Всюдиходи на пневматиках наднизького тиску стають все комфортабельнішими. Якщо десяток років тому ентузіасти всюдихідної техніки створювали переважно три-, чотири- та шестиколісні транспортні засоби, позбавлені навіть натяку на кабіну, то сьогодні самодіяльні конструктори надсилають до редакції фотографії виготовлених ними всюдиходів з зручними та теплими кабінами, розрахованими на тривалі подорожі в умовах низьких температур. Ось одна з таких машин — комфортабельний трицикл «Міні-200».
Силовий агрегат триколісного пневмохода ТГ-200М — від вантажного моторолера «Мураха». Як показує досвід, це один з найнадійніших серед вітчизняних двотактних двигунів, оснащений до того ж стартером та примусовим повітряним охолодженням. Передача обертового моменту від двигуна до коліс — через втулково-роликовий ланцюг на реверс-редуктор (головна передача від мотоколяски СЗД), а потім через карданні вали — на колеса.
Усі колеса трицикла гальмівні, для чого кожне з них оснащене гальмівним барабаном від мотоцикла «Мінськ». Переднє колесо дещо менше задніх — їх діаметри відповідно дорівнюють 750 мм та 870 мм в накачаному стані.

Рама вездехода просторова, трубчаста, всі елементи її з’єднуються за допомогою вуглекислотно-дугового зварювального апарата. Задній міст являє собою ферму, що складається з трьох труб, приварених до рами. Усі стики посилені косинками з листової сталі.
Двигун кріпиться на рамі переднім та нижнім стиковочними вузлами. Щоб змонтувати їх, найзручніше спочатку закріпити ці вузли на двигуні, після чого за допомогою струбцин та м’якого сталевого або мідного дроту з максимальною точністю зафіксувати двигун на рамі, та прихопити вузли зварюванням, а потім остаточно приварити їх до рами після демонтажу двигуна. Аналогічно кріпляться й вузли головної передачі.

1 — кузов (показано умовно); 2 — сідло; 3 — бак паливний ємністю 4,5 л; 4 — реверс-редуктор; 5 — колесо заднє; 6 — пневматик заднього колеса; 7 — напіввісь заднього моста; 8 — гайка кріплення заднього колеса; 9 — ступиця з гальмівним барабаном; 10 — ланцюг втулково-роликовий приводу головної передачі; 11 — двигун ТГ-200М; 12 — рама вездехода; 13 — підніжка; 14 — вилка передня; 15 — гайка та вісь переднього колеса; 16 — колесо переднє; 17 — пневматик переднього колеса; 18 — блок педалей управління; 19 — кермо; 20 — вал карданний приводу правого заднього колеса; 21 — шарнір карданний; 22 — вузол підшипниковий заднього моста
Передня вилка зварюється з двох трубчастих пір’їв та двох перемичок. У її конструкції, в принципі, можна використовувати пір’я від телескопічної вилки будь-якого відповідного мотоцикла, однак машини з пневматиками наднизького тиску цілком можуть обійтися й без пружинно-гідравлічних амортизаторів. У нижній частині пір’їв приварюються косинки з 4-мм сталевих пластин — до них кріпиться вісь переднього колеса. Для з’єднання вилки з рамою передбачені дві проушини, закріплені зварюванням на поперечинах вилки.
Сідло вездехода саморобне, мотоциклетного типу. Воно збирається з фанерної основи, наповнювача (жорсткого поролону) та обшивки (штучної шкіри).

1 — вилка верхня (сталь, труба 30×2); 2 — труба верхня (сталь, труба 30×2); 3 — кермо (сталь, труба 22×2); 4 — косинки (сталь, лист s2); 5 — колонка кермова (сталь, труба 32×2,5); 6 — вузол кріплення двигуна, передній (сталь, лист s3); 7 — труба нижня (сталь, труба 30×2); 8 — вузол кріплення двигуна, задній (сталь, лист s3); 9 — фланець (сталь, лист s3); 10 — поперечини ферми заднього моста (сталь, труба 30×2); 11 — вилка нижня (сталь, труба 30×2); 12 — косинка (сталь, лист s4); 13 — пір’я передньої вилки (сталь, труба 40×2,5); 14 — поперечини передньої вилки (сталь, труба 32×2,5); 15 — підніжка; 16,17 — косинки (сталь, лист s2); 18,19 — вузли кріплення головної передачі (сталь, лист s3); 20 — косинка посилююча (сталь, лист s3); 21,22 — проушини (сталь, лист s3); 23 — гайка М12; 24 — втулка (бронза або текстоліт); 25 — шпилька М12
Колеса трицикла полегшені, трубчасті, зварні. Заготовки зі сталевих труб діаметром 18×2 мм згинаються трубогибом та збираються за допомогою зварювання. Для збирання необхідно використовувати найпростіший стапель, для чого на деревностружковій плиті по колу колеса встановлюється шість стійок з дерев’яних брусків, на яких кріпляться підготовлені обіддя коліс. Після контролю їх соосності та паралельності один одному до обіддів прихоплюються зварюванням поперечини. Якщо ця операція не викликала відчутної поводки колеса, то поперечини приварюються до обіддів остаточно. Так само, у два прийоми, встановлюється на місце й внутрішнє кільце з привареними до нього проушинами.
Отвори в проушинах свердляться по місцю, при встановленні на колесо мотоциклетної ступиці; при цьому необхідно досягти строгої соосності ступиці та самого колеса. Для цього ступиця спочатку фіксується на колесі за допомогою струбцин, і лише після контролю соосності цих двох деталей свердляться отвори під болти в проушинах на внутрішньому кільці колеса.

