Перед вами не куточок старовинного замку, а передпокій у найзвичайнішій міській квартирі. А «замковий» інтер’єр — справа вмілих рук, вигадки та фантазії її господаря. При цьому домашньому майстру зовсім не довелося тесати камені, замішувати цементний розчин і купувати цеглу. Усе це вирізано з товстого картону, фанери та оргаліту (1), після чого «камені» промазано клеєм (2) і засіяно сухим піском (3), а «цеглини» пофарбовано полівінілацетатними розчинами (4).
Коли переді мною відчинилися ці, найзвичайніші двері типової міської квартири, я потрапив не до звичайного передпокою, а… Втім, по порядку.
Зсередини двері виявилися ніби збитими з товстелезних дубових, темних від часу плах, схоплених вороненими петлями-стяжками. З розташованих праворуч від входу двох вузьких вікон струменів денне світло, а за рифленим склом проглядався якийсь «середньовічний» пейзаж… У простінку між вікнами — дзеркало в рамі з карбуваної міді.
Над дверима — арка, що підтримує стелю, викладена з цегли, ліворуч — засклені різнокольоровим вітражем двері до кімнат, прямо — широчезні, збиті з дубових плах, на таких самих, як і вхідні, петлях-стяжках — двері, що ведуть незрозуміло куди… Ну і, звісно, викладені грубими кам’яними блоками стіни. «Замковий» антураж доповнювали ліхтарі з кованими плетіннями, прості циновки на підлозі й подекуди на стінах.
Таким було перше враження від незвичайного передпокою звичайної міської квартири. Гостинний господар пояснив, що переобладнання зайняло в нього не так уже й багато часу — не більше двох місяців, та й то робота йшла не кожного вечора. Витрати на це потрібні були мінімальні — усе зроблено з відходів деревини, обрізків фанери, шматків оргаліту та товстого картону.
Ну насамперед — вхідні двері. «Товстелезні дубові плахи», з яких вони складаються, — це не що інше, як фанерні смуги завширшки близько 200 мм, наклеєні на двері так, що між ними залишився зазор близько 5 мм. Після найпростішої обробки та легкої зачистки смуги тонуються морилкою (можна й коричневим тушем) і обробляються полум’ям пальника — тим, яким нагрівають лижі під час нанесення на них смоли, або паяльною лампою. «Воронені петлі-стяжки» — також фанерні. Їх вирізано з листа лобзиком, ретельно зачищено, вишкурено й пофарбовано в чорний колір. До самих дверей вони кріпляться невеликими цвяхами та полівінілацетатним клеєм. Доберіть десяток підхожих пластмасових ґудзиків з опуклою поверхнею — приклеєні на петлі й пофарбовані чорним, вони створять враження кріпильних кованих болтів.
1 — кришка, 2 — боковина, 3 — патрон із лампою-свічкою, 4 — знімне дно.
«Два вузьких вікна праворуч» насправді виявилися зовсім не вікнами — та й хіба їх знайдете в сучасному передпокої! Це були декоровані під вікна світильники з лампами денного світла. Зробити такі зовсім нескладно, а ефект — дивовижний. Передпокій ніби розсувається, з’являється відчуття відкритого простору…
Отже, до справи. Насамперед з оргаліту або фанери збирають короби — для збирання скористайтеся дерев’яними рейками або кутниками та клеєм. Форма коробів може бути найрізноманітнішою, треба лише, щоб стиль «вікна» відповідав майбутньому оформленню приміщення. Ну і, звісно, щоб усередині кожного короба вільно розміщувалися трубчасті лампи денного світла з арматурою. Для «вікна» бажаніше використовувати рифлене візерунчасте скло. При цьому забезпечується краще світлорозсіювання. До того ж пейзаж, зображений на заднику світильника, у цьому разі сприймається більш достовірним — рифлення обманює нас і створює ілюзію глибини простору. Насамкінець короби обклеюють «цеглинами» — фанерними, оргалітовими чи навіть картонними пластинами, пофарбованими водоемульсійною фарбою, тонованою гуашшю. Шви між «цеглинами» шпаклюють і фарбують у сірий колір. «Віконні плетіння» — це просто лаковані рейки відповідного розміру, приклеєні безпосередньо до скла. Ось, власне, і весь світильник. Між двома такими «вікнами» можна розташувати дзеркало, а в коробах «вікон»-світильників передбачити приховані шафки або шухляди для гребенів, щіток, парфумерії.
