Трудно нині уявити міське, та й сільське життя без водопроводу. Що ж, якщо централізованого водопостачання немає, а колодязь поруч, найпростіше рішення — використовувати для підйому води електронасос. Однак це ще півсправи. Система водопостачання будинку повинна включати в себе і накопичувальну ємність, і елементи автоматичного управління насосом, і витратну мережу. Тому-то конструкторські рішення тут можуть бути найрізноманітнішими. Про деякі з них сьогодні розповідають наші читачі.
ВОДОНАПІРНА… ВАННА
Встановлення традиційної схеми з верхньою напірною ємністю (див. рис.) найзручніше розмістити на горищі дачного будиночка. Підберіть великий — літрів на 200 — резервуар, краще з нержавіючої сталі або дюралюмінію. Звичайну бочку для запобігання корозії необхідно ретельно покрити зсередини водостійкою фарбою. Я ж як водонапірний бак використав емальовану ванну. Хоча вона й важкувата, зате має солідний об’єм, не іржавіє, а її вихідне та переливне отвори зручні для під’єднання до системи.
Схема обладнання заміського будинку автономним водопроводом:
1 — водозабірник з фільтром, 2 — електронасос, 3 — колодязь, 4 — подаюча труба, 5 — газовий балон, 6 — зворотна труба системи водяного опалення, 7 — радіатор, 8 — газова водогрійка, 9 — розширювальний бачок, 10 — підживлююча труба, 11 — газова труба, 12 — блок управління насосом, 13 — ящик, 14 — напірна ємність (ванна), 15 — поплавок, 16 — важіль, 17 — теплоізоляційний матеріал, 18 — верхня кришка, 19 — відділення елементів управління, 20 — керуюча тяга з прапорцем, 21 — датчик верхнього рівня, 22 — вісь коливання важеля, 23 — датчик нижнього рівня, 24 — переливна труба, 25 — електромагнітний клапан, 26 — газова колонка, 27 — до споживачів холодної води, 28 — до споживачів гарячої води, 29 — каналізаційна труба, 30 — зливний колодязь.
Щоб експлуатувати домашній водопровід протягом усього року, ємність доведеться утеплити. Укладіть її в дошковий ящик і засипте в зазори між його стінками та ванною теплоізолятор — тирсу, шлак, керамзит. Зверху ванну треба закрити дошковою кришкою, а на ній встановити короб для елементів автоматичного управління — датчиків рівня.
Для автоматичного підтримання в ємності постійного рівня води оснастіть ванну регулюючим поплавковим пристроєм. Його конструкція може бути найрізноманітнішою і залежить в основному від застосовуваних перемикачів. Безконтактні вважаються найнадійнішими, тому я використав два перемикачі типу БВК. Важіль з поплавком на нижньому кінці закріплений шарнірно в кронштейнах кришки і при зміні рівня в баку переміщує верхнім плечем керуючі тяги з алюмінієвими прапорцями — наклеєними відрізками фольги. Розміри важелів та розташування датчиків обрані таким чином, щоб вони спрацьовували при мінімальному та максимальному рівні води в резервуарі.
Заміський будинок з таким водопроводом варто доповнити і системою каналізації. Для цього в дворі в 10 — 15 м від будинку викопайте яму глибиною 1,5—2 м і забетонуйте або обкладіть цеглою її стінки. Ще простіше для цієї мети використати відрізок сталевої або бетонної труби Ø 700— 1000 мм. Каналізаційні труби для зливу використаної води повинні мати Ø 100—150 мм. В ґрунт їх слід укласти на глибині не менше 600—700 мм з невеликим ухилом у бік збірного колодязя.
Якщо ж у вашому селищі налагоджено обмін газових балонів або є централізоване газопостачання, ваш водопровід забезпечить будинок усіма зручностями міської квартири. За допомогою газових водогрійок типу АГВ-80, АГВ-120 — водяним опаленням, а з газовою колонкою — і гарячою водою для господарських потреб. Єдине доповнення в системі водопостачання в цьому випадку — встановлення електромагнітного клапана, що перекриває витратну трубу з напірного бака. Він необхідний для того, щоб вода до колонки надходила безпосередньо від насоса. При цьому її напір вищий, ніж при подачі з напірної ємності, і клапан газового регулятора буде надійно працювати.
