Чотири колеса, мотор і сидіння водія. Такі карти — крихітні спортивні автомобілі, що дивовижно швидко завоювали широку популярність у всіх країнах світу. Завдяки своїй простоті та доступності карти відкрили дорогу в автоспорт широким верствам молоді. Картинг — перегони на автомобілях-малюках — став улюбленим видом спорту школярів. Недавно у карта-автомобіля з’явився брат — карт-глісер, або, як його назвали за кордоном, гідрокарт.
Він виявився таким же вдалим, як і його наземний родич. У низці країн організовані національні асоціації з гідрокартингу, і водії мініатюрних глісерів стали такими ж повноправними господарями акваторій, як водії моторних човнів і катерів.
Техніка водного картингу дуже швидко вдосконалювалася. Перегони на гідрокартах, що проводяться зазвичай на замкнених трасах з великою кількістю складних поворотів, збирають величезну кількість глядачів. Низка фірм почала серійний випуск корпусів, моторів і приналежностей для водного картингу. Розроблені правила змагань і класифікація гідрокартів за типами та потужністю застосовуваних двигунів.
Що ж являє собою гідрокарт? Це маленький одномісний глісер, оснащений стаціонарним або підвісним двигуном невеликої потужності. Корпус гідрокарта, як правило, не має кокпіту і є непотоплюваним поплавком досконалої гідродинамічної форми та мінімальної ваги (порядку 30—60 кг, залежно від класу, типу двигуна та обладнання). Вартість гоночного гідрокарта порівняно з вартістю катера або глісера дуже невелика. Тим не менш спортивні результати, досягнуті на гідрокартах, досить переконливі: швидкість — понад 100 км/год при надзвичайно високій маневреності цих мініатюрних суден.
Керування гідрокартом вимагає від водія хорошої фізичної підготовки, миттєвої реакції та відмінного знання матеріальної частини, сприяє виробленню цих якостей і зміцненню навичок, необхідних для освоєння складніших машин. Це чудова школа підготовки водіїв-механіків високого класу, спорт з великим майбутнім, і немає жодного сумніву в тому, що наша молодь освоїть його так само швидко, як вона освоїла картинг наземний. Будучи чудовим засобом залучення молоді до занять спортом, гідрокартинг дуже цінний і як засіб загартування організму: адже водій гідрокарта, вся екіпіровка якого складається з купальних трусиків, рятувального жилета та захисного шолома, перебуває в постійному контакті з водою, сонцем і повітрям.
У цьому номері ми пропонуємо опис і креслення найпростішого гідрокарта «Піонер», в основу якого покладено корпус типу «морські сані»1. Карт може бути виготовлений у піонерському таборі за одну зміну. Підвісні мотори вже не рідкість у піонерських таборах, і з кожним роком їх буде все більше і більше. Отже, можливості для занять гідрокартингом у піонерських таборах є.
БУДІВНИЦТВО КОРПУСУ
Конструкція гідрокарта «Піонер» зображена на рисунку 1. Виготовивши відповідно до нього шпангоутні рамки № 1, 2, 3, 4 і транець, виставляємо їх на стапель (рис. 2). Його можна розмістити на рівній дерев’яній підлозі, столі для настільного тенісу або гладкому дерев’яному щиті відповідних розмірів. Корпус збирають у вказаній на рисунку 2 послідовності. Всі з’єднання дерев’яних деталей роблять на водонепроникному клеї з запресуванням шурупами та цвяхами. Потім підрізають виступаючі кути та грані, щоб фанера обшивка лягла рівно.
Насамперед обшиваються борти, потім дно. Деякі труднощі представить обшивка передньої частини дна, що має тунельну форму. Тут слід застосувати кілька фанерних смужок, викроєних за заздалегідь виготовленими картонними шаблонами. З’єднання — встик, по стрингерах, з запресуванням цвяхів «взагиб». Задня частина дна може бути зашита одним шматком фанери. «Сорочка» (зовнішній шар фанери) розташовується вздовж корпусу гідрокарта.
Фанерна обшивка кріпиться до каркасу на клею, шурупах та цвяхах «взагиб».
При обшивці дна не забудьте випустити 150 мм фанери за обріз транця для утворення так званого «підп’ятника».
Наступна операція — зашивка палуби та обтічника сидіння водія. Каркас для цього перевертається, у бімсах прорізаються пази для підпалубних стрингерів, а після їх вклейки на свої місця встановлюється рамка обтічника сидіння і виконується малковка підпалубного набору.
Для обшивки палуби знадобиться півтора листа 3-мм фанери. Щоб вона лягла рівно, без спучувань, слід її розкроїти на дві поздовжні частини і пришивати в такій послідовності: спочатку одну половину, до мідельвейса (центрального підпалубного стрингера), потім другу половину, також до лінії мідельвейса.
Зашивши всю палубу, крім ячейки сидіння водія, можна приступити до збирання каркаса обтічника (див. рис. 1), а потім до обшивки його з боків і зверху фанерою товщиною 3 мм. Передня рамка каркаса, що утворює спинку сидіння, також зашивається 3-мм фанерою. В останню чергу виготовляються і вклеюються на свої місця бічні стінки ячейки сидіння водія. (Усередину ячейки кладеться подушка, виготовлена відповідно до зросту та фігури водія, що визначається на місці.)
