Олега Старикова — самодіяльного автоконструктора-ентузіаста з підмосковного селища Острівці — знають усі місцеві аматори техніки (а до них можна сміливо віднести більшість чоловічого населення селища — від малого до великого), які жартома частіше звуть його «Саморобкін» чи «Кулібін».
Знайоме це ім’я і читачам нашого журналу з публікації в «Моделісті-конструкторі» № 3 за 1999 рік — про збудований Олегом джип-пікап під назвою «СІМОТ». Сьогодні майстер представляє іншу саморобну машину під тим же найменуванням, але тільки з індексом «2». Назва машин символічна. Автор склав його з перших літер прізвища та імен членів сім’ї (Старикові: дочки — Ірина та Марина, сам Олег і дружина Тетяна) на подяку за розуміння та терпіння — адже левову частку вільного часу протягом тривалого періоду він приділяв не їм, а створюваним машинам .
Після того, як я побудував великий і практичний джип, який експлуатував протягом декількох років, захотілося зробити іншу машину — невелику прогулянкову з верхом, що відкривається, а заодно продовжити експерименти в галузі конструювання та дизайну. І трохи більше ніж через рік така машина з’явилася.
1 – колесо (від автомобіля “Жигулі”, 4 шт.); 2 – передній бампер (від автомобіля “Ока”); 3 – крило (від автомобіля ГАЗ-69, перероблене, 2 шт.); 4 – капот (саморобний); 5 – лобове скло (від автомобіля «Ока»); 6 — переднє та заднє бічні стекла з рамками (4 шт.); 7 – накладка на скло; 8 – каркас тенту (від автомобіля ГАЗ-69, перероблений); 9 – горловина бензобака; 10 – задній сигнальний ліхтар (від автомобіля ГАЗ-51, 2 шт.); 11 – задній бампер (від автомобіля “Ока”); 12 – підніжка (сталева труба 050, 2 шт.); 13 – задні двері (від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 14 – міждверна стійка (від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 15 – передні двері (від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 16 – покажчик повороту (від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 17 – передній надкрилок (половина крила від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 18 – склоочисник (від автомобіля “Ока”); 19 – сходинка підніжки (сталевий рифлений лист, s2); 20 – задній надкрилок (половина крила від автомобіля ГАЗ-69, 2 шт.); 21 – задній покажчик повороту (від автомобіля ГАЗ-53, 2 шт.); 22 – важіль перемикання передач (від автомобіля “Ока”); 23 – кермо (від автомобіля «Ока»); 24 – бічне дзеркало заднього виду (від ВАЗ-2107, 2 шт.); 25 – переднє сидіння (від автомобіля “Ока”, 2 шт.); 26 – заднє сидіння (від автомобіля “Ока”, 2 шт.); 27 – фара (від автомобіля “Москвич”. 2 шт.); 28 – центральне дзеркало заднього виду; 29 – облицювання радіатора (від автомобіля ВАЗ-2109); 30 – запасне колесо (від автомобіля “Жигулі”); 31 – ліхтар заднього ходу; 32 – заднє вікно; 33 – тент (від вантажного автомобіля)
Дизайн вибрав такий, щоб у машині поєднувалися риси сучасності та минулого, або, як зараз кажуть – у стилі «кіч», що в перекладі з англійської означає «зміщення стилів».
За основу взяв автомашини ГАЗ-69 та «Ока», хоча від колишнього їхнього зовнішнього вигляду врешті-решт мало що залишилося.
Від «Оки» використано механіку: двигун, коробка передач, трансмісія, підвіска та органи управління, гальмівна система, зчеплення, кермовий механізм.
А от колеса від «Оки» мене не влаштовували: з’їжджати на таких маленьких асфальтових дорогах — справа ризикована. Тому вирішив замінити їх на жигулівські — вони не лише підвищували прохідність машини, а й надавали їй більшого вигляду. Для цього довелося зробити деякі переробки в ходовій частині: на маточини передніх коліс і гальмівні барабани задніх (у «Оки» задні маточини виконані як одна деталь разом з гальмівними барабанами) встановив перехідники. При цьому дещо збільшилася колія як передніх, так і задніх коліс, що трохи підвищило навантаження на підшипники та осі, але позитивно вплинуло на стійкість машини.
