У сільських будинках садибного типу, та й у простих дачних котеджах, яких сьогодні вже незліченна кількість, без якоїсь печі — російської, голландської чи простої «буржуйки» — навряд чи обходяться, навіть якщо «у нас в квартирі газ». Тільки ще далеко не скрізь і не в усіх є «блакитне паливо». Але навіть якщо газ у будинок підведено, влітку в спеці стояти біля плити на кухні та готувати їжу — справжнє покарання. А адже робити це доводиться, як відомо, не один раз на день.
Тому, прикинувши в умі конструкцію та підібравши в сараї відповідні з наявних матеріалів, приступив до спорудження зовнішньої печі (а точніше — варочної плити в городі).
Насамперед визначив найбільш відповідне місце на ділянці для майбутньої плити. Його обирав не лише з точки зору зручності підходів, але й з урахуванням переважаючого літнього вітру — з підвітряного від будинку боку та подалі від дерев’яних господарських будівель.
1 — димова труба; 2 — опорна плита димової труби; 3 — стяжка (розчин); 4 — ложемент (2 шт.); 5 — стінка топки (керамічна повнотіла цегла, за потреби); 6 — під (керамічна повнотіла цегла, за потреби); 7 — основа (керамічна повнотіла цегла, за потреби); 8 — рослинний шар; 9 — вирівнюючий шар (розчин); 10 — фундамент (бетон); 11 — підстилаючий шар (пісок); 12 — корінний ґрунт (глина); 13 — колосник; 14 — гачок для навішування заслінки (2 шт.); 15 — мала конфорка; 16 — велика конфорка; 17 — обв’язка;
18 — перекриваюча плита (сталь, лист s4); 19 — заслінка
Хоча плита — споруда невелика, але масивна, вирішив під неї зробити плитний фундамент. Зняв рослинний шар на глибину близько 150 мм (до корінного глиняного ґрунту), підсипав на дно шар піску товщиною сантиметрів 7 — 8 та залив бетоном трохи вище поверхні землі. Як наповнювач використав бій червоної (керамічної) цегли.
Після цього дав фундаменту пару днів окріпнути та приступив до кладки. Її здійснював з керамічної повнотілої цегли розмірами 250x125x65 мм (але при цьому використовував і тричвертні їх частини, і навіть половинки) на вапняно-глиняному розчині товщиною близько 10 мм. Приблизний склад розчину: 1 частина глини + 1 частина вапняного молока + 2 частини піску.
1 — ніжка (4 шт.); 2 — рамка; 3 — стрижень колосника (пруток Ø16, за потреби)
Перший ряд утворив дно плити. Його виклав майже по всій площі фундаменту, ретельно заклавши шви розчином. Другий ряд — укладав по площі першого з перев’язкою (нахльостом) швів, залишивши лише спереду заглиблення (уступ) для колосникової решітки. При цьому, як і при кладці дна, в хід йшли як цілі цегли, так і тричвертні та навіть половинки.
Подальшу кладку стіни топки виконував по периметру товщиною всього в півцегли — адже теплової інерції від садово-городньої плити не потрібно. Кладку знову вів з перев’язкою швів, використовуючи, де потрібно, тричвертні частини цегли. Піднявши стінки на п’ять рядів, вважав висоту топки достатньою. Язики полум’я палаючого палива мали, за моїми розрахунками, знаходитися десь трохи нижче перекриваючої топку плити.
Залишивши підсихати розчин цегляної кладки, приступив до виготовлення (різання та зварювання) сталевих деталей: обв’язки, плити, труби, колосникової решітки та заслінки.
1 — гачки для навішування заслінки (стальний дріт Ø6); 2 — поперечина обв’язки (куточок 35×35, 2 шт.); 3 — ложементи перекриваючої плити (стальна смуга 290x50x3); 4 — прогон обв’язки (куточок 35×35, 2 шт.); 5 — димова труба (стальний лист s2); 6 — опорна плита димової труби (стальний лист s4)
Обв’язку зварив з куточка 35×35 мм, приваривши до її передньої частини опорну смугу — ложемент для перекриваючої плити. Обв’язку на кладку посадив на стяжку — шар розчину. З такого ж куточка 35×35 мм зварив і остов колосника, а його решітку виготовив зі стрижнів діаметром 16 мм.
Перекриваючу плиту вирізав з листа 4-мм товщини, а заслінку та опорну плиту димової труби — з 3-мм листа.
У перекриваючій плиті зробив два круглі отвори-конфорки. Вирізані кола використав для виготовлення кришок конфорок. Забігаючи наперед, скажу, що перекриваюча плита — знімна. За бажанням їжу можна готувати з «димком» на відкритому вогні (наприклад, варити юшку) або використовувати плиту як мангал (наприклад, смажити шашлик).
Заслінку теж зробив знімною. Але це скоріше від безвиході — не було в наявності та не мав можливості придбати ні дверцята топки, ні піддувало. У ній (заслінці) просвердлив кілька пар отворів.
1 — заслінка (стальний лист s3); 2 — ручка (стальна смуга 300x25x3); 3 — заклепка (2 шт.)
Тепер, перевішуючи заслінку на гачках, приварених до обв’язки, з однієї пари отворів на іншу — регулюю (збільшую, зменшую або зовсім перекриваю) отвір своєрідного піддувала, змінюючи тим самим тягу в топці.
А ось опорну плиту димової труби, попередньо приваривши до неї, як і до обв’язки, ложемент перекриваючої плити та саму трубу, «намертво» з’єднав зварюванням з куточками обв’язки.
Димову трубу спочатку хотів зробити зварною, прямокутного перерізу, навіть вирізав відповідний отвір під неї в опорній плиті (цей варіант і наводжу на кресленні). Але потім знайшов готову циліндричну (діаметром 200 мм) трубу та приварив її до опорної плити через прямокутний перехідник.
Для захисту від дощів та на зиму прикриваю піч зверху листом плоского шиферу з вирізаним під трубу отвором, а саму трубу — вирізаним шматком.
З метою пожежної безпеки неподалік від печі збудував зі старої тракторної шини невеликий басейн.
А. МАТВІЙЧУК