Автор статті й творець вездехода, про який піде мова, — Борис Миколайович Рижов — давній знайомий читачів нашого журналу. Фотографії виготовлених ним машин (гусеничний і шестиколісний вездеходи) були опубліковані в журналі ще в 1990 році (№ 7).
Але бажання творити й зробити досконаліший транспортний засіб високої прохідності з того часу не охололо. Професійний авіаційний механік і невтомний самодіяльний конструктор, вийшовши на пенсію, продовжував будувати вездеходи. Чому саме їх? Бо поки що (і, схоже, ще довго) дістатися до більшості місць у сибірській глибинці, де живе Борис Миколайович, можна лише на таких машинах.
Ну а якщо ти ще й рибалка чи мисливець, то така машина просто необхідна.
І ось за останні роки він зробив ще три вездеходи (матеріали про два попередні опубліковані в № 1’2000 р. і № 12’2003 р.).
Усі машини об’єднує те, що в них однакові рушії — пневматики (автор вважає, що це найуніверсальніші рушії — для будь-якої пори року). В іншому ж кожна машина має свої особливості, але остання, мабуть, найсильніша й найдосконаліша з них.
Розмова про мій черговий вездеход на пневматиках була розпочата ще в № 12 за 2003 рік. У самому кінці тієї публікації я навів коротку технічну характеристику нової задуманої до створення конструкції. Тепер, коли машину зібрано, відлаштовано й випробувано, настав час розповісти про неї читачам на сторінках журналу.
а) на саморобних пневматиках (всесезонний варіант); б) на колесах від автомобіля УАЗ-469 (літній варіант)
Як і за попередніми прикидками, машину зробив з усіма чотирма ведучими колесами — загалом, повноцінний позашляховик.
Для цього довелося виконати трансмісію, схожу одночасно на силові передачі «Ниви» й ЛуАЗа. Схожість з першою виявляється в наявності блокувальної двошвидкісної роздавальної коробки, двох головних передач (на передні й задні колеса), передачі обертального моменту від головної передачі до коліс валами зі ШРУСами. Схожість з ЛуАЗом проявляється в присутності в тій самій трансмісії карданних валів і колісних редукторів із передаточним числом i = 2 — для вездехода на пневматиках великого діаметра останні механізми теж необхідні. Циліндричні шестерні з модулем 3,75 (z1 = 15, z2 = 30) замовляв у фахівців, решту деталей редукторів, зокрема й картери, — саморобні.
1 — двигун (від автомобіля «Запорожець», 40 к.с.); 2 — перехідник-кіжух зі зчепленням від автомобіля «Жигулі»; 3 — коробка перемикання передач (від автомобіля «Жигулі»); 4 — короткий карданний вал; 5 — роздавальна коробка; 6 — карданний вал заднього моста; 7 — редуктор приводу задніх коліс; 8 — механізм приводу заднього колеса (2 шт.); 9 — колісний редуктор заднього колеса (2 шт.); 10 — механізм приводу переднього колеса (2 шт.); 11 — колісний редуктор переднього колеса (2 шт.); 12 — редуктор приводу передніх коліс
Кузов зробив двооб’ємним (моторний відсік і кабіна, поєднана з багажним відділенням) — така його компоновка, на мою думку, є найраціональнішою. Для моторного відсіку й кабіни пристосував передню половину кузова автомобіля «Запорожець» (ЗАЗ-968). Багажне відділення зробив комбінованим: нижня частина бортів — металева (зварив із дверей різних старих автомобілів); верхня частина бортів і стеля (а точніше — дах, але це слово з початку реформ мені перестало подобатися) — фанерні, обшиті зовні й всередині дерматином. Порожнини в нижній частині кабіни й бортів кузова заповнив будівельним пінопластом — для забезпечення плавучості й теплоізоляції. Остання обставина теж має немаловажне значення: автономного обігрівача в салоні поки немає, і притік теплого повітря здійснюється лише з моторного відсіку через люк у передній стінці. Задня стінка повністю металева. У ній влаштовано металеві ж двері висотою 990 і шириною 655 мм — усього одні на весь вездеход. Може, комусь така конструкція кузова здасться незвичною й навіть дивною (адже в деяких машин — навіть малолітражок — їх, дверей, набирається до п’яти), але я вважаю, що для вездехода вона виправдана. Підвищена жорсткість кузова при постійному пересуванні пересіченою місцевістю ні до чого, як і герметичність — на вкриті льодом ріки й водойми під час зимової риболовлі доводиться виїжджати досить часто.
