Як побудувати будинок за півціни? Зробити його своїми руками! До такого висновку доходять забудовники, розглядаючи кошториси до проєктів індивідуальних житлових будинків за статтями витрат, з яких стає зрозуміло, що лише половина витрат іде безпосередньо на матеріали та їх транспортування, а інша — на оплату будівельних послуг. Ну а коли забудовник — людина майстерна, та ще й у важкий момент має можливість покликати на допомогу родичів і друзів, то побудувати будинок самостійно для нього стає справою честі.
Коли рішення зводити будинок своїми силами прийнято, необхідно продумати технологію будівельних робіт, і насамперед — організацію будівельного майданчика, особливо коли ділянка розташована серед уже зведених будинків.
Поточний метод, за якого підвезені матеріали та конструкції одразу пускаються в діло, при виконанні будівельних робіт самим забудовником навряд чи можливий, тож матеріали в цьому разі доведеться запасати наперед. Питання їх раціонального розміщення на місці будівництва відповідно до потреб і черговості використання поблизу від площі забудови, та ще й із забезпеченням необхідних проїздів і проходів — це рівняння з кількома невідомими. Від правильного його розв’язання багато в чому залежить і продуктивність праці, оскільки виключається марне перекидання матеріалів. А й забезпечення техніки безпеки, коли весь будівельний процес забудовник узяв на себе, набуває особливого значення.
1 — майданчик під будинок; 2 — купа піску; 3 — піддони з цеглою або блоками; 4 — штабелі лісо- та пиломатеріалів; 5 — господарський блок; 6 — навіс; 7 — верстак; 8 — «творильна» яма; 9 — купа щебеню або гравію; 10 — бетонозмішувач; 11 — ємність для води
Лісо- та пиломатеріали необхідно складувати так, щоб вони були не лише захищені від вологи, а й висихали в процесі зберігання, особливо якщо придбано деревину підвищеної вологості. Для цього матеріали краще складати в штабель на вирівняній горизонтальній майданці з забезпеченим водовідведенням. Спочатку на ґрунт, відступивши від торців штабеля на 200—300 мм, укладають через 1,2—1,5 м лежні висотою 200—250 мм, підстеливши під них смужки толі (рубероїду, целофанової плівки), а на них — ряд дощок із проміжком між ними 30—50 мм. На цей ряд над лежнями кладуть поперечини товщиною також 30—50 мм, а на них — дошки наступного ряду, перекриваючи ними проміжки між нижніми дошками (шаховим порядком, як перев’язують шви в цегляній кладці). На останній ряд укладають довші поперечини, а на них — без прокладок і з випусками на торцях кілька шарів необрізних, бракованих дощок або горбилів, перекриваючи нижні продольні стики й зменшуючи на половину дошки верхнього ряду з кожного краю, щоб зверху штабеля утворилася двосхила поверхня. Таке складування забезпечить добре продмування кожної дошки в штабелі. У дощ штабель накривають плівкою, яку зверху й по краях притискають горбилями або обрізками дощок. Для складування круглого лісу (хлистів, колод, підтоварника) у лежнях і поперечинах треба вирізати невеликі «чаші» або скріплювати кругляк між собою й з поперечинами скобами. Кожен ряд колод у штабелі укладають оберненими торцями (після товстих — тонкі, і навпаки).
Ширина штабеля має бути співмірною з його висотою, а остання — не перевищувати 2 м.
1 — лежні (брусок h200…250) на гідроізоляції; 2 — прокладки (планка h30…50); 3 — лісо- та пиломатеріали; 4 — подовжені поперечні прокладки; 5 — необрізні горбильні дошки; 6 — поліетиленова плівка; 7 — притискні дошки
Під час зберігання треба враховувати, що пиломатеріал сохне швидше, ніж колоди, обрізні дошки — швидше, ніж необрізні, стругані — швидше, ніж нестругані, і пам’ятати, що деревина гігроскопічна, тобто здатна поглинати вологу навіть з повітря, а суха деревина після тривалого перебування у вологому приміщенні знову стане вологою.
