Мій матеріал про систему так званої роздільної змазки двотактного двигуна був надрукований у «Моделісті-конструкторі» №7 за 1991 рік. Однак листи від читачів, які цікавляться додатковою інформацією про апаратуру для неї, я отримую дотепер. Як показав аналіз пошти, практично всі відчувають утруднення при виготовленні деталей дозуючого пристрою — точених штуцерів, голки тощо. Можу порадити метод, розроблений і перевірений мною на своєму мотоциклі.
Згадаймо: при регулюванні витрати за допомогою дозуючої голки кількість потрапляючого в картер двигуна масла змінюється за рахунок зміни прохідного перерізу жиклера. В принципі, те саме можна робити, не змінюючи прохідного перерізу жиклера, а лише підбираючи в’язкість масла, що протікає через канал постійного перерізу. Спосіб цей дещо простіший і надійніший першого, оскільки регулювальна голка завжди може відвернутися, і все масло з бачка через пару кілометрів буквально «піде в трубу». Ну а далі — сухе тертя в парі поршень-циліндр і заклинювання…
Схема прокладання маслопроводу від бачка до штуцера на патрубку карбюратора (А — максимальний рівень масла в бачку):
1 — маслопровід (полівінілова трубка з внутрішнім діаметром 6—8 мм); 2 — бачок (прозора ємність об’ємом близько 250 см3)
Новий дозатор являє собою капілярний канал — трубку з внутрішнім діаметром 0,5—0,8 і довжиною 20—30 мм, впаяну в штуцер маслобачка. Якщо трубки з такими параметрами не знайдеться, то можна скористатися більш товстою, наприклад, з внутрішнім діаметром 1 мм, і вставити в неї дрот товщиною 0,4—0,5 мм. Щоб забезпечити строге співвідношення масла і бензину в паливній суміші, підбирається в’язкість масла, для чого воно розріджується бензином. Орієнтовна витрата масла при цьому повинна становити 0,5—1 см3 на один кілометр шляху при швидкості 50—60 км/год. Якщо уважно поставитися до експериментального підбору в’язкості масла і акуратно записувати кількісні співвідношення бензину і масла, то надалі для кожної марки масла можна буде знати ту кількість бензину, якою потрібно розбавити його. Адже в’язкість повинна бути оптимальною для капіляра заданого перерізу і довжини.
Користуючись нагодою, хочу також доповнити свій попередній матеріал про дозатор з регулювальною голкою. Багато читачів цікавляться тим, як запобігти доступу масла в картер двигуна в той час, коли він не працює — на стоянках. Так ось, жодного механічного затвора — краника або клапана — у мене не передбачено. Просто маслопровід проведений так, що шланг проходить вище рівня масла в бачку, як це показано на рисунку.
Багато з тих, хто написав мені, просять вказати найважливіші розміри дозуючого пристрою — вони перед вами.
1 — дозуючі голки; 2 — штуцери; 3 — шайби; 4 — маслопроводи (полівінілова трубка); 5 — гайка
Не зовсім ясними виявилися і кількісні співвідношення масла і бензину. Справа в тому, що і в паливному баку, і в маслобачку використовується суміш бензину з маслом. В паливному баку співвідношення бензину і масла становить 100:1, однак можна взяти і чистий бензин. В маслобачку співвідношення бензину і масла повинно бути таким, щоб в’язкість суміші була приблизно такою ж, як у трансформаторного масла.
Добре, якщо об’єм маслобачка становить близько 250 см3, що вистачить на 250—500 км шляху. Бажано, щоб ця ємність була напівпрозорою (наприклад, з пластмаси) і на ній були чіткі риски, що вказують об’єми рідини — так простіше при налаштуванні дозуючої системи.
І останнє. Штуцер дозуючого пристрою і штуцер на патрубку карбюратора з’єднуються полівініловою трубою з внутрішнім діаметром 6—8 мм. На патрубку карбюратора штуцер розташовується зверху, по можливості поруч з циліндром. Під нього в патрубку свердлиться різьбове отвір М8, внутрішній діаметр отвору в штуцері — 4 мм.
«Моделіст-конструктор» № 4’2001, В. ХВОСТИК, с. Царедарівка, Харківська обл.