Двері, як у більшості машин з кузовом універсал чи хетчбек, піднімаються вгору й утримуються двома пружинами (від передньої вилки мотоцикла «Мінськ»). У дверях є невелике вікно, а дверний проріз обрамлений герметичним ущільнювачем. У салоні лише два сидіння спереду: водія й пасажира. За сидіннями — вільний простір розміром 1700×1350 мм. Тут можуть зручно розташуватися навіть лежачи двоє людей.
1 — картер; 2 — днище кузова; 3 — кутовий кронштейн; 4 — поперечна балка коробу (кутник 35×35); 5 — болт М10 з гайкою й пружинною шайбою (4 шт.); 6 — обшивка коробу (Ст3, лист s3)
Лобове скло — від автомобіля «Запорожець». Бічні вікна мають зсувні форточки. З часом думаю зробити в даху люк — для кращої вентиляції влітку й на випадок використання його як аварійного виходу.
Рама вездехода досить своєрідна: її основа — короб простої прямокутної форми з ребрами зі сталевих кутників 35×35 мм. Верхні ребра коробу приварені до днища кузова. Короб захищає вузли трансмісії від бруду й випадкових пошкоджень під час їзди бездоріжжям і забезпечує додаткове водовитіснення з метою непотоплюваності машини — пересуватися на ній іноді доводиться й по неміцкому льоду. У коробі розташовані майже всі агрегати й вузли трансмісії: коробка передач, роздавальна коробка, карданні вали, картери головних передач обох мостів. У районі переднього й заднього мостів стінки коробу й дно виконані з 3-мм сталевого листа, а між ними — зі склопластику (кілька шарів склотканини, просоченої епоксидною смолою). Доступ до них — через люки в днищі. До вертикальних бічних стінок коробу в місцях кріплення до рами важелів підвісок привернуті кронштейни зі сталевого кутника з полицями 45×45 мм. До торцевих стінок коробу (передньої й задньої) кріпляться картери головних передач через приварені до них кутові кронштейни.
1 — передній обвід (труба Ø16); 2 — проставка (труба Ø16, 2 шт.); 3 — перемичка (труба 50×25); 4 — підрульовий лонжерон (труба 50×25, 2 шт.); 5 — передня траверса (труба 50×25); 6 — передня поздовжня балка (труба 25×25, 2 шт.); 7 — дуга передньої колісної ніші (кутник 25×25, 2 шт.); 8 — опорна чашка пружини (2 шт.); 9 — ригель (труба Ø16); 10 — підкос передньої колісної ніші (кутник 25×25, 4 шт.); 11 — поперечна передня балка (труба 25×25, 2 шт.); 12 — середня поздовжня балка (труба 25×25, 2 шт.); 13 — лонжерон коробу (кутник 35×35, 4 шт.); 14 — поріг (кутник 25×25, 2 шт.); 15 — поперечна задня балка (труба 50×25, 2 шт.); 16 — поздовжня задня балка (труба 25×25, 2 шт.); 17 — дуга задньої колісної ніші (кутник 25×25, 2 шт.); 18 — деталі рамки заднього звису (труба 25×25, 2 шт.); 19 — задня траверса (труба Ø35); 20 — підкос рамки заднього звису (труба 25×25, 2 шт.); 21 — поперечна балка коробу (кутник 35×35, 4 шт.); 22 — консоль опорної чашки пружини (труба 25×25, 4 шт.); 23 — упорна стійка чашки пружини (труба 25×25, 2 шт.); 24 — перемички стійок (труба 25×25); 25 — панель для кріплення кронштейнів двигуна (Ст3, лист s3, 2 шт.); 26 — стійка коробу (кутник 35×35, 4 шт.); 27 — металева обшивка коробу (Ст3, лист s3); 28 — склопластикова обшивка коробу (склотканина, епоксидний клей, 3 шари)
Спереду над рамою в моторному відсіку закріплено двигун від «Запорожця» потужністю 40 к.с. Двигун відносно того, як він установлений у базовому автомобілі, тепер розвернутий на 180°. Коробку зі зчепленням пристиковано до нього жигулівську. Для цього довелося картер зчеплення замінити саморобним кожухом-перехідником, однією стороною що підходить до кріпильних отворів двигуна, а іншою — до коробки передач. Роздавальна коробка — саморобна. Її корпус зварений зі сталевих листів товщиною від 4 до 6 мм. Заливка масла здійснюється через одне з верхніх отворів для болта кріплення кришки до корпусу, а злив масла — через таке ж отвір у нижній частині коробки.
