її маса повинна бути в межах 35–40 г). На передньому і задньому кінцях гумового жгута міцною ниткою формуються петлі. Гумомотор потрібно вимити з милом, висушити і злегка змастити касторовою олією. Між польотами його слід зберігати у герметичному пакеті.
Налаштувальні запуски моделі виконуються у режимі планера, але вже з установленим гумомотором. Домогтися оптимальної траєкторії планування можна, відгинаючи руля висоти в той чи інший бік. Перші моторні польоти здійснюються при закрутці гумомотора на 100–150 обертів. Поступово закрутку можна довести до повної — до других «вузлів» по всій довжині мотора.
Сергій СОРОКІН