Вік гуртківців станції юних техніків «Планета» найрізноманітніший: від учнів початкових класів до випускників. І якщо старшокласники більше цікавляться серйозною технікою (мотоблоки, снігоходи, вездеходи тощо), то для молодших найбільш приваблива легка мототехніка, щоб можна було самому завести та з вітерцем прокататися. Тому технічна творчість кожного нового покоління юних винахідників починається, як правило, з розробки міні-мокика. Одна з таких машин була описана в публікації «Бензин не потрібен» в № 9 за 1997 р. «Моделіста-конструктора». У ній йшлося про конструкцію на базі рами та ходової частини від ризького міні-мокика з приводом від електродвигуна МН-1 послідовного збудження. На жаль, ця ідея поки що не отримала розвитку, оскільки не вдалося знайти легший, але ємний акумулятор замість важкого автомобільного, який довелося використовувати в цій конструкції. Тому надалі для приводу мокиків використовувалися традиційні бензинові двигуни типу Д-6, Д-8.
Ось про таку розробку і піде мова в даній статті.
1 — двигун Д-8; 2 — глушник; 3 — ведена зірочка моторного приводу; 4 — укосина (труба Ø12, 2 шт.); 5 — натяжний ролик; 6 — бензобак; 7 — підрамник (труба Ø27)
За основу міні-мокика взяли звичайний дитячий велосипед (рис. 1). З урахуванням непростих умов експлуатації (швидкість — до 60 км/год) рама та колеса майбутнього мокика були посилені. Між підсідельним та кермовим трубами вварили підрамник з труби діаметром 27 мм. Крім посилення підрамник служить основою для кріплення бензобака на 2,5 літра. Задня частина рами зміцнена двома укосинами з труби діаметром 12 мм. На передньому колесі замість 12 штатних спиць приварили 6 сталевих смуг перерізом 4×20 мм, по 3 з кожного боку (як спиці). А на задньому колесі кількість спиць збільшили до 32, як на дорослому велосипеді.
На міні-мокику встановлено двигун Д-8. Для збільшення потужності на впуску (між двигуном і карбюратором) розмістили додатковий клапан (фото 1), а висоту камери згоряння зменшили на 2,5 мм. В результаті було отримано 3 к.с.
1 — корпус клапана (Д16Т); 2 — пластина (фольга Д16Т, s0,3); 3 — пружина (дріт 65 Г, Ø0,2)
Корпус клапана (рис. 2) являє собою циліндр діаметром 50 мм завдовжки 46 мм, виготовлений з дюралюмінію Д16Т. У корпусі просвердлені три канали діаметром 13 мм: центральний, звернений до карбюратора, та два похилі, які входять у центральний. Частина суміші з карбюратора по одному з каналів безпосередньо надходить на моторний золотник, а інша частина по каналу, на якому встановлено клапан, при розрідженні спрямовується в картер двигуна. Пластина клапана (фольга Д16Т товщиною 0,3 мм) трохи підпружинена в бік карбюратора. Пружина зовнішнім діаметром 17 мм з тонкого 0,2-мм дроту 65Г має 3 витки. По периметру вибірки під клапан засверлені 18 отворів діаметром 3 мм. Ці отвори полегшують проходження суміші після відкриття клапана. Виникаючий при перепуску додатковий об’єм суміші утворює надлишковий тиск у камері стиснення, створюючи при згорянні палива додатковий момент на кривошипно-шатунному механізмі та збільшуючи тим самим потужність двигуна.
Виготовлення корпусу клапана слід почати з токарної обробки (обточити, підрізати торці, просвердлити центральний отвір на глибину 15 — 16 мм, проточити канавку шириною 7 мм до діаметра 18 мм). Після цього розмітити центри похилих каналів, витримавши розміри 10; 16 та 12 мм. Навколо останнього центру по діаметру 22 мм розмітити та засверлити 18 отворів діаметром 3 мм на глибину 9 — 10 мм.