1 — гайка М16×1,5 з пружинною шайбою (4 шт.); 2 — фланець приєднання короткого карданного вала; 3 — первинний вал; 4 — пильник (3 шт.); 5 — манжета (4 шт.); 6 — гвинт М6 (24 шт.); 7 — корпус підшипника (2 шт.); 8 — підшипник 205 (4 шт.); 9 — мала шестерня первинного вала (z = 26); 10 — муфта перемикання передач; 11 — механізм перемикання передач; 12 — зубчасте колесо первинного вала (z = 36); 13 — привід ручного гальма; 14 — ручне гальмо; 15 — механізм блокування диференціала; 16 — торцева муфта блокування диференціала; 17 — передній роздавальний вал; 18 — корпус підшипника; 19 — підшипник 208; 20 — стакан-шестерня (z = 33); 21 — картер роздавальної коробки (сталевий лист, s4…6); 22 — гвинт М8 кріплення кришки до корпусу (6 шт.); 23 — вінець зубчастого колеса (z = 43); 24 — диференціал (від автомобіля ВАЗ-2101, у зборі); 25 — корпус підшипника; 26 — підшипник 207; 27 — кришка корпусу підшипника (2 шт.); 28 — кришка картера (сталевий лист s6); 29 — задній роздавальний вал
Особливістю конструкції роздавальної коробки є те, що в ній використано у зборі диференціал заднього моста від автомобіля «Жигулі». У нього лише обточено зовнішню поверхню корпусу. На корпус насаджено спеціальний стакан-шестерню (підібрано від сільгосптехніки), на круговому виступі якого нарізано зуби з модулем 3,5. Під цей модуль були замовлені й усі інші шестерні та зубчасті колеса роздавальної коробки. Торець стакана (він з буртиком) прилягає до вінця зубчастого колеса, насадженого на корпус диференціала. Усі згадані деталі з’єднані в один вузол гвинтами М10 (довшими, ніж штатні).
1 — кронштейн нижнього важеля передньої підвіски (Ст3, лист s3); 2 — корпус підшипника; 3 — кришка корпусу підшипника; 4 — гайка М16×1,5 з шайбою; 5 — підшипник 205; 6 — дистанційна упорна шайба; 7 — кронштейн верхнього важеля передньої підвіски (Ст3, лист s3); 8 — пильник (Ст3); 9 — корпус підшипника з лабіринтними канавками; 10 — підшипник 207 (3 шт.); 11 — шліцьовий вал (від ШРУСа ВАЗ-2108, доопрацьований); 12 — ведуча шестерня (m = 3,75, z = 15); 13 — гвинт М6 (15 шт.); 14 — корпус підшипника; 15 — кришка; 16 — спеціальна гайка; 17 — фланець кріплення колеса; 18 — різьбовий палець; 19 — кришка корпусу підшипника; 20 — манжета; 21 — пильник; 22 — корпус колісного редуктора (Ст3); 23 — ведена шестерня (колесо, m = 3,75; z = 30); 24 — кришка корпусу редуктора (Ст3, лист s3); 25 — гвинт М4 (8 шт.); 26 — сапун (від сільгосптехніки); 27 — поздовжній важіль підвіски заднього колеса (труба Ø60×3); 28 — косинка кріплення важеля (Ст3, лист s3, 2 шт.)
Розміщення двигуна й усіх агрегатів трансмісії — симетричне відносно поздовжньої осі машини. Навіть редуктор переднього моста розташований посередині між колесами, під двигуном.
Позаду коробу під днищем кузова змонтовано бензобак об’ємом 35 літрів.