Деревину за вмістом у ній вологи поділяють на три категорії: до 10 відсотків — суха (для меблів), від 10 до 15 відсотків — кімнатної вологості (для внутрішніх конструкцій) і від 15 до 23 відсотків — повітряної вологості (для зовнішніх конструкцій). Більш волога деревина в будівництві, як правило, не використовується.
Сипучі інертні матеріали (пісок, щебінь, гравій) найчастіше застосовують для фундаментних конструкцій і пускають у діло насамперед. Тому їх можна складувати в купи навіть на підступах до площі забудови. Захисту від негоди ці матеріали не потребують, а ось щоб виключити їх змішування з ґрунтовим шаром, непогано було б перед складуванням укласти на землю стальні листи або бетонні плити: інертні матеріали, змішані з ґрунтом, використовувати для будівництва не можна. А й обробка землі, змішаної з гравієм або щебнем, господарям (садівникам, городникам, дачникам) радості не принесе, а очищення ґрунту від цих домішок потребуватиме чимало часу.
Площу, яку займе купа інертних матеріалів, нетрудно підрахувати за відомими геометричними формулами, знаючи потрібний їх об’єм і прийнявши середній природний нахил відсипаного в купу матеріалу, рівний 45°.
1 — опори (брусок 100×100); 2 — днище (дошка s25…50); 3 — підпірка (трикутний брусок 100×100); 4 — цеглини; 5 — блоки
Якщо під час будівництва цегляного, блочного або монолітного будинку використовують збірні бетонні або залізобетонні конструкції (фундаментні блоки, плити перекриття), то заготовляти їх наперед недоцільно, бо для їх монтажу так само, як і для розвантаження, потрібен підйомний кран. Раціональніше буде підготувати фронт робіт (викопати котлован під фундамент, звести фундаментні або несучі стіни під перекриття), замовити вироби разом із підйомним краном і змонтувати їх «з колес». Якщо ж така організація робіт неможлива, то складувати конструкції треба на такій відстані від ділянки забудови, щоб дістати їх можна було без переустановки крана. Підкладки й прокладки під час складування встановлюють поперек конструкцій на відстані 250—300 мм від їхніх кінців, причому прокладки мають бути такої висоти, щоб не пошкодилися (не прим’ялися) монтажні петлі виробів.
Штучні стінові матеріали — цегла, каміння або блоки — укладають на піддони: цеглу — «ялинкою», з нахилом всередину, а каміння й блоки — рядами з перехрестною перев’язкою. Піддони — це дощаті щити з поперечними опорними брусками та боковими брусками трикутного профілю або без них. Якщо на піддон укладено силікатну цеглу (блоки), їх необхідно вкривати від опадів брезентом або плівкою. Між пакетами треба залишати проходи шириною 0,5 м. За нестачі місця пакети (піддони з цеглою) можна встановлювати в два яруси, збільшивши прохід до 0,8 м.
1 — лежні (брусок 150×150); 2 — прокладки (брусок 100×80); 3 — монтажні петлі; 4 — фундаментні блоки; 5 — плити перекриття
Деякі будівельні матеріали (в’яжучі) та столярні вироби необхідно зберігати в закритих приміщеннях і навіть у герметичній упаковці (наприклад, гіпс або паркетні планки).
І тут без попереднього будівництва допоміжних приміщень, які можна було б використовувати під склади, не обійтися: тимчасових (сараї, комори з навісами) або капітальних (господарські блоки, побутівки, лазні) — це вирішувати самому забудовнику.
Капітальні підсобні приміщення зазвичай зводять із тих самих матеріалів, що й основний будинок (щоб забезпечити єдиний архітектурний вигляд), «полегшивши» конструкції: зменшивши товщину й висоту стін і, відповідно, глибину закладення й переріз фундаментів, а також спростивши інші елементи. Будівництво цих споруд одночасно дає необхідні навички, які знадобляться під час зведення будинку.
Тимчасові склади й сараї влаштовують за найпростішими конструктивними схемами, використовуючи навіть нестандартні матеріали. Однак це не повинно впливати на стійкість і міцність споруди.
