Під час будівництва дачних будиночків, гаражів у присадибному господарстві часто доводиться просіювати сипкі будівельні матеріали, ґрунт або садову землю. Для цього використовується спеціальний пристрій — так званий грохот. Його класичний варіант — рама з решіткою, встановлена на козлах,— дуже громіздкий і малопродуктивний. Я спробував зробити його механізованим, а також компактнішим і безшумнішим порівняно з промисловими зразками.
Перший електрогрохот вийшов у мене не зовсім вдалим. Однак другий, доопрацьований, став задовольняти всі заплановані вимоги. Для виготовлення не знадобилося ні дефіцитних матеріалів, ні високої кваліфікації виконавця.
Конструкція складається з основи, стійок, рами з електродвигуном, підпорок і стяжок. Зазначені на кресленнях розміри орієнтовні і можуть змінюватися відповідно до місцевих потреб і можливостей.
Основа являє собою два порожнисті бруски, кожен з яких виготовлений із двох дощок, з’єднаних через проставки. У брусках основи свердляться отвори Ø14 мм.
Дві нахилені стійки — бруски перерізом 60X80 мм. На одному кінці кожного бруска робиться отвір Ø14 мм, а на іншому — проріз. Стійки вставляються між дощечками основи і кріпляться шпильками з гайками М12.
1 — кронштейн (2 шт.), 2 — основа (2 шт.), 3 — шпилька М12 (2 шт.), 4 — стяжка (2 шт.), 5 — сітка, 6 — стійка (2 шт.), 7 — рама, 8 — автоматичний вимикач, 9 — електродвигун, 10 — захисний кожух, 11 — пружина (2 шт.), 12 — підпорка (2 шт.).
Рама зібрана з брусків, довжини яких вибираються залежно від розмірів наявної сітки, а переріз — від передбачуваного навантаження. За допомогою кронштейнів рама встановлюється на нижню стяжку. До верхньої стяжки вона підвішується на пружині.
Електродвигун (від пилососа «Буран») закріплений на верхньому краї рами і закритий кожухом. Наявність кожуха — обов’язкова. Він захищає двигун від потрапляння на нього ґрунту, а також з метою безпеки огороджує обертовий ексцентрик вала. Щоб просіюваний матеріал не розсипався в сторони, по боках рами прибиті бортики.
Щоб надати конструкції коливальних рухів, я відмовився від редуктора із храповиком через складність виготовлення і сильний шум, який він створює. Вібрація створюється шляхом розбалансування вала електродвигуна. Ексцентрик робиться зі звичайної дерев’яної цурки. Підбором її форми і ваги досягаються необхідні частота та амплітуда коливань.
Підпорки (для надання конструкції жорсткості) виготовляються з дроту діаметром 6…8 мм; стяжки і шпильки — з прутка з різьбою М12 на кінцях.
Займаючись подальшою модернізацією, я встановив на грохот пристрій, який автоматично вмикає або вимикає двигун залежно від навантаження на рамі. Це дозволяє виключити холостий цикл роботи, заощадити електроенергію і збільшити ресурс конструкції в цілому.
1 — кришка, 2 — кнопка S1, 3 — плата (текстоліт, 3 шт.), 4 — пружина (6 шт.), 5 — кнопка S2, 6 — реле МКУ-48, 7 — корпус, 8 — шпилька М4 (3 шт.), 9 — втулка (3 шт.).
Працює «автоматика» таким чином. Під час завантаження рама опускається вниз і натискає на кнопку S1. Її контакти замикають коло електродвигуна. Він починає обертатися і трусити раму. При першому ж «провалі» рами від вібрації вона натискає на кнопку S2. Та, у свою чергу, замикає коло живлення електромагнітного реле, яке контактами К1 самоблокується, а контактами К2 відключає обмотку збудження (пускову) двигуна. Завдяки самоблокуванню реле пускова обмотка залишається відключеною на весь час роботи. Після просіювання матеріалу навантаження з рами знімається. Вона підтягується пружинами вгору і розмикає кнопку S1. Схема повертається у вихідний стан.
Кнопки і реле встановлені на трьох платах. При цьому між платами кнопок S1 і S2 знаходяться дві пружини, що слугують для зниження жорсткості ударів і досягнення постійного замикання контактів за навантаженої рами, а між платами кнопки S2 і реле — чотири пружини, потрібні для пізнішого замикання контактів S2 і їх збереження від механічних пошкоджень під час вібрації. У пристрої працюють звичайні кнопки від електрозвонка, реле типу МКУ-48 (або будь-яке інше з робочою напругою 220 В). Пружини взяті від садового секатора. Корпус зроблено з обрізаних флаконів із-під шампуню. Підбором їх діаметра можна досягти необхідної вологозахищеності. Кріплення автоматичного вимикача виконується (за допомогою хомутів) на одній зі стійок. Такий спосіб дозволяє регулювати час замикання кнопки S1 відповідно до навантаження.
Зберігається грохот у розібраному вигляді в приміщенні, захищеному від вологи і снігу.
Тим, хто захоче виготовити подібний пристрій, за досвідом дворічної експлуатації свого грохота хочу дати кілька рекомендацій. По-перше, перехід проводів живлення від автоматичного вимикача, закріпленого на стійці, до електродвигуна, змонтованого на рамі, бажано здійснити через нижній край рами. По-друге, не слід робити надто коротку раму. Точку кріплення пружини бажано вибрати якомога далі від двигуна, що дозволяє збільшити амплітуду коливань. І остання порада: щоб уникнути ураження електрострумом під час роботи, необхідно заземляти корпус двигуна або користуватися розділовим трансформатором.
«М-К» 7’92, П. ШЕРСТОБІТОВ