1 — днище кузова (від автомобіля ЗАЗ-968); 2 — картер головної передачі (деталі редуктора заднього моста не показані, від автомобіля ВАЗ-2101); 3 — напіввісь (від автомобіля ВАЗ-2101); 4 — манжета; 5 — шліцьова втулка; 6 — гальмівний диск; 7 — стопорний штифт з шайбою й шплінтом; 8 — короб-рама (сталь, лист s3); 9 — болт М10 кріплення кронштейна важелів (2 комплекти); 10 — болт М8 з квадратною шайбою для кріплення корпусу підшипника (4 шт.); 11 — корпус підшипника; 12 — манжета; 13 — підшипник 205; 14 — болт М10 з підкладною й пружинною шайбами; 15 — рессора (3 листи, від «Москвича-412»); 16 — кронштейн кріплення важелів (сталевий кутник 45×45); 17 — болт М16 з гайкою, сайлент-блоком і двома шайбами (2 комплекти); 18 — болт М8 з’єднання фланців з пружинною шайбою (4 комплекти); 19 — корпус манжети з пильником; 20 — шліцьовий фланець (від сільгосптехніки); 21 — фланець з карданною вилкою (від сільгосптехніки); 22 — хрестовина (від сільгосптехніки); 23 — карданна вилка зі шліцьовою втулкою (від сільгосптехніки); 24 — верхній важіль (сталева труба Ø32); 25 — підпружинна чашка; 26 — шліцьовий вал ШРУСа; 27 — гумовий чохол; 28 — обмежувальна гайка; 29 — амортизатор (гумова шайба); 30 — гумовий чохол ШРУСа (від автомобіля «Нива»); 31 — верхня кульова опора (від автомобіля ВАЗ-2101); 32 — колісний редуктор; 33 — нижня кульова опора (від автомобіля ВАЗ-2101); 34 — нижній важіль (сталева труба Ø32)
Приводи всіх коліс однакові. Підвіски теж однотипні — підпружинені з амортизаторами, лише передня — на поперечних важелях, а задня — на поздовжніх. Передню підвіску ще посилено поперечною рессорою з трьох листів від автомобіля «Москвич», і колеса зроблено поворотними.
Колеса вездехода змінні. На літо ставлю уазівські, а в інші пори року — саморобні пневматики — вони такі самі, як і передні на попередній моделі вездехода. Опис і малюнки пневматиків опубліковані в № 1’2000 журналу «Моделіст-конструктор». В уазівських колесах для того, щоб вони підходили до москвичівських фланців, вирізав середню частину диска разом з отворами, а на її місце приварив іншу саморобну, з відповідними отворами.
Крила над колісними нішами зробив знімними: при заміні коліс на пневматики знімаю й крила.
1 — переднє кермове колесо (2 шт.); 2 — рульовий механізм (кермове колесо, вал, черв’ячний редуктор, сошка); 3 — перша проміжна тяга; 4 — двоплечий маятниковий важіль; 5 — друга проміжна тяга; 6 — колісний редуктор з важелем (2 шт.); 7 — права тяга; 8 — правий шарнір; 9 — середня тяга; 10 — лівий шарнір; 11 — ліва тяга
При зміні рушіїв трохи змінюються й деякі габаритні розміри: так, висота вездехода на колесах становить 1770 мм, на пневматиках же — 1900 мм, а ширина, відповідно, 1920 і 2100 мм. Аналогічно змінюється й дорожній просвіт — з 370 мм на 500.
Усі механізми, вузли й деталі рульового керування — від автомобіля «Жигулі», і лише кермове колесо — від «Запорожця».
Швидкості вездехода, а разом із ними показання спідометра з різними рушіями при однакових обертах двигуна на одній і тій самій передачі різні. Спідометр налаштований на оберти уазівських коліс, а під час їзди на пневматиках ці показання доводиться коригувати — множити на коефіцієнт 1,5.
Максимальна швидкість на колесах від УАЗа при пониженій передачі роздавальної коробки — 40 км/год, при підвищеній — 60 км/год. На пневматиках підвищену передачу я не вмикаю — навіть при пониженій передачі швидкість досягає 60 км/год.
«Моделіст-конструктор» № 5’2004, Б. РИЖОВ