Як облаштувати дитячий майданчик у дворі? Можна просто встановити пісочницю, гірку або вирізати з колод фігури героїв казок і мультфільмів. Але це не найкраще рішення.
Пропонуємо майстрам інший варіант: власними силами перетворити його на ігровий і фізкультурний простір. Для виготовлення такого дитячого містечка не знадобляться ані дефіцитні матеріали, ані спеціальне обладнання.
Кілька найпростіших типових елементів із дощок у різних поєднаннях створять «сімейство» ігрових конструкцій, які залежно від планування дворової території можна використовувати як окремі споруди, так і об’єднувати в цілі комплекси.
Знайома всім і типова для більшості дворів житлових мікрорайонів картина: замість обладнаних дитячих ігрових майданчиків — традиційна пісочниця з не менш традиційним «грибком», у кращому разі два-три трубчасті «павуки» для лазіння. Тому діти й шукають собі інші місця для ігор: під’їзди, криті майданчики дитячих садків, затінені альтанки.
Щоправда, у деяких дворах, парках можна побачити так звані «казкові містечка»: хатинки на курячих ніжках, фантастичні дерев’яні фігури. Але в таких елементах благоустрою, попри їхню зовнішню привабливість, як правило, бракує головного — функціональності.
Дуже рідко трапляються дитячі майданчики, на яких архітектура малих форм — це не лише прикраса, а й життя, ім’я якому — ГРА. Однак великий обсяг робіт, пов’язаних із проєктуванням і будівництвом таких об’єктів, їхня висока вартість є головним гальмом у розвитку комплексних рішень для дворових територій.
Втім, вихід є — силами самих мешканців за допомогою житлово-експлуатаційних контор із доступних матеріалів виготовити для дітей цікаві ігрові споруди.
Про те, як це зробити, розповідає архітектор Н. Помиткін.
Запропоновані конструкції збираються з типових елементів, які в різних поєднаннях утворюють багатофункціональні предмети для ігор, вирішені в єдиному архітектурному стилі.
Основний матеріал, що використовується у будівництві, — дошки перерізом 50X150 мм і 30X150 мм. Із товстіших збирають основні несучі деталі, а тонші слугують додатковими зв’язками й декоративним оздобленням.
Головні конструктивні елементи тут — вертикальні трикутні рами, що являють собою дві похилі стійки, стягнуті в нижній частині лагами. Усі з’єднання виконуються на болтах М10. Готові рами встановлюють паралельно одна одній і тимчасово фіксують у цьому положенні. Потім починають монтаж настилу по лагах. У місцях, де передбачено драбину, лаги вкорочують до зовнішнього боку похилих стійок. Поперечну жорсткість конструкцій забезпечують перекладинами шведської стінки або дошками покрівлі.
Починати зведення даху слід знизу, оскільки кожна верхня дошка частково перекриває попередню, забезпечуючи водостік. Завершується перекриття двома кониковими дошками.
1 — похилі стійки, 2 — лаги, 3 — дошки настилу, 4 — дошки покрівлі, 5 — коникові дошки, 6 — болти М10, 7 — сходинки, 8 — опорна планка, 9 — сталева двохдюймова труба, 10 — дошки скату гірки, 11 — дошки огорожі, 12 — листове покриття, 13 — стягувальна планка, 14 — дошка балансира, 15 — П-подібна кріпильна планка; А — вигляд на будиночок збоку, Б — драбина, В — шведська стінка, Г — гірка, Д — балансирні гойдалки.
Перекладини шведської стінки виконуються зі сталевих двохдюймових труб, які заводяться в дошки похилих стійок без додаткових фланців і кріпильних деталей. Для цього по осі труби роблять шість пропилів глибиною 150 мм, що розділяють кінець на шість пелюсток. Перед установленням труби в отвір три пелюстки, розташовані під кутом 120°, відгинають, а три, що залишилися, пропускають крізь отвір і відгинають із зовнішнього боку. Для надійної фіксації в трубу забивають дерев’яну пробку.
Скатна гірка збирається з дощок перерізом 30X150 мм, збитих у щит. По боках до нього кріплять дошки огорожі, що забезпечують поздовжню жорсткість. Для кращого ковзання площину скату бажано покрити лінолеумом або іншим листовим матеріалом.
Балансирні гойдалки виготовляють із двох дощок перерізом 50X150 мм, з’єднаних планками. У середній частині закріплено П-подібну планку. Через її отвори проходить вісь — сталева труба, зафіксована на лагах.
Такого набору деталей достатньо для виготовлення різних малих архітектурних форм під час облаштування дитячих ігрових майданчиків. Ось деякі з них.
Комплекс шведських стінок збирається з трьох вертикальних рам з укороченими лагами та настилом. Нижче настилу похилі стійки з’єднуються перекладинами у всіх трьох рамах, а вище — лише в парних. Нез’єднані стійки утворюють вхід на майданчик.
Будиночок з гіркою та шведською стінкою збирається з трьох рам, дві з яких перекриваються дошками, а та, що залишилася, з’єднана із середньою кониковими дошками та перекладинами коротких шведських стінок. З боку будиночка встановлюється скатна гірка.
Одностороння гірка з навісом і шведською стінкою складається з трьох рам із настилом — у нього врізана скатна гірка. Поруч розташована драбина. Протилежна стінка обшита дошками та обладнана шведською стінкою.
Гірка-лабіринт являє собою чотирирамову конструкцію, центрально-симетричну в плані. Вона обладнана двома гірками, покрівлею, драбинами. Внутрішні перегородки утворюють своєрідний лабіринт.
Балансирні гойдалки — найменший ігровий елемент, що складається з двох рам, невеликого даху й балансира з віссю.
Пісочниця з навісом дещо відрізняється від своїх аналогів конструкцією рам. У них відсутні лаги й настил. Замість них крайні рами зв’язані в поздовжньому напрямку чотириметровими дошками, що слугують огорожею, а в поперечному — лавками, встановленими на спеціальних опорах.
Усі запропоновані споруди, крім пісочниці, можна об’єднувати в ігровий комплекс або групи ігрових елементів. У цьому разі бажано трохи попрацювати і з ґрунтом: прокласти доріжки або насипати штучні пагорби, використовуючи доступні матеріали (пісок або гравій).
Оздоблення готових конструкцій — водостійким лаком, а краще емалевими фарбами спектральної колірної гами. При цьому слід враховувати, що великі площини бажано фарбувати в кольори жовто-червоного сектора колірного кола, тоді вони вигідно виділятимуться на тлі землі, зелені та навколишньої забудови, а стояково-балкові деталі — у синьо-зелені кольори. Крім того, у загальному оформленні можна використовувати суперграфіку, тобто штучне членування площин за допомогою кольору.
«М-К» 5’88, Н. ПОМИТКІН, архітектор