Мені було зрозуміло навіть без розрахунків, що відкритий кузов (типу фаетон чи кабріолет — кому що більше подобається, сам я між ними суттєвої різниці не бачу) порівняно з кузовом, що має дах, вимагав збільшення жорсткості підлоги та особливо порогів. Я постарався забезпечити це повною мірою і навіть, як гадаю, з надлишком. Так, підлога зробила зі сталевого листа товщиною 1,5 мм. До порогів у середині спочатку приварили дверні стійки (від ГАЗ-69). Внизу вони досить широкі, тому надають додаткову міцність порогам (отже, і кузову загалом) у найнапруженішому місці. Саму стійку додатково зміцнив зсередини кузова привареним до неї, порогові та підлозі кронштейном-контрфорсом зі сталевого (лист товщиною 1,5 мм) коробчатого профілю. Пороги у дверних отворах посилив ще й надставками (або, висловлюючись морською термінологією, — комінгсами) із зігнутого вдвічі такого ж сталевого 1,5-мм листа, з якого зроблено підлогу та контрфорс. Висота надставок максимально можлива, аби не заважали посадці водія та пасажирів у салон. Комінгси приварив до порогів і стояків кузова з боку салону, щоб вони не заважали зачиненню дверей. А до цього зовні вздовж порогів ще зробив підніжки, обрамленням і основою яких є сталева труба зовнішнім діаметром 50 мм. Сходинки виконані із сталевого рифленого листа товщиною 2 мм і приварені по всій довжині до порогів та труби.
1 – передня стійка; 2,5 – передній та задній комінгси (сталевий лист, s1,5, зігнутий вдвічі); 3 – кронштейн-контрфорс (сталевий лист, s1,5); 4 – середня дверна стійка (від автомобіля ГАЗ-69); 6 – задня стійка; 7 – заднє крило; 8 – підніжка; 9 – сходинка; 10 – поріг; 11 – підлога (сталевий лист, s1,5); поз. 1,6,10 – базові деталі від автомобіля «Ока»
Крім підвищеної жорсткості нижньої частини, кузов типу “фаетон” вимагав забезпечення пасивної безпеки на верхньому рівні. Конструктивних рішень у цьому плані було два: посилення рамки лобового скла та встановлення високої трубчастої дуги безпеки за спинкою заднього сидіння. Ще одну дугу безпеки думаю встановити і над міждверними стійками без неї машину не реєструють.
Стійки рамки лобового скла саморобні, у перерізі мають трикутну форму. Крім прямого призначення, вони виконують функції відвідних каналів для води, що стікає з передньої частини даху в жолобок поперечки. У своїй нижній частині стійки продовжені до колісних ніш у крилах та приварені до стінок моторного відсіку. Для випуску води в крилах зроблено дренажні отвори.
1 – передня стійка (2 шт.); 2 – напівстійка (2 шт.); 3 – передня рамка; 4 – передня дуга; 5 – напівтяга (2 шт.); 6 – нерозбірні шарніри (6 шт.); 7 – тяга (2 шт.); 8 – середня дуга; 9 – розбірні шарніри (болт М8, 8 шт.); 10 – задня дуга; 11 – задня стійка (2 шт.); 12 – задня рамка; 13 – заднє різьбове з’єднання (2 шт.); 14 – кронштейн (куточок 50×30, 2 шт.); 15 – задня стійка кузова (2 шт.); 16 – кульова гайка М10 (2 шт.); 17 – міждверна стійка кузова; 18 – болт М10 (2 шт.)
Верхня поперечка рамки лобового скла зроблена у формі жолоба, куди укладається передня дуга тенту та фіксується тут за допомогою пружинних притисків (тих, якими фіксується капот на автомобілі ГАЗ-69).
Слід зазначити, що додатковий нахил лобового скла позитивно вплинув зменшення лобового опору, хоча це було настільки важливо. Набагато втішніше був той факт, що зустрічний потік повітря не завихрювався за склом у салоні-кокпіті, а плавно обтікав машину.
