З родини мікротракторів, розроблених студентами Харківського інституту механізації та електрифікації сільського господарства, найпростіший і найдоступніший для самостійного виготовлення — мотоблок «Малюк» (ХІМЕСГ-2): у ньому максимально використано вузли та деталі техніки, що випускається промисловістю.
Це малогабаритна двоколісна машина, якою керує оператор, що йде за нею. Великий набір змінних причіпних і навісних знарядь робить мотоблок універсальним, дозволяє використовувати його для оранки, боронування, культивації, окучування та інших операцій з обробки ґрунту, догляду за рослинами, а в зчепці з одноосною теліжкою — і як транспортний засіб для перевезення різноманітних господарських вантажів.
У останньому випадку оператор стає водієм і розміщується на підресореному сидінні спереду теліжки.
Завдяки переліченим властивостям мотоблок може бути застосований не лише в особистому господарстві, а й може служити для механізації трудомістких процесів у рослинництві, особливо в овочівництві та на дослідних ділянках селекційних станцій, а також у тваринництві та тепличному господарстві.
1 — рама; 2 — глушник; 3 — двигун; 4 — паливний бак; 5 — фіксатор траверси; 6 — траверса; 7 — фіксатор трапеції керування; 8 — інструментальна сумка; 9 — поперечна штанга трапеції; 10 — важіль зчеплення; 11 — важіль блокування коліс; 12 — важіль газу; 13 — важіль перемикання передач; 14 — важіль реверсу диференціала; 15 — кожух трансмісії; 16 — вал відбору потужності; 17 — заводний шків; 18 — вал кінцевої передачі; 19 — навісне знаряддя (культиватор)
Основними вузлами конструкції «Малюка» є двигун ВП-150М, трансмісія, система відбору потужності, ходова частина, система керування та причіпний пристрій, скомпоновані на прямокутній рамі зі швелера.
З моторів, що випускаються промисловістю для техніки, яка перебуває в особистому користуванні, найбільш підходящим для мотоблока виявився двигун ВП-150М від моторолера «Електрон» потужністю 7,5 к.с. (5,5 кВт). Він одноциліндровий, двотактний, карбюраторний; має компактну вбудовану коробку передач і муфту зчеплення; у нього електронне запалювання. Не менш важливо й те, що мотор оснащений центробіжним вентилятором, тоді як при використанні інших двигунів самодіяльним конструкторам доводиться кустарно вирішувати питання примусового охолодження.
1 — двигун; 2 — проміжний вал; 3 — дворучьовий шків відбору потужності; 4 — диференціал; 5 — кінцева передача; 6 — колесо; 7 — механізм блокування коліс
На випадок застосування інших моторів наведемо для порівняння основні дані щодо двигуна ВП-150М. Передача крутного моменту до коробки передач здійснюється косозубою парою шестерень із передаточним числом 3,045. Сама коробка передач — триступенева, із шестернями постійного зачеплення. Передаточні числа за ступенями: на першій передачі — 4,883, на другій — 2,888, на третій — 1,800. Оскільки двигун і коробка передач виконані в одному моноблоці, їх опис не наводиться. Немає й особливих вимог до експлуатації та технічного обслуговування двигуна в комплекті з муфтою зчеплення та коробкою передач: вони регламентуються рекомендаціями заводу-виготовлювача.
1 — вихідний вал двигуна; 2 — проміжний вал; 3 — диференціал; 4 — піввісь колеса
Трансмісія мотоблока — механічна, шестерня-ланцюгова. Вона складається з серійного диференціала з реверсом (від вантажного моторолера «Муравей»), проміжного вала, двох кінцевих передач і механізму блокування коліс. Проміжний вал одночасно служить для відбору потужності на навісні знаряддя.
Крутний момент передається від двигуна на проміжний вал ланцюгом із кроком 12,75 мм; з нього на диференціал — ланцюгом із кроком 15,875 мм і далі знову ланцюгами кінцевих передач із кроком 15,875 мм — на ведучі колеса. Зірочка Z1 від двигуна, Z4 входить до комплекту диференціала, а Z2 і Z3 запозичені від мотоцикла «Схід».
