Що й казати, приємно зігрітися в сирій або холодну погоду біля домашнього вогнища (чи то «голландка», чи європейський камін), та ще й полюбуватися ним, якщо він зроблений майстерно. Гарна й російська піч — теплоємна, багатофункціональна. Але вона потребує багато місця, і скласти її, як і камін, під силу, мабуть, лише досвідченому професіоналу.
Але в господарстві — дачному, садово-городньому чи сільському — не обійтися без печі попроще, яка допомагає вирішити, крім обігріву приміщень, і багато побутових завдань: приготування їжі для домочадців і корму для домашніх тварин, нагрівання води, сушіння ягід і фруктів, а також одягу й взуття. У такому разі виручить піч, хай без витонченостей, але універсальна, встановлена, звісно, не в вітальні, а в якомусь підсобному приміщенні чи окремій споруді: лазні, літній кухні, побутівці або навіть під навісом.
Конструкції двох таких сталевих зварних печей наведено в публікуваному матеріалі. До недоліків металевих (сталевих) печей відносять їхню малу теплову інерцію, тобто погану акумуляцію тепла. І це справедливо для опалювальних печей, коли від них вимагається значне накопичення тепла під час топки, а потім поступове тривале тепловиділення, необхідне в будинках із постійним проживанням.
Але цей недолік у багатьох випадках обертається перевагою, коли, наприклад, потрібен швидкий нагрів приміщення вже під час розтопки печі й недовге охолодження після завершення топки. Ця якість печі бажана в дачних і садових будинках, де господарі в холодну пору року бувають лише короткочасними наїздами. Тривалий прогрів здійснюється економічною повільною топкою в «газогенераторному» режимі.
Запропоновані печі на перший погляд схожі одна на одну, оскільки зроблені з тих самих матеріалів, складаються з однотипних, з’єднаних між собою функціональних блоків: котла, сушильного стелажа, бака для води й димової труби, розміри яких відрізняються незначно.
1 — ніжка (сталевий кутник 50×50); 2 — зольник; 3 — топка; 4 — плита (у варіанті «а» — знімна, у варіанті «б» — стаціонарна); 5 — шашличниця (опори для шампурів); 6 — жаровня; 7 — духовка; 8 — водогрійний бак; 9 — напрямні для протвинів (сталевий кутник 25×25); 10 — ємність для води (сталевий лист s2); 11 — ковпак димової труби (жесть s0,8); 12 — димова труба (жесть s1); 13 — монтажні кронштейни (сталевий кутник 50×50); 14 — опорна стійка (сталевий кутник 50×50); 15 — шиберна заслінка; 16 — засувка; 17 — кришка ємності (сталевий лист s2); 18 — патрубок (1/2″); 19 — вентилі (1/2″); 20 — стояк холодної води (труба 1/2″); 21 — стояк гарячої води (труба 1/2″); 22 — протвінь; 23 — муфти (1/2″); 24 — кріпильні деталі (скоба, болт); 25 — лежень (залізобетонний брус); 26 — зольні дверцята; 27 — топкові дверцята; 28 — дверцята духовки; 29 — зливний кран; 30 — засувка; 31 — душова лійка; 32 — бункер для каменів; 33 — дверцята кам’янки; 34 — колосникові решітки. Плоскі деталі котла виконані зі сталевого листа s4
Основні відмінності — у конструкціях нагрівальних блоків (котлів), з яких і почнемо опис пристрою обох печей. У першої з них (рис. а) котел зварений зі сталевого листа товщиною 4 мм і складається з таких вузлів, точніше, камер: зольник (він же піддувало), топка з колосниковою решіткою внизу й знімною плитою з конфоркою вгорі, духовка з опорами для жаровні й шампурів, водогрійний бак.
Кришкою конфорки й шиберною заслінкою можна регулювати напрям і потоки полум’я горючих газів згораючого палива або жару тління вугілля.
Тягу в печі регулюють відкриттям зольних дверцят (величиною отвору піддувала).
Основа димової труби проходить крізь водогрійний бак, що забезпечує швидший нагрів води й підвищує коефіцієнт корисної дії печі.
Стінки топки обкладені вогнетривкою цеглою, яка захищає їх від швидкого «прогорання» й дещо збільшує теплову інерцію.
Нагрівальний блок другої печі трохи нижчий, але «глибший». Він має той самий набір вузлів (камер), що й котел у першої печі, і ще бункер із каменями. Останній вузол дає змогу використовувати цей варіант опалювального пристрою також як кам’янку в лазні чи сауні. Масив каменів до того ж значно збільшує теплову інерцію печі.
Зовні бункера є дверцята. Через них здійснюється початкове завантаження каменів у бункер, а головне — подача води для утворення пари. У перегородці, що відділяє бункер від інших камер котла, є два отвори для проходження горючих газів: перший — із духовки, другий — із топки. Останній отвір за потреби (коли не потрібен нагрів масиву каменів) перекривають засувкою, не забувши попередньо відкрити конфорку в плиті духовки для проходу з топки в трубу розжареного повітря.
Сушильні стелажі печей, так само як і верхні ємності для води, подібні за конструкцією й відрізняються лише розмірами залежно від основних блоків — котлів.
Стійки стелажів виконані зі сталевого кутника 50×50 мм. Такий великий переріз обрано тому, що стійки слугують опорами для важких ємностей із водою. До них приварені бічні горизонтальні напрямні, на які встановлюються протвіні. Стійки монтуються на кришку водогрійного бака й кріпляться болтами до буртиків (виступів стінок) нагрівального блоку. Зверху стійки обв’язані рамою з такого ж кутника, яка слугує платформою для ємності. Для підігріву води цей резервуар з’єднаний із водогрійним баком «холодним» і «гарячим» стояками, утворюючи систему циркуляції води. Для швидкого отримання гарячої води в нижньому баку систему перекривають двома вентилями на стояках.
Для влаштування душу від стояків із гарячою й холодною водою зроблено відводи зі своїми вентилями. Відводи з’єднані зі змішувальною лійкою.
Для обігріву теплиць або приміщень із системою водяного опалення до стояків під’єднують труби цієї системи, по яких циркулює нагріта вода.
Димові труби в обох печей — із жесті й виконані в насадному варіанті (без окремого фундаменту).
Запропоновані конструкції печей перевірені на досвідних зразках протягом багаторічної експлуатації.
«Моделіст-конструктор» № 2’2002, В. ХОРТ, м. Київ