Цей гусеничний снігохід трохи знайомий нашим читачам. Його фотографія була опублікована в № 3’99 нашого журналу під рубрикою «Фотопанорама з листів читачів».
Зробив його Валерій Олександрович Богдановський з села Табори Свердловської області — старший тренер дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки, людина азартна і захоплена. Роботу свою любить — заради неї відмовився навіть від оформлення інвалідності. До того ж завзятий рибалка і мисливець. Ще одна його пристрасть — снігохідні машини, причому зроблені своїми руками. Він побудував кілька аеросанів з хорошими ходовими якостями, фотографія однієї з цих машин була опублікована в «Моделісті-конструкторі» № 1’89. Потім були пневмоходи — колісні, колісно-лижні (див. № 10’92 нашого журналу), як відкритого, так і напівзакритого типу, і ось тепер — снігохід на гусеничному ходу.
Побудовані мною аеросани і пневмоходи не завжди влаштовували мене при переміщенні по засніженому лісі або чагарнику, замерзлим болотам, порослими кочками. Тоді я вирішив зробити гусеничний снігохід за рисунками та кресленнями в журналі «Моделіст-конструктор» № 11’91 в публікації про снігохідну машину «Думка-2», сконструйовану братами Матвейчук з м. Заводоуковська Тюменської області.
Машину побудував протягом літа у дворі будинку за допомогою найзвичайніших інструментів: електродриля, лобзика по металу, наждака, напилка, молотка та зубила, оскільки, крім електрозварювання, іншої верстатної бази у мене немає. У майстерні замовляв тільки корпуси підшипників і наконечники валів.
1 — рама; 2 — зірочка № 2 проміжного вала (z = 17, від мотоцикла «Іж»); 3 — проміжний вал; 4 — зірочка № 1 проміжного вала (z = 21, від мотоколяски СЗД); 5 — ведена зірочка вала гусениці (z = 37); 6 — приводна зірочка гусениці з фланцями (z = 8, фанера s20, 2 шт.); 7 — ведучий вал гусениці; 8 — дуга — стійка опорної лижі (сталева труба 25×3,2, 2 шт.); 9 — натяжний каток гусениці (Ø290, фанера s20, 2 шт.); 10 — вісь натяжних катків (сталь, труба 32×4); 11 — фаркоп; 12 — натяжний пристрій; 13 — фланець барабана (сталь, лист s1,5, 4 шт.); 14 — фланець приводної зірочки гусениці (сталь, лист s1,5, 4 шт.); 15 — кермова стійка
Матеріали використав підручні. Раму зварив зі штампованих швелерів від старого магазинного прилавка і квадратних труб від кухонного столу. Всі вали — з круглих водогазопровідних труб. Двигун застосував від мотоцикла «Схід», розмістивши його попереду з правого боку, як і на машині «Думка-2».
Снігохід вийшов грубуватим на вигляд, але випробування взимку показали його непогані ходові якості: прохідність, швидкість; він був компактний і легкий, економний за витратою палива. Асиметричне розміщення двигуна, звичайно, має свої переваги: простоту доступу до нього при обслуговуванні, зручність запуску і перемикання передач, можливість направити ланцюговий привід безпосередньо на ведучий вал гусениці. Однак на пухкому снігу при поворотах машина часто завалювалася. Ця обставина визначила моє рішення перемістити двигун до середини передньої частини снігохода. Довелося доопрацювати конструкцію, і передусім передок рами, а також установку проміжного вала в привід машини для передачі обертального моменту від двигуна на гусеницю. Були й інші переробки, які я провів під час модернізації снігохода, що покращили його ходові якості, надійність і комфортабельність (якщо так можна сказати про цю утилітарну машину), і про них — по ходу оповідання.
1 — передня траверса рами; 2 — стійка (сталь, труба 28×28); 3 — опора керма (куточок 25×25); 4 — кермовий вал (сталь, труба 20); 5 — перекладина (сталь, труба 28×28); 6 — сошка; 7 — шайба (бронза); 8 — опорна втулка з куточком; 9 — гайка М10
Для того щоб встановити двигун з підрамником у середині машини, до передньої траверси рами приварив майданчик, зробивши в ній відповідні отвори під «лапки» підрамника. Такі ж отвори зробив і в наступній траверсі. Отвори в «лапках» підрамника переробив у поздовжні прорізи для натягування приводного ланцюга переміщенням двигуна вперед. Підсідільну раму теж довелося переробити, змістивши її трохи назад. Двигун тепер запускається за допомогою саморобної рукоятки, а не кікстартером, перемикання передач — як у звичайного мотоцикла.
1 — опора сидіння (сталь, труба 28×28); 2 — поперечина рами (сталь, труба 28×28); 3 — стійка (сталь, труба 18×18); 4 — траверса (куточок 45×25); 5 — укосина (сталь, пластина 40×5, 2 шт.); 6 — підшипник 204 в корпусі (2 шт.); 7 — проміжний вал (сталь, труба 27×3); 8 — зірочка № 1 (z = 21); 9 — лонжерон рами; 10 — зірочка № 2 (z = 17); 11 — кожух (гума)
До модернізації при бічному розміщенні двигун не мав примусового охолодження. Після переміщення його в середину довелося під передній щиток встановити вентилятор з турбінкою і «равликом» від обігрівача ЗіЛ-157. Повітровід спаяв з луженої бляхи. Частину відпрацьованого (підігрітого на охолодженні двигуна) повітря направив на карбюратор. Бензобак переніс у кузов і встановив його там в куті на стійках, щоб бензин до карбюратора по довгому шлангу подавався як і раніше самопливом.
