Яку відстань може подолати людина, відштовхнувшись від землі один раз? Якщо це один крок — то в середньому менше метра. Якщо ж розігнатися й відштовхнутися сильніше, можна зробити стрибок метра на чотири-п’ять. Тому уявіть собі наше здивування, коли в редакції з’явився скромний, уже немолодий чоловік і заявив, що від одного поштовху ногою він може переміститися на 50 м, ще й із вантажем у 30 кг.
У руках у відвідувача була якась дивна тачка. Ми, зрозуміло, засумнівалися. А засумнівавшись, зажадали доказів.
— Ну що ж, будь ласка,— сказав нам господар дивної тачки.
— Ходімо на вулицю.
Тут, на асфальті, ми переконалися, що нас не обманюють. При ближчому розгляді «тачка» виявилася переробленим дитячим самокатом. Наш гість, інженер Сергій Станіславович Лундовський, зумів перетворити його на незвичайний транспортний засіб для дорослих.
Як же вдалося «здорослішити» самокат? У чому суть його переробки? Передусім у максимально допустимому зниженні платформи, на якій стоїть «водій». Дорожній просвіт переробленого самоката в навантаженому стані лише 30 мм. Але цього, як показала практика, цілком достатньо для їзди не лише по гладкому асфальту, а й по заміських стежках. Чіпляючи днищем за нерівності дороги, самокат просто проскальзує вперед. А якщо трапиться перешкода побільша, водій може допомогти своїй машині, смикнувши кермо вгору й піднявши так переднє колесо.
Зниження платформи понизило центр важкості машини, що позитивно позначилося на її стійкості й дало змогу легко діставати до землі «штовхальною» ногою, зовсім не згинаючи в коліні опорну ногу. А завдяки цьому водій утомлюється набагато менше, ніж користуючись самокатом зі стандартною (високою) платформою.
Машину виготовлено на базі дитячого спортролера «Орлик» (вартість 14 рублів). Як показано на малюнку, пера вилки, що йдуть до заднього колеса, і передню частину ролера відрізано. Зі сталевого кутника 20×20×5 мм виготовлено нову платформу за розміром черевика; на кресленні її довжина — 320 мм, що є найвигіднішою. Передню частину заводського спортролера з’єднують із платформою привареним до труби хомутом і чотирма болтами М8. Під лапки хомута підкладають пластину завтовшки близько 20 мм, за допомогою якої можна підібрати нахил платформи, найзручніший для водія.
Довжину рульової труби слід збільшити з таким розрахунком, щоб водію було зручно керувати машиною, не згинаючись.
Вилку заднього колеса виготовляють із такого ж кутника, як і саму платформу.
Колеса рекомендується кріпити «барашковими» або важільними гайками (як у гоночних велосипедів) — це спростить їх зняття за потреби.
Як багажник, який найкраще розмістити над переднім колесом, використано штамповану багажну раму від велосипеда. Вона кріпиться до головки рульової колонки й до передньої осі. Ставити багажник ззаду не можна, бо вантаж утруднює рух штовхальною ногою.
***
Починати навчання їзді на ролері слід на рівному асфальтовому майданчику без ухилів. Основну увагу приділяють відпрацюванню довгого й сильного, але не різкого поштовху ногою, а також опануванню руху за інерцією. Кермо при цьому має бути зовсім нерухомим — інакше (через зрослий опір) швидкість швидко падає.
На тренуваннях швидко з’ясовується, яка нога найкраще працює як опорна й яка як штовхальна.
«М-К» 8’73, С. ЛУНДОВСЬКИЙ, інженер