Після зачистки та заделки помилок весь корпус гідрокарта обклеюється склотканиною або бязею в один шар. Склотканина накладається на епоксидній смолі, при обклейці бязею може бути застосований безколірний нітролак або клей БФ 2. Фарбувати гідрокарт рекомендується гліфталевими або нітрогліфталевими емалями яскравих кольорів. Кермове колесо (див. рис. 1) — круглої форми, саморобне або автомобільне, встановлюється на кронштейні, звареному зі сталевої труби Ø 20 мм. Кермовий вал (з такої ж сталевої труби) має на нижньому кінці кермовий барабан, виточений з легкого сплаву або твердого дерева. Сталевий штуртрос Ø 3 мм накладається на барабан (5 витків) і через підвісні ролики йде до штанги, встановленої на моторі. Для компенсації виникаючих у системі натягів служить пружина, а для вибірки слабини — талреп (гвинтова стяжка).
Найбільш підходящими моторами для гідрокарта «Піонер» є «Прибой» або «Вітерець-8» — для початківців спортсменів і «Вітерець-12» — для більш досвідчених. Мотори такої ж потужності застосовуються на гідрокартах цього класу і за кордоном. Слід, однак, зауважити, що замість виносного бачка 20 л набагато зручніше мати невеликий витратний бачок місткістю 1,5—2 л, укріплений безпосередньо на моторі, з подачею паливної суміші самопливом. А якщо зняти з мотора кожух, з’явиться можливість запускати мотор шнуром не тільки самому спортсмену з гідрокарта, але й обслуговуючому його механіку — з причалу.
Керування газом має діяти абсолютно безвідмовно, оскільки при проходженні дистанції гонщику весь час доводиться змінювати обороти двигуна. З існуючих на даний момент систем можна використати найпростішу — з повертальною пружиною на важелі дросельної заслінки карбюратора. Вимикач запалювання обов’язковий, він встановлюється під рукою водія (найкраще — на кермовому колесі). Крім того, у разі падіння водія у воду має спрацювати пристрій, що автоматично вимикає запалювання.
Описаний гідрокарт розрахований на водія вагою не більше 55 кг (середня вага підлітка). Якщо водій виявиться важчим, центрування карта зміниться, і сидіння доведеться трохи пересунути. Наскільки — покажуть перші пробні заїзди.
Найвигідніше положення гідрокарта під час глісування та при виконанні поворотів регулюється відхиленням підводної частини мотора вперед або назад.
ОСВОЄННЯ ГІДРОКАРТА НА ВОДІ
Освоювати керування гідрокартом слід обережно та послідовно, спочатку на малій швидкості, недалеко від бази, в хорошу погоду (без хвиль). У районі тренувань необхідно мати чергову допоміжну моторну човен з рятувальними приналежностями та комплектом сухого одягу. Не вміючих плавати допускати до керування гідрокартами заборонено, так само як і виходити на воду в сутінках та вночі.
При виконанні поворотів на гідрокарті, щоб не перекинутися і скоротити радіус циркуляції (а це дуже важливо на змаганнях!), доводиться відкренювати машину у внутрішню сторону повороту. Для відкренювання водій, тримаючись за кермо, зміщує корпус убік, наскільки дозволяє це зробити його спритність і створена на дистанції обстановка. Гонщики-віртуози вміють водити свої машини буквально «на ребрі».
ТРАСА ДЛЯ ЗМАГАНЬ ГІДРОКАРТІВ
За наявності кількох однотипних гідрокартів можна організувати цікаві змагання на швидкість проходження замкненої кільцевої траси з кількома поворотами. Розташування траси на водоймі має бути таким, щоб вона вся добре проглядалася глядачами та суддями, що знаходяться на березі. Тому довжину одного кола слід встановлювати в межах не більше 1000 м (за прохідним учасниками шляхом). Кількість поворотів: 7 по 90° і 6 змійок по 45°. Рекомендована схема траси виключає можливість перетинів курсу при її проходженні, що особливо важливо для початківців спортсменів. На розмітку траси потрібні 14 буїв, які можуть бути виготовлені з дитячих гумових м’ячів, надутих футбольних камер, яскраво пофарбованих поплавків з пінопласту тощо, поставлених на мертвий якір.
Перед стартом учасники вишиковуються на березі, в той час як підготовлені до гонки гідрокарти знаходяться на воді під наглядом механіків. Місце старту найкраще розташовувати на піщаному пляжі, полого спускаючомуся у воду. За сигналом стартера учасники біжать до своїх машин, запускають двигуни і виходять на трасу. Учасник, що не зумів прийняти старт до проходження всієї траси переможцем гонки (так само як і перекинувся на дистанції), не отримує очок. Результати гонщиків, що пройшли всю трасу, оцінюються за часом та кількістю правильно пройдених буїв. За кожен неправильно пройдений буй нараховується залежно від місцевих умов та потужності двигунів — 2 або 3 сек. штрафного часу.
Обов’язкова екіпіровка учасників змагань на гідрокартах — рятувальний жилет та захисний шолом жорсткого типу (Рятувальний жилет може бути замінений гідрокостюмом типу «Каліпсо» з пористої гуми.).
Г. МАЛИНОВСЬКИЙ, майстер спорту