Цю операцію слід виконувати вкрай акуратно, якомога точніше витримуючи міжцентрові відстані, оскільки пошкодження перемичок між отворами (приблизно 0,8 мм) може під час експлуатації призвести до обриву шматочків металу, потрапляння їх у кривошипно-шатунний механізм (КШМ) та вихід з ладу двигуна. З цієї ж причини після остаточної механічної обробки корпусу клапана для видалення найдрібніших частинок стружки його слід продути стисненим повітрям з подальшою обробкою пилососом та магнітом.
1 — вхідний торець (лист s2); 2 — корпус (труба 48×2); 3 — перфорована внутрішня перегородка (лист s2); 4 — вихідний торець (лист s2); 5 — вихідний патрубок (труба 16×1,5); 6 —
перехідний внутрішній патрубок (труба 16×1,5); 7 — глуха внутрішня перегородка (лист s2); 8 — приймальна труба двигуна
Перед початком обробки похилих каналів у місцях розмітки їх центрів необхідно засверлити 2-мм заглиблення діаметром 10 мм. Потім деталь міцно закріпити в машинних лещатах під кутом 18° та в два проходи свердлами діаметром 6 та 13 мм обробити перший канал (на золотник) до виходу в центральний. (А ще краще обробку каналів у клапані виробляти послідовно свердлом, зенкером та розгорткою, забезпечуючи таким чином не тільки точність, але й високу чистоту поверхні каналів. — Прим. ред.) Розвернувши корпус на 45°, просвердлити другий (клапанний) канал. Потім на вертикально-фрезерному або розточувальному верстаті обробити заглиблення під пластину та пружину розточувальною головкою діаметром 19 мм (на глибину 8 мм), витримавши розмір 12 мм (до центру). На закінчення обробити кріпильні отвори та заглиблення (7×110°), яке необхідне для розміщення виступу на циліндрі.
1 — підсідельна труба Ø27; 2 — кронштейн ролика (куточок 20×20, L55); 3 — кріплення осі (гайка M10, 2 шт.); 4 — вісь ролика (сталь, круг 16); 5 — ролик (сталь 40Х, круг 40); 6 — підшипник 1 000 900 (2 шт.); 7 — кришка (сталь, лист s3); 8 — кріплення кронштейна (болт М6); 9 — хомут (сталь, смуга 2×20)
Кріплення клапана до карбюратора здійснюється на його штатні шпильки. А ось для стикування з циліндром довелося виготовити спеціальні болти (рис. 3, фото 1), оскільки для затягування ключами болтів зі звичайними шестигранними голівками не вистачило місця. Для ущільнення стику між клапаном та циліндром наноситься термостійкий герметик.
Штатний глушник двигуна Д-8 замінено на новий (рис. 4), саморобний з корпусом з тонкостінної труби зовнішнім діаметром 48 мм. У глушнику 3 відсіки. Відпрацьовані гази через 23 отвори діаметром 5 мм на кінці приймальної труби двигуна, ввареній у вхідний торець глушника, потрапляють у перший відсік. З нього через перфорацію (30 отв. діаметром 4,5 мм) у першій внутрішній перегородці — у другий відсік. А в третій — по внутрішньому патрубку через 45 впускних отворів діаметром 3,7 мм та 100 випускних діаметром 2,5 мм.
І останній етап вихлопу — з третього відсіку назовні — через вихідний патрубок. Новий глушник знизив силу звуку хоч і незначно, але все ж таки підняв потужність та максимальні обороти двигуна.
Привід на заднє колесо мокика здійснюється роликовим ланцюгом з натяжним роликом (рис. 5) через саморобну 24-зубу зірочку, виготовлену зі сталевого листа товщиною 4 мм марки 40Х. Чорнова обробка вироблялася за розміткою на вертикально-фрезерному верстаті пальчиковою 4-мм фрезою, остаточна — круглим напилком. Зірочка кріпиться до фланця втулки заднього колеса болтами М6. З боку спиць встановлені спеціальні сегментні шайби з гумовими прокладками, як у моторного велосипеда (фото 2).
Заводиться міні-мокик від обертання педалей.
Технічна характеристика
Потужність двигуна, к.с. … 3
Максимальна швидкість, км/год … 60
Маса, кг … 22
Р. ЧЕРЕПНЕВ, СЮТ «Планета»