Радіокеровану модель гоночної вітрильної яхти можна зробити з найдоступніших матеріалів. А замість дорогої фірмової апаратури використовувати набір дистанційного керування, яким комплектуються сучасні іграшки.
Корпус моделі – з упаковочного пінопласту або марки ПС-4-40, посиленого плоским дерев’яним каркасом, врізаним в корпус по його діаметральній площині. Крім каркасу, в нього також врізані короб під рульову машинку, приймач апаратури дистанційного керування, елементи живлення, шарнірний вузол руля повороту та кілевий колодязь, відформований по кілевій пластині зі склотканини та епоксидної смоли.
Виготовлення корпусу починається з підготовки набору шаблонів – зробити їх найпростіше з тонкої фанери. А пінопластову заготовку корпусу необхідних розмірів цілком можна зібрати та склеїти з кількох брусків. Відповідно до теоретичного креслення на ній розмічаються діаметральна площина та контури проекцій «напівширота» та «бік». Потім зайве обрізається по лініях контуру з використанням термолобзика.
1 – штаг-путенс; 2, 8, 15 – боути; 3 – стаксель-гік (сосна, рейка 5×5 мм), 4 – стаксель-шкот (капронова нитка); 5 – стаксель (синтетична тканина або лавсанова плівка); 6 – штаг (капронова нитка); 7 – ванта (капронова нитка); 9 – оковка кріплення вант та штага; 10- лати; 11 – лівий вант-путенс; 12 – грот (синтетична тканина або лавсанова плівка); 13- грота-гік (сосна, рейка 5×5 мм); 14, 25 – натяжні планки (дюралюміній, лист s1 мм); 16 – гіка-шкот (капронова нитка); 17 – кіпа; 18 – качалка баллера; 19 – рульове перо (дюралюміній, лист s4 мм); 20 – кіль (дюралюміній, лист s6 мм); 21 – степсова планка (дюралюміній, лист s3 мм); 22 – бульб (свинець 900 г); 23 – качалка рульової машинки; 24 – кришка відсіку радіокерування (фанера s4 мм); 26 – щогла
Далі розмічаються площини перерізів корпусу та по них «саджаються» шаблони – за допомогою різаків та круглого рашпіля прорізаються «маячки» – точні обриси майбутнього корпусу. Залишається лише зрізати зайвий пінопласт між «маячками», і вчерне корпус готовий. Остаточно він доводиться «шкуркою» різної зернистості, наклеєною на дерев’яні пластини.
Тепер займемося кілем. Для нього знадобиться листовий дюралюміній товщиною 6 мм та свинець. Профіль кіля – симетричний, зі скругленими передніми та загостреними задніми кромками. «Язик» кіля має пірамідальну форму. Кілевий колодязь виклеюється зі склотканини та епоксидної смоли безпосередньо по цьому «язику» – товщина виклейки близько 3 мм.
Бульб кіля масою близько 900 г відливається зі свинцю. Найпростіше використовувати технологію «лиття в землю» – в піщано-глиняну форму, отриману вдавлюванням в неї до площини симетрії моделі бульба, виточеного з деревини. Готова деталь виходить з пари таких відливок, стягнутих в єдине ціле трьома-чотирма гвинтами-саморізами.
Наступний етап виготовлення корпусу – вклейка в нього елементів каркасу, а також кілевого колодязя, для чого під дерев’яні рейки, фанерний короб та кілевий колодязь в пінопласті вирізаються пази, і всі ці деталі фіксуються в корпусі епоксидним клеєм.
Підготовлений корпус остаточно ошкурюється та оклеюється по епоксидній смолі двома-трьома шарами тонкої склотканини або капрону. Після затвердіння зв’язуючого він шпаклюється та знову ошкурюється. Потім в нього вклеюються степсова планка, шарнірний вузол руля, штаг- та вант-путенси. Щогла, що представляє собою усічений конус, вирізається з якісної соснової рейки: її більший діаметр 12 мм, менший – 6 мм. В верхній частині щогли закріплюється оковка з відрізка мідної трубки 5×0,5 мм. В трьох відігнутих лапках оковки просвердлюються отвори діаметром 1 мм для кріплення фор-штага та вант.
АВ = 1290; АС = 1240;
ВС = 460; DF = 1050;
DE = 950; EF = 360
Щогла встановлюється на корпусі за допомогою пари вант та фор-штага. Ці елементи стоячого такелажу представляють собою відрізки міцної синтетичної нитки або лески. Їх верхні кінці кріпляться петлями, а нижні фіксуються на спеціальних натяжних планках – дюралюмінієвих смужках з просвердленими отворами.
Вітрила викрійуються з тонкої непродуваної синтетичної тканини. Втім, їх можна вирізати і з лавсанової плівки. При розкрої грота необхідно передбачити припуск на щогловий кишеню (його ширина в нижній частині вітрила становить 40 мм, в верхній – 20 мм), підвертку нижньої та задньої кромок. Остання підтримується трьома латами – пластиковими пластинками, поміщеними в нашиті на вітрило латкармани.
1, 16 – дерев’яні елементи каркасу (сосна, рейка 30×10 мм); 2 – степсова планка (дюралюміній, лист s3 мм); 3 – кіпа стаксель-шкота; 4 – щогла (сосна, рейка 12×12 мм); 5 – шпор щогли (сталь, дрот Ø3 мм); 6 – гвинт М4 кріплення кіля; 7 – натяжна планка (дюралюміній, лист s1 мм); 8 – вант-путенс (дюралюміній, лист s1 мм); 9 – дно відсіку радіоапаратури (фанера s3 мм);
10 – кришка відсіку радіоапаратури (фанера s4 мм); 11 – «куточок» (сосна, рейка 20×20 мм); 12 – стінка відсіку радіоапаратури (фанера s3 мм); 13 – основа корпусу (пінопласт ПС-4-40 або упаковочний); 14 – кіль (дюралюміній, лист s6 мм); 15 – колодязь кіля (виклейка зі склотканини та епоксидної смоли); 17 – ванта (капронова нитка); 18 – гвинт М3 кріплення кришки люка
Починати відладку ходових якостей яхти рекомендується в некерованому режимі. Головне при цьому – забезпечити збіг центру бічного опору корпусу та центру вітрильності, коли яхта не приводиться до вітру і не увалюється під нього. Для налаштування цього знадобиться, швидше за все, корекція положення щогли – її доведеться переставити в інший отвір на степсовій пластині. Також в невеликих межах центр вітрильності можна міняти, перетягуючи ванти та штаг, відхиляючи при цьому щоглу вперед або назад. Правильно відлагоджена модель здатна автоматично витримувати курс відносно напрямку вітру.
Після встановлення приймача та рульової машинки яких-небудь переналаштувань яхти не потрібно. Запропонована модель розрахована тільки на привід руля.
«Моделіст-конструктор» № 4’2025, Сергій СОРОКІН