Такі споруди можна зробити й без фундаментів, на лежнях, укладених через шар гідроізоляційного матеріалу безпосередньо на ґрунтову майданку, трохи підняту над поверхнею землі, забезпечивши від неї водовідведення. Лежні в цьому разі використовують у конструкції як нижню обв’язку каркаса. Основою може слугувати й глинобитна підлога, що виходить на 100—200 мм за межі площі сараю. Для влаштування такої підлоги знімають гумус, а нижній ґрунт додатково утрамбовують і на нього укладають м’яту жирну глину з добавками солом’яної січки або костри в два шари товщиною до 100 мм кожен. Уклавши шар, глину ретельно трамбують, вирівнюють і дають їй висохнути. Зверху підлогу покривають вапняно-глиняним або цементним розчином товщиною 20—30 мм. Покриття можна зробити з шару гравію або щебеню, а краще використати якийсь місцевий плоский камінь, заглиблюючи його в підлогу трамбуванням.
1 — плівка; 2 — ґрунтовий вал; 3 — дерев’яний настил; 4 — кришка
Для приготування м’ятої глини та гашення вапна в «далекому кутку» будівельного майданчика треба викопати «творильну» яму, вимостивши її товстою поліетиленовою плівкою. Якщо стінки ями обсипаються, треба зробити опалубку. На дно укладають дощатий настил, а яму накривають кришкою.
Стіни сараю (складу) часто роблять каркасними з односторонньою або двосторонньою обшивкою плоским шифером або іншими плитними матеріалами, з зовнішнього боку — водостійкими. Проміжні стійки в цьому разі встановлюють, враховуючи ширину матеріалу обшивки.
Дощаті стіни роблять без проміжних стійок, з’єднуючи дошки в поздовжніх стиках нагелями. Використовуючи дошки товщиною 30—50 мм з четвертю або шпунтовані без нагелів, збирають непродуваємі жорсткі огороджувальні конструкції без щілин. За потреби роблять і подвійні дощаті стіни з повітряним зазором або шаром теплоізоляції. При цьому використовують дошки потонше — товщиною 20—25 мм.
Визначаючись із конструкцією стін, найбільш прийнятною слід вважати ту, яку буде легше розібрати, не пошкодивши матеріал.
Дах сараю зазвичай влаштовують односхилим зі шиферним покриттям або покриттям із рулонних матеріалів (рубероїду, пергаміну), але в останньому разі потрібна суцільна обрешітка. Задня стіна сараю не повинна бути нижчою за 2 м.
Усередині сараю роблять кілька відсіків, монтуючи перегородки на всю висоту споруди. Справа в тім, що деякі в’яжучі матеріали, наприклад, цемент, гіпс, вапно, потребують окремого зберігання. Двері бажано зробити в кожному відсіку з відкриванням назовні.
а — дощата одинарна; б — дощата подвійна утеплена; в — каркасна з зовнішньою обшивкою; 1 — ґрунт або підлога; 2 — гідроізоляція; 3 — лежні (бруси нижньої обв’язки); 4 — бордюри (брусок 40×40); 5 — стіна (дошка s35…50); 6 — бруси верхньої обв’язки; 7 — проставний брусок; 8 — зовнішня стіна (дошка s25); 9 — теплоізоляція (s30…40); 10 — внутрішня стіна (дошка s15); 11 — стійки каркаса; 12 — зовнішня обшивка (шифер); 13 — притолока дверного прорізу
До сараю доцільно прибудувати навіс. Матеріалів він потребуватиме небагато, а потреба в ньому буде завжди. Якщо дозволить висота нижньої стіни, то навіс можна змонтувати й позаду сараю, під спільним дахом. Але навіть якщо навіс монтують спереду, його дах, як правило, влаштовують за типом даху сараю. Каркас навісу зазвичай збирають без нижньої обв’язки (лежнів), а кінці стійок, попередньо захищені від гниття, заглиблюють у ґрунт на 800—1000 мм. Ями навколо стійок засипають щебнем або гравієм і утрамбовують.
І останнє: майже всі в’яжучі матеріали під час тривалого зберігання втрачають свою активність. Цемент за рік може втратити 50 відсотків своїх в’яжучих властивостей. Гіпс втратить такий самий відсоток своєї активності всього за три місяці, а негашене вапно — за місяць. Тож, заготовляючи такі матеріали, необхідно визначити їхні розумні об’єми.
«Моделіст-конструктор» № 4’2002, А. ПОЛІБІН