1,3 — обіддя (сталь, труба 18×2); 2 — поперечина (сталь, труба 18×2); 4 — кільце внутрішнє (сталь, труба 18×2); 5 — проушина (сталь, лист s3, 3 шт.); 6 — ступиця (від мотоцикла «Мінськ»); 7 — болт з гайкою М8
Пневматики цілком надійно тримаються на колесах трицикла та забезпечують прийнятні зчіпні якості зі снігом та піском, з ріллею та болотистим ґрунтом. Однак у деяких випадках для покращення прохідності вездехода можна оплести пневматик капроновим канатом або гумовими ременями.
Кабіна — змішаної конструкції. Основа її — легкий каркас зі сталевих труб діаметром 14×2 мм. На каркасі навішуються рамки стекол, петлі єдиної (задньої) двері, а також три стиковочні вузли, за допомогою яких кузов кріпиться до рами.
Окрім цього каркас виконує й формоутворюючу функцію. Можна було б, звичайно, обшити його фанерою або оргалітом, однак панелі з лінійчастою поверхнею (або, як їх ще називають, панелі одинарної кривизни) істотно збіднюють зовнішній вигляд транспортного засобу. Ну а найпростішою технологією виготовлення панелей подвійної кривизни в умовах самостійного виробництва можна вважати формування виробу з будівельного пінопласту.

Перед формуванням на трубчастому каркасі необхідно закріпити легку решітку з 5-мм фанери, що задає форму майбутніх панелей. При цьому пластини решітки тимчасово прив’язуються до труб м’яким сталевим дротом. Далі у фанерні «клітки» на епоксидній смолі вклеюються пінопластові бруски. Після полімеризації смоли надлишки кріпильного дроту видаляються, поверхні кузова обробляються по контуру, за потреби шпаклюються, покриваються шаром епоксидної смоли та одразу ж обклеюються одним-двома шарами склотканини.
Кабіна має єдину двері — задню. Можна було б, звичайно, зробити її збоку, однак сідати на мотоциклетне сидіння, переступаючи всередині тісної кабіни через раму, утруднено. Задня ж двері дозволяє забиратися в кабіну досить легко. Двері також має каркас зі сталевих труб та пінопластове заповнення з подальшою обклейкою поверхонь склотканиною.
Бічні та заднє скло кабіни вирізані з 4-мм оргскла. Переднє скло — триплекс, запозичене у стоячого на автомобільному звалищі розбитого автобуса. Треба сказати, що підбір лобового скла визначає форму кузова, тому має сенс починати дизайнерські прорисовки, орієнтуючись на розміри та форму вже наявного скла.

1 — каркас кабіни; 2 — «решітка» фанерна; 3 — скрутки дротяні; 4 — бруски пінопластові
Система управління вездеходом — мотоциклетного типу. На кермі монтується ручка «газу», рукоятка гальма переднього колеса (справа) та рукоятка вимкнення муфти зчеплення (зліва). На підніжці розміщується педальний блок: права педаль — гальмо задніх коліс, ліва — перемикач коробки передач.
Гальмівна система тросова, з вирівнювальним механізмом для гальм задніх коліс. За допомогою тросів у боуденівській оболонці працюють приводи дросельної заслінки карбюратора, коробки передач та механізму зчеплення.
Паливний бак трицикла являє собою 4,5-літрову пластикову каністру, оснащену стандартним мотоциклетним краном-відстійником та закріплену на задній частині рами.
Електрообладнання таке саме, як у мотовантажівки «Мураха». Світлові прилади представлені задніми «габаритами» в блоці зі стоп-сигналами та мотоциклетною фарою, встановленою на передньому брудному щитку.
«Моделіст-конструктор» № 12’2000, І. ГАЛКІН, інженер