Двері до кабріолету якнайкраще підійшли від автомобіля ГАЗ-69. До них зробив ще рамки із вікнами з оргскла. Частково вікна закрив накладками з такої плівки, з якої виготовлений тент. Рамки вставляються (і при необхідності виймаються) за допомогою штирьків в отвори верхніх кромок дверей. Штатні ручки дверей не збереглися, і на їхнє місце я встановив сучасні, зроблені під старовину.
1 – стійка з водовідвідним каналом; 2 – перемичка з жолобком для передньої рамки каркаса тенту та відведення води; 3 – лобове скло; 4 – ущільнювально-монтажна гума вітрового скла; 5 – гумове ущільнення дверного отвору
Задні двері повністю саморобні. Через неї здійснюється доступ у невелике багажне відділення, відгороджене від салону (як в універсалах та хетчбеках) спинкою заднього сидіння. Вона виконана з циліндричним заглибленням під запасне колесо, яке перекочувало з моторного відсіку. Фіксуються двері на задній стінці кузова за допомогою пружинних притисків. Коли двері були виготовлені та встановлені, прийшла думка розширити її функції і зробити з неї ще й відкидний столик, що й збираюся незабаром виконати. Для цього і треба всього зробити невеликий виріз у задньому бампері, щоб двері відчинялися до горизонтального положення, та підставку під двері або пару вант, що її утримують.
Крила для свого автомобіля пристосував від ГАЗ-69, тільки не повністю, а розрізавши їх уздовж навпіл, отримавши таким чином два крила з одного, а потім підігнав їх за місцем.
1 – двері; 2 – вікно (рамка зі склом та накладкою); 3 – штирі Ø10 (2 шт.)
При всьому тому, що автомобіль будувався як прогулянковий, тобто передбачався до використання в теплу пору року і в хорошу погоду, йому все ж таки необхідний тент, хоча б на випадок дощу. А тому основною вимогою до тенту було, щоб він швидко і легко складався і розкладався, та ще й добре натягувався — тоді на ньому не накопичувалася б вода і сам він не псував би зовнішнього вигляду машини. Ці вимоги міг забезпечити відповідний шарнірний каркас. Цей механізм узяв від старенького автомобіля ГАЗ-69 і підігнав його до своєї машини за місцем, вкоротив стійки та тяги. Поперечні ж дуги по ширині виявилися вчасно і «СИМОТУ», тож ні зменшувати, ні додавати їх не довелося. Передню частину (дугу) зробив автономно, що відкривається. У відкинутому положенні над головою водія та переднього пасажира утворюється отвір, що нагадує великий люк автомобіля. Для повного відкривання тенту треба лише відвернути дві гайки, що кріплять передні стійки каркаса до стійок кузова. Гайки виконав у формі кулі з різьбовими осьовими отворами, щоб їх можна було відкручувати-закручувати руками.
Матеріал для тенту використовував той, яким накривають фургони вантажних автомобілів. Він міцний, водонепроникний, морозостійкий. До речі, для експлуатації машини в холодну пору року (а точніше взимку) збираюся обтягнути тент знизу полотном з вовняної ковдри, а обігрівач вже є від автомобіля «Ока».
Прилади зовнішньої сигналізації зібрані від різних машин. Фари – москвичівські, задні сигнальні ліхтарі – від вантажного автомобіля ГАЗ-51, покажчики поворотів – від ГАЗ-53, а передні «поворотники» – від «Жигулів».
Клаксони – пневматичні. Їх придбав два (високого і низького тонів) і два невеликі повітряні компресори до них. Подача звукових сигналів здійснюється від штатної кнопки на кермі – вона включає живлення електродвигунів компресорів.
Внутрішнє обладнання салону (передня панель, всі контрольні прилади на ній та електропроводка) – від автомобіля «Ока». Від нього і механізми управління: педалі «газу», гальма, зчеплення, важіль перемикання передач.
Переобладнання салону – наступний етап дизайнерських експериментів.
О. СТАРИКІВ, с. Острівці