Н. ХОРЄВ, ст. Доскіно, Горьковська обл.
ПІД ТИСКОМ ПОВІТРЯ
Встановлення водонапірного бака на горищі, мабуть, найпростіше рішення, але мені воно здалося недостатньо досконалим. Адже для отримання хорошого напору ємність повинна бути піднята досить високо, а для нормальної експлуатації взимку потрібна складна теплоізоляція. Я вирішив вчинити інакше.
Мій водонапірний бак з нержавіючої сталі, ємністю близько 60 л, має лише один вихідний отвір внизу. Зверху ж він герметично закритий кришкою з текстоліту. Насос, встановлений у колодязі, подає воду від забірника з зворотним клапаном у витратну систему і паралельно — у бак. Оскільки останній не сполучається з атмосферою, повітря над рівнем поступово стискається і, виконуючи роль пневматичної пружини, що виштовхує воду з бака, створює необхідний напір. Така схема дозволила розмістити напірний бак у підпіллі. Оскільки там і взимку немає мінусових температур, його теплоізоляція виявилася зайвою.
1 — водоприймач з зворотним клапаном, 2 — електронасос, 3 — напірний бак, 4 — колодязь, 5 — блок управління, 6 — манометр, 7 — вентиль, 8 — датчики рівня, 9 — витратна труба.
Роботою електронасоса керує нескладний тиристорний пристрій, що автоматично підтримує заданий рівень води. Датчиками служать два найпростіші електроди з мідної дроту Ø 2,5 мм. Вони кріпляться болтами до текстолітової кришки бака таким чином, щоб відстань між їх кінцями була 15—20 мм, а верхній з них знаходився на рівні, при якому повітря в баку виявляється стиснутим до 1—1,5 атм.
Система управління працює наступним чином. Коли рівень води в баку досягне верхнього, коротшого електрода, тиристор (див. рис.) відкриється, реле розімкне контакти, через які напруга подавалася до електродвигуна насоса. Одночасно пара нормально розімкнутих контактів з’єднає між собою електроди датчика. Коли в міру витрачання рівень води опуститься нижче обох електродів, електричний ланцюг «електроди — вода — стінка бака — маса» розімкнеться, тиристор закриється і реле відпустить якір. Насос знову ввімкнеться в мережу і почне подавати воду.
Необхідною умовою працездатності системи є герметичність напірного бака та зворотного клапана водозабірника. Тому кришка кріпиться до бака болтами через гумову прокладку. Отвори під болти електродів свердляться з мінімальним зазором і при збиранні ущільнюються гумовими шайбами. При витоку з бака стиснутого повітря тиск у системі, що визначає напір, можна відновити, підкачавши повітря насосом. Для цього у верхню кришку врізається ніпельний золотник від велосипедної або мотоциклетної камери. Напору достатньо і для домашніх потреб, і для поливу городу.
В. БЕРДНИКОВ, п. Васильєво, Зеленодольський р-н, Таджикистан
«ПУСКАЧ» ДЛЯ НАСОСА
Хочу поділитися досвідом з тими, хто користується для підйому води з глибоких колодязів електронасосами відцентрового типу. Щоб такий насос завжди був готовий до роботи, він повинен бути постійно заповнений водою. Але якщо зворотний клапан водоприймача недостатньо герметичний, після зупинки вода може піти з вхідного патрубка, що ускладнить подальший пуск. Позбутися клопотів з заливання допоможе невелика переробка системи. Встановіть між насосом та водозабірником невелику проміжну ємність, як показано на рисунку.
1 — труба водоприймача, 2 — наповнювальний резервуар, 3 — заливна горловина, 4 — електронасос, 5 — вихідна труба насоса.
Перед першим пуском заповніть цей бачок водою і щільно закрийте заливну горловину різьбовою кришкою з прокладкою. Оскільки насос під’єднаний до нижньої точки бачка, а водоприймач — до верхньої, вода звідти не піде навіть при несправному зворотному клапані і механізм завжди буде готовий до роботи. Більше того, якщо бачок досить великий, а приймальна труба відведена не від самої нижньої його точки, а з відступом у кілька сантиметрів від дна, додаткова ємність послужить і як фільтр-відстійник.
«М-К» 5’86, А. ПОТАПОВ