Інтерес до саморобних глушників зумовлений насамперед незадовільною якістю серійних виробів. Цілком природне бажання самодіяльного конструктора поліпшити параметри своєї техніки. Звісно, істотно підвищити потужність двигуна за рахунок глушника при заданому рівні шуму вихлопних газів практично неможливо, але усунути деякі недоліки промислових зразків цілком реально.
Перш за все можна обійтися без перфорованих отворів, які з часом експлуатації двигуна забиваються кіптювом, через що шумність автомобілів дещо зростає. Крім того, конструкція основного глушника багатьох вітчизняних автомобілів така, що потік вихлопних газів змушений двічі різко розвертатися на 180°. Це значно підвищує опір і забирає додаткову потужність двигуна.
Тому автолюбителів, можливо, зацікавить виготовлений мною глушник. Зробити такий сам нескладно, а металоємність і маса його — значно менші, ніж у заводського. Застосований як основний, глушник працює разом із серійним додатковим (конструкції ВАЗ) і на всіх режимах роботи двигуна підтримує приблизно однаковий рівень шуму, що не перевищує допустимих норм.
1 — корпус; 2 — вихідний патрубок; 3 — серьга кріплення до кузова (2 шт.); 4 — стінка; 5 — місце встановлення розсікача потоку; 6 — вхідний патрубок; 7, 8, 9 — напрямні пластини
Корпус глушника є рівносторонньою трикутною призмою, спереду що завершується пірамідою (рис. 1). В основу призми вварено вхідний патрубок; на його кінці виконано чотири пропили — для забезпечення надійної посадки вихлопної труби. Діаметром останньої визначаються всі розміри стикового вузла.
Усередині глушника розміщено під кутом 45° відносно поздовжньої осі три напрямні пластини. Між ними й однією з граней корпуса залишається щілина, причому пластини розташовані так, що кожна наступна на просвіт перекриває щілину між попередньою та корпусом. Технологічно можливо приварити пластини лише до двох граней корпуса, оскільки третю накладають і приварюють ззовні в останню чергу.
Вихідний патрубок заглиблено всередину корпуса на довжину близько 30—50 мм. Його діаметр і висоту обирають з тих самих міркувань, що й параметри вхідного, а з’єднання з додатковим глушником здійснюють зварюванням.
Потік газів з боку двигуна спочатку проходить розсікач (одночасно виконуючи функції вихреутворювача й дроселя), а потім відхиляється напрямними пластинами на заданий кут, обертається навколо центральної осі й тричі розширюється. На завершальному етапі потік потрапляє в трикутну піраміду, що виконує роль широкосмугового резонатора, і через вихідний патрубок витісняється в додатковий глушник. На всій довжині шляху газів відбувається перетворення кінетичної енергії в теплову.
А — вигляд по осі вхідного патрубка; Б — розгортка
Розсікач потоку газів (рис. 2) розміщено у вхідному патрубку й призначено для первинного згладжування пульсацій. Його виготовляють із листової сталі товщиною 0,7—1 мм, бажано не схильної до корозії. Спочатку вирізають пластину розмірами l × h. Довжину l визначають за відомою формулою внутрішнього кола вхідного патрубка: l = 2πr, а ширину h = r + 5 мм (де r — внутрішній радіус патрубка). Потім по довжині заготовки з кроком 10 мм вирізають зубці, і кожен з них хвилясто вигинають під кутом 80°, після чого ще раз на 90° — по основі зуба — так, щоб у результаті утворився вінець із внутрішнім прохідним отвором Ø10 мм. Кріплення розсікача — зварюванням у кількох точках.
«Моделіст-конструктор» № 11’2010, В. БАРИБИН, м. Мукачево