Тепер про «арку, викладену з цегли»… Це просто декорування настирливої антресолі, що лізе в очі. І саме склепіння, і арка — усе це зроблено з рейок та оргаліту, прошпакльовано й пофарбовано водоемульсійною фарбою. «Цегляне» оздоблення — точно таке саме, як і на «вікнах», — з картонних або фанерних «цеглин», наклеєних на кути стіни та арку й пофарбованих тим самим способом.
Кілька слів про те, як найкраще фарбувати. Пензель тут не знадобиться. Візьміть газету, зімніть її і, користуючись як тампоном, наносьте фарбу на «цеглини». Зважте, що розмазувати її не можна — можна лише «припечатувати» газету до «цеглин». Розведіть фарби кількох співзвучних за кольором відтінків — наприклад, різної щільності оранжево-коричневих… Після висихання одного відтінку наносьте інший, потім третій… У підсумку тон виявиться цілком «цегляним».
1 — короб, 2 — рифлене скло, 3 — віконне плетіння з дерев’яних рейок, 4 — лампа денного світла, 5 — задник «вікна» з пейзажем, 6 — двері шафки, 7 — скляна полиця, 8 — відсік для електроарматури лампи денного світла, 9 — «цегляне» оздоблення короба, 10 — задня стінка.
Кілька слів про «кам’яні стіни». Ви, напевно, здогадалися, що камені — це все той самий оргаліт або товстий картон. Підійдуть і фанерні обрізки. Перетворити їх на камінь можна так. Після обробки пластини її поверхню змазують клеєм (епоксидним, полівінілацетатним або навіть просто — силікатним) і засівають чистим сухим піском. Бажано дібрати кілька сортів піску різного відтінку та зернистості. Приклеювати «камені» до стін найкраще бустилатом із подальшим шпаклюванням стиків та їх фарбуванням у сірий «цементний» колір.
Кілька слів про «ліхтарі в кованих плетіннях». Найпростіше зробити їх із фанери завтовшки 4—5 мм. Випилявши чотири боковини, акуратно обробіть їх шкіркою, склейте «в шип» і закрийте зверху кришкою, зібраною з чотирьох фанерних трикутників. Нижня частина ліхтаря — це квадрат, вирізаний із фанери завтовшки 10 мм, на якому закріплюється ламповий патрон. Зважте, що денце має бути знімним, інакше буде неможливо замінювати перегорілі лампи. Скло в такому ліхтарі найкраще рифлене, що камуфлює електролампу й покращує світлорозсіювання. Підвішувати світильник бажано на ланцюгах. Якщо не вдасться дібрати готові, ланки цілком можна зігнути з підхожої (краще алюмінієвої — легше деформується!) дроту Ø 3—4 мм. Насамкінець і плетіння ліхтаря, і ланцюг фарбують у темно-коричневий або чорний колір.
Користуючись нашими рекомендаціями, можна обладнати в «замковому» ретро-стилі не лише передпокій, а й інші кімнати квартири — звісно, ті, в яких цей стиль доречний, наприклад велику кухню-їдальню. Там ви зможете з подібних «каменів» викласти псевдокамін, декорувати, наприклад, під піч не надто гарний виступ — вентиляційну шахту, що є в деяких серіях сучасних дванадцятиповерхівок.
А що виходить у вас, шановні читачі, коли ви оформлюєте одну з кімнат вашої квартири в певному стилі?
Якщо ваші пошуки й знахідки виявляться цікавими, ми з задоволенням розповімо про це в розділі «Клуб домашніх майстрів».
«М-К» 7’84, І. СЕРГЄЄВ