1 — вал; 2 — місце посадки шківа; 3 — стопорне кільце; 4 — корпус підшипника; 5 — підшипник № 180205; 6 — розпірна втулка; 7 — зірочка Z3; 8 — фланець; 9 — зірочка Z2; 10 — кожух
Проміжний вал виготовлений зі сталі 40 і встановлений у двох кулькопідшипниках № 180205. Фланцеві корпуси для них можна використовувати від списаних сільгоспмашин; кріплення — до бокових щік кожуха трансмісії. Діаметри посадкових місць вала обрані за розмірами ступиць зірочок, а довжина — залежно від ширини кожуха трансмісії плюс певний запас, щоб на нього з правого боку можна було встановити дворучьовий привідний шків діаметром 100—120 мм.
1 — лонжерони; 2 — кронштейни півосей; 3 — корпус підшипника півосі; 4 — кожух трансмісії (на зображенні зверху його права половина не показана); 5 — кронштейни кріплення шийки вихідного вала двигуна; 6 — передня опора двигуна; 7 — кронштейни кріплення шийки кікстартера
Рама мотоблока зварюється з наявних під рукою відповідних профілів; у «Малюку» для її поздовжніх лонжеронів використано швелер № 6, а для поперечних — № 8. Знизу до горизонтальних лонжеронів рами та до кронштейнів болтами кріпляться корпуси підшипників півосей. Тут встановлюють підшипники № 180207 — по два на піввісь; корпуси до них також краще підібрати від списаних сільгоспмашин. Установка їх на кронштейни має бути виконана особливо ретельно: слід якомога точніше витримати співвісність коліс і перпендикулярність півосей відносно поздовжньої осі рами. Для розмітки отворів під кріплення корпусів із підшипниками насаджуємо їх на цілісну вісь-оправку, яку згодом слід розпиляти на дві півосі. Показник правильності установки корпусів — вільне обертання оправки в підшипниках півосей.
1 — направляючі втулки; 2 — поворотна пружина; 3 — повзун; 4 — вилка; 5 — трос; 6 — півосі; 7 — нерухома напівмуфта; 8 — рухома напівмуфта
Потім до рами в її задній частині приварюються кутники 25×25 мм, до яких привинчується кожух трансмісії, виготовлений зі сталевого листа товщиною 5—6 мм. Він служить основою для встановлення проміжного вала, диференціала та механізму керування. Задня сторона кожуха має знімну кришку; передня — кронштейн для кріплення паливного бака.
1 — кожух трансмісії; 2 — кожух кінцевої передачі; 3 — корпус підшипника; 4 — ведучий вал із зірочкою Z5; 5 — підшипник № 180205; 6 — швелер № 6; 7 — корпус підшипника; 8 — підшипник № 180207; 9 — ступиця колеса; 10 — шпонка; 11 — піввісь; 12 — болт, що фіксує ступицю; 13 — кришка підшипника; 14 — зірочка Z6; 15 — кутник 25×25 мм; 16 — диференціал; 17 — розпірна втулка
У передній частині рами зсередини приварюються кутники — кронштейн під двигун із вентилятором примусового охолодження.
Вісь (або півосі) виготовляється з якісної сталі, її розміри можуть уточнюватися залежно від наявних підшипників і розмірів ступиць коліс. З внутрішнього боку на півосі насаджуються дві напівмуфти. Права з них вільно переміщується на квадраті і за допомогою важеля, встановленого на штанзі керування, вводиться в зачеплення з лівою напівмуфтою, забезпечуючи жорстке з’єднання півосей — блокування коліс.
Пристрій органів керування зрозумілий із рисунків. Штанги ручок з’єднані з траверсою зажимним шарніром, що дозволяє регулювати висоту розташування ручок, підганяючи її під зріст оператора. Крім того, сама траверса може повертатися на 180° або на необхідний проміжний кут, що створює додаткові зручності під час керування мотоблоком у роботі.
«Моделіст-конструктор» № 12’2012, В. ВИННИК, М. КАРЕВА, Д. ТКАЧЕНКО, м. Харків, Україна