…Юний водій сідає на мініатюрний, витончено оформлений моторолер і трогається з місця. Не чути звичного тріску, відсутній так всім набридлий дим.
У чому ж справа? Придивившись уважніше, виявляємо, що на цьому моторолері замість звичайного двигуна внутрішнього згоряння встановлений електромотор. Моторолер — електричний!
Визнаємо, що в продажу таких машин поки що немає. Електромоторолер існує в одному-єдиному екземплярі і побудований він не на заводі, а на Алма-Атинській обласній станції юних техніків під керівництвом педагога В. А. Єгорова. Зараз цей моторолер демонструється в павільйоні «Юні натуралісти і техніки» Виставки досягнень народного господарства, незмінно викликаючи інтерес і подив як у хлопців, так і у дорослих відвідувачів. Ще б! Адже така машина відкриває найширші перспективи навчання юних водіїв незалежно від пори року та погодних умов, у закритих приміщеннях, у дитячих парках, на спортмайданчиках. Елементарно вирішується проблема заправки: для цього достатньо на пару годин підключитися до міської електромережі — і розряджений акумулятор знову буде готовий до роботи. Електромоторолер можна зберігати в житловій квартирі, оскільки він безпечний у пожежному відношенні і займає дуже мало місця. Та що там говорити — переваг у нової машини порівняно з її бензиновими «родичами» багато. Звичайно, радіти з приводу того, що створено електричний моторолер, було б занадто рано. Поки що немає — ні у нас, ні за кордоном достатньо ємних і легких акумуляторів. Для створення експоната, про який йдеться, довелося використати звичайні акумулятори — важкі, не надто ємні, але ж хлопці і не могли випередити безліч наукових колективів, що працюють над електромобілями та мотоциклами. Їхнє завдання було в іншому — увійти в курс найскладнішої та найактуальнішої проблеми сьогоднішньої техніки, підготувати себе до подальших пошуків у цьому напрямку.
Електромоторолер, про який ми почали свою розповідь, називається «Тулпар». Його загальний вигляд з частково розкритими внутрішностями показано на рисунку — схема в трьох проекціях.
Оскільки «Тулпар» призначений передусім для навчальної роботи в закритих приміщеннях з рівною підлогою, його ходова частина не має амортизації. Це значно спрощує побудову і дозволяє полегшити конструкцію, що дуже важливо для компенсації великої ваги акумуляторної батареї.
Рама — фермового типу, прямокутна в поперечному перерізі, зварюється з тонкостінних сталевих трубок і куточків. Можна зібрати раму і на болтах, застосувавши косинки («книці»). Але такий варіант буде менш міцним і більш важким. Можна також використати раму дитячого самоката, приваривши до неї недостатні силові елементи та деталі для кріплення батареї.
Колеса «Тулпара» — дутики літакового типу. Краще використовувати шини діаметром від 225 до 300 мм або ті, що застосовують картингисти. Їх легше дістати через місцеві організації ДОСААФ. Однак форма протектора цих шин, розрахована спеціально для мікроавтомобілів — картів, має широку і плоску бігову доріжку. Тому слід обточити їх на токарному верстаті, зробивши більш круглими — для покращення маневреності моторолера.
Диски коліс (див. рисунок) залежно від типу шин можуть бути виготовлені також на токарному верстаті, або точеними з болванки, або давленими (катаними) з листового металу, як роблять зазвичай картингисти. Маточини коліс, зображені на кресленні, розраховані на покришки, що застосовуються картингистами; за наявності шин іншого типу їх доведеться відповідно змінити так, щоб шина разом з диском могла бути легко демонтована у разі необхідності її ремонту або заміни. Як показав досвід експлуатації мікроавтомобілів-картів, а також моторолерів, найкращою конструкцією колеса слід вважати систему з двох дисків («тарілок»), що скріпляються по периметру болтами. Демонтаж і ремонт коліс цього типу не становлять труднощів навіть для школярів молодших класів, у той час як забортовка шин на ободи мотоциклетного типу вимагає навичок і фізичної сили.
На електромоторолері «Тулпар» встановлений двигун МУ-431 з понижуючим редуктором. Цей агрегат — заводського виготовлення, компактний і надійний у роботі. (Двигуни МУ-431 широко застосовуються юними техніками на різноманітних саморухомих моделях.) Якщо такий двигун дістати не вдасться, понижуючу передачу доведеться виготовляти самостійно, використовуючи наявні під рукою шестеренчасті механізми (наприклад, коробку передач від ручної дрилі, настільного точильного верстатка тощо). Знаючи кількість обертів вала двигуна та діаметр шини, неважко підрахувати, яке передавальне відношення потрібно отримати від редуктора, щоб швидкість машини не перевищувала 35 — 40 км/год.
Передача від редуктора на ведуче колесо здійснюється велосипедним або мопедним роликовим ланцюгом. Передавальне відношення — близько 1 : 2 (ведуча зірочка на валу редуктора має 10 зубів, ведена на задньому колесі — 23). Ці шестерні підбираються з наявних у продажу велосипедних або мопедних деталей. Натяжка ведучого ланцюга здійснюється звичайним способом — за допомогою вушкових болтів, що надіваються на задню вісь.
Управління режимом роботи двигуна (а отже, і швидкістю руху машини) здійснюється контролером, вмонтованим у верхню панель кожуха кузова, перед сидінням водія. Контролер має три положення важеля: «вимкнено», «малий хід» і «повний хід». Замість контролера можна застосувати відповідний за силою струму реостат. Управління швидкістю руху електромоторолера при цьому буде більш плавним. Поруч із рукояткою контролера на панелі розташовані тумблери управління освітлювальними приладами.
Гальмівний пристрій електромоторолера «Тулпар» складається з траверси, що притискається ніжною педаллю до протектора заднього колеса. Для кращого зчеплення траверса має накладку з фрикційного матеріалу. Фара і кермо саморобні! Вони виготовлені відповідно до вимог промислової естетики сьогодення і надають машині витончений, сучасний вигляд.
На думку редакції, корисним удосконаленням «Тулпара» була б установка випрямляча для зарядки акумулятора безпосередньо на машині. Це звільнить «Тулпар» від необхідності підзаряджатися в якомусь одному певному місці і розширить можливості його використання.
«М-К» 12’71, Г. СТЕПАНОВ