Зроблений мною зварювальний апарат — це добре зарекомендував себе на практиці модернізований варіант пристрою, опис і ескізи якого опубліковано в журналі «Моделіст-конструктор» № 3 за 1966 рік. Головне — новий «зварювальник» значно потужніший за свого попередника, простіший у виготовленні та експлуатації. За відсутності всякого роду «прибамбасів» він дає змогу надійно з’єднувати листову сталь товщиною до 3 мм. Правда, режим роботи поки один, найнеобхідніший більшості самодільників — точкове зварювання.
Регулювання величини струму не передбачено. Хід зварювання визначається часом нагрівання (тобто проходженням струму) і контролюється або візуально (за кольором), або за допомогою реле часу, діапазон витримки якого 0,5—5 с.
Як базовий трансформатор використовується серійний ОСМ-1,0 потужністю 1 кВ·А. Первинну обмотку в ньому бажано залишити без будь-яких змін (хоча за потреби можна й перемотати: адже тут усього 200 витків ПЕВ2-1,9). А от вторинну краще замінити на більш «продуктивну», що виконується проводом ПВ3-50 — дві тривиткові частини, з’єднані паралельно, щоб їхня загальна площа перерізу становила 100 мм2.
1 — трансформатор ОСМ-1,0 доопрацьований; 2 — струмопровід (дюралюмінієвий пруток Ø30, L300, 2 шт.); 3 — вкладиш (сталевий пруток Ø10, L30, 2 шт.); 4 — електрод (мідний пруток Ø12, L50, 2 шт.); 5 — шайба латунна (2 шт.); 6, 12 — гвинти М6; 7 — рукоятка; 8 — ексцентрик; 9 — щока (2 шт.); 10 — пружина; 11 — вивід половини вторинної обмотки (4 шт.); 13 — втулка текстолітова (з канавкою під кінцеву петлю пружини); 14 — болт М8 (6 шт.); 15 — шайба текстолітова (4 шт.); 16 — покриття ізоляційне (лакоткань або захисна клейка стрічка на тканинній основі, 2 шт.); 17 — кожух трансформатора.
Тримачі електродів рекомендую виготовити з дюралюмінієвого прутка діаметром 30 мм. Причому нижній, як показала практика, краще зробити нерухомим, ізольованим від щічок текстолітовими шайбами, а від кріпильних болтів М8 — лакотканню або захисною клейкою стрічкою на бавовняній основі. Самі електроди раджу використовувати мідні, діаметром 12 мм, закріплюючи їх у тримачах за допомогою прямокутної латунної шайби та двох гвинтів М6, для яких у спеціальних сталевих вкладишах заздалегідь виконано відповідну різьбу.
У вихідному положенні тримачі з електродами розведені пружиною з відповідними габаритами (наприклад, від старого ліжка-розкладачки). Але треба зробити так, щоб пружина не створювала короткого замикання на виводах вторинної обмотки під час роботи зварювального трансформатора. Одним із цілком прийнятних технічних рішень є, зокрема, варіант із застосуванням роздільної пластмасової втулки, закріпленої в торці нерухомого тримача електрода гвинтом М6. Нижній кінець пружини електрично ізольований від усіх інших деталей «зварювальника» за будь-яких, навіть найнеймовірніших ситуацій.
Під’єднувати зварювальний апарат до мережі бажано за добре зарекомендованою принциповою електричною схемою (див. рис.) через автоматичний 20-амперний вимикач. На такий самий (як мінімум!) струм має бути розрахований і електролічильник. Ну а безпосереднє керування «зварювальником» — за допомогою магнітного пускача К1, що вмикається педаллю з кнопкою S2 типу «грибок». Корпус і вторинну обмотку трансформатора необхідно заземлити.
Вмикати й вимикати такий «зварювальник» треба лише при стиснених електродах. Недотримання цього простого правила загрожує виникненням інтенсивного іскріння, що призводить до підпалення електродів із вкрай небажаними наслідками.
І ще одна порада, перевірена практикою. Оскільки примусове охолодження не передбачено ні для трансформатора, ні для струмопроводів і електродів, то під час зварювання слід постійно стежити за температурним режимом. За потреби робити перерви в роботі, але ні в якому разі не допускати перегріву апаратури.
«Моделіст-конструктор» № 2’99, Г. ГАВРИЛОВ, м. Гомель, Республіка Білорусь