1 — стяжка з гайкою М8 (сталь, пруток 08, 2 шт.); 2 — ведуча зірочка гусеничного блоку; 3 — приводний вал гусениці; 4 — натяжний пристрій; 5 — натяжний каток; 6 — трак (рейка 500х38х18); 7 — лонжерон рами; 8 — ведена зірочка вала гусениці; 9 — опорна лижа; 10 — кронштейн підвіски опорної лижі (швелер 45x32x3); 11 — болт М8; 12, 13 — болти М6; 14 — напрямна (латунь); 15 — шуруп; 16 — підошва опорної лижі (поліетилен); 17 — кріплення корпуса підшипника; 18 — вісь натяжних катків
Перенесення двигуна в середину значно підвищило стійкість машини, що дозволило зменшити колію кермових лиж з 1100 до 950 мм, а це, в свою чергу, покращило маневреність снігохода, що особливо важливо при їзді по лісі.
1 — лижа (фанера s8); 2 — рукоятка (сталь, труба 10×2); 3 — передня пружина (від сидіння автомобіля УАЗ); 4 — лонжерон (дошка s25); 5 — опорний кронштейн (куточок 25×25, 2 шт.); 6 — вилка (сталь, смуга s5); 7 — кермова колонка (сталь, труба 33×3); 8 — стійка (сталь, труба 27×3); 9 — задня пружина (від амортизатора мотоцикла «Мінськ»); 10 — підріз (куточок 25×25, L450, 2 шт.); 11 — підошва (поліетилен s4); 12 — заклепка (алюміній, 40 шт.)
1 — стяжки (сталь, пруток Ø8); 2 — втулка підвіски; 3 — лижа; 4 — підошва (поліетилен s4); 5 — напрямна (латунь); 6 — заклепка (алюміній, 46 шт.)
Проміжний вал не тільки передає обертання від двигуна на ведучий вал гусениці, але й зменшує кутову швидкість, збільшуючи крутний момент, оскільки перша його зірочка (z = 21) — від редуктора головної передачі мотоколяски СЗД, а друга (z = 17) — від мотоцикла «Іж», від нього ж і приводні ланцюги. Ведена зірочка на валу гусениці має 37 зубів. Швидкість снігохода трохи зменшилася, але зате тягові характеристики значно збільшилися. Тепер машина може перевозити двох сідаків, вантаж у багажнику і ще тягнути за собою легкі саморобні нарти з поклажею. Ширина полозів нарт вписується в колію гусениці. Рідше став перемикати швидкості — двигун став краще тягнути і на вищих передачах. Цьому сприяла і заміна приводних зірочок гусеничного рушія на зірочки з багатошарової фанери з тим же кількістю зубів (вісім), але меншим діаметром.
1 — ведена зірочка (z = 37, саморобна); 2 — підшипниковий корпус; 3 — болт М6 (4 шт.); 4 — гусенична зірочка (фанера s20, 2 шт.); 5 — вал ведучого моста (сталь, труба 32×4); 6 — фланець гусеничної зірочки; 7 — підшипник 204; 8 — втулка ланцюгової зірочки; 9 — вставка (сталевий круг)
1 — болти, гайки і шайби; 2 — транспортерна гумотканева стрічка; 3 — трак (березовий брусок); 4 — напрямний куточок
Таке невелике вдосконалення покращило і прохідність машини — зірочка ще трохи піднялася над площиною опорної лижі, що не тільки виключило її контакт з дорогою, але й дозволило гусениці легше виходити на верхні шари снігу і впевненіше долати перешкоди — заструги, кочки тощо.
Експлуатація снігохода до модернізації показала, що на натяжному валу гусениці зуби зірочок досить часто наскакували на дерев’яний трак. І я зробив з них катки, зрізавши всі зуби. У опорної лижі, обшитої жорстким поліетиленом, загнув і задній кінець. Тепер гусениця сходить з лижі на катки плавно, без тріску і майже безшумно. Вдосконалив і натяжний механізм, зробивши його гвинтовим.
Гусеницю теж переробив. Зменшивши відстань між траками з 45 до 38 мм, збільшив їх кількість до 33 штук. Траки розмірами 500x38x18 мм виготовив з березових дощечок без сучків і інших вад, двічі пропитавши їх гарячою натуральною оліфою. Для збирання гусениці зробив шаблон-стапель, який забезпечив не тільки зручність у роботі, але й точність монтажу траків на стрічці без найменших перекосів.
Модернізував і передні кермові фанерні лижі. По-перше, посилив їх зверху лонжеронами з ялинової дошки. По-друге, змінив дюралюмінієву «підошву» на поліетиленову, зробивши її такою ж, як і у опорної лижі. По-третє, у підвіску лиж ввів пружини і тепер машина йде м’яко навіть по сніговому насту. Завдяки цьому збільшилася «живучість» не тільки самих лиж, але й рами. По-четверте, до загнутих носів лиж прикріпив рукоятки зі сталевих трубок — за них зручніше витягувати застряглу машину (трапляється і таке де-небудь у занесених снігом ярах). З тією ж метою подібну рукоятку закріпив і на стійці кузова.
Для захисту кермових тяг від пошкоджень при наїздах на пні та інші занесені снігом перешкоди попереду під тягами встановив бампер з багатошарової фанери.
Крім цих вдосконалень виконав і ряд дрібніших: прикріпив фару і задні габаритні вогні, змонтував обтікач з вітровим склом і обладнав сидіння від моторолера «В’ятка» зі знімною спинкою — тепер не так втомлюється спина і не мерзне поперек.
«Моделіст-конструктор» № 1’2002, В. БОГДАНОВСЬКИЙ