Щойно річки та озера очистяться від льоду, тисячі та тисячі прихильників водного туризму починають готуватися до нового сезону. Дістають з комор і гаражів свої «складушки» та «надувнички», виводять із зимових укриттів яхти та катери.
Тим, хто живе недалеко від води або має у своєму розпорядженні автотранспорт, невідомі проблеми, що ускладнюють життя «безконного» любителя водних подорожей. Багато чого понесеш на собі? Лише «складушку» або «надувничку». Та й то не одну, оскільки навіть щільно упакований плавзасіб потребує окремого носія. А ще намет, провіант…
Як бути людині, яка бажає побути наодинці з природою? Та не на байдарці чи надувному човні, а, скажімо, на парусному катамарані? Шукати помічника, щоб дістатися до води? Але тоді як повертатися — знову шукати помічника?
Багато цих питань знімаються, якщо скористатися досвідом Д.А. ВАХЛАМОВА. Він запропонував оригінальну конструкцію парусного катамарана «Царівна-Жабка», яка має дві дуже важливі переваги. По-перше, вона зроблена переважно з деревини сосни — матеріалу дуже поширеного. А це означає, що «Царівну» можна відтворити практично в будь-якому куточку нашої необмеженої країни. Було б бажання. По-друге, катамаран сконструйований так, що розібрати, перевезти та зібрати його цілком під силу одній людині. Палуба «Царівни» досить просторна: на ній вільно розміщується екіпаж із чотирьох «матросів» — уся сім’я конструктора.
На прохання редакції Дмитро Ананійович розповів про пристрій свого катамарана.
Найкращі спогади мого дитинства та юності пов’язані з тихими річками під Нижнім Новгородом, з величними озерами Південного Уралу і, звісно, з човном.
Дивлячись на натовпи «ревучих» машин, я вирішив, що й у міських умовах знайдеться вихід, адже навколо міста чимало річок і водосховищ. Але що обрати — байдарку? Сидіти в ній незручно, місця для туристського спорядження мало, та й плавати можна лише по спокійній воді, у круту хвилю на акваторію водосховища не вийдеш. «Надувничку»? На ній можна переплисти й океан. Можна, але дуже повільно. Щогла з парусом, шверти, руль швидкості додадуть, зате місткість значно зменшиться. Човен із дюралюмінієвих листів, з’єднаних прогумованою тканиною? Несерйозно: через його габарити навіть у метро не пустять. «Підкова» типу «Гриф»? Не сперечаюся — кому що до смаку. Везіть на автомобілі, тягніть на собі важкий мотор і каністри, насолоджуйтеся швидкістю. Мені швидкість і тріск мотора заважають спілкуватися з природою…
І тут один мій товариш порадив: катамаран! Я скористався його порадою — і через деякий час у мене вдома з’явилися дерев’яна рама, поплавки, щогла, парус.
1 — перо руля; 2 — баллер; 3 — поплавок (2 шт.); 4 — бімс (4 шт.); 5 — стрингер (4 шт.); 6 — стійка руля; 7 — румпель; 8 — рундук (2 шт.); 9 — весло (2 шт.); 10 — гіка-шкот; 11 — відтяжка гіка; 12 — гік; 13 — парус; 14 — лата (4 шт.); 15 — щогла; 16 — вертлюг гіка; 17 — підставка; 18 — ванта (4 шт.); 19 — натягувач ванти, регульований (4 шт.); 20 — палуба; 21 — з’єднувач стрингера (4 шт.); 22 — включина (2 шт.); 23 — підвключина (2 шт.); 24 — балка швертова; 25 — розтяжка тросів шверта; 26 — вісь шверта; 27 — шверт; 28 — підрундучник (4 шт.).
У зібраному вигляді катамаран, який було названо «Царівна-Жабка», подано на малюнку 2. Керувати ним досить просто й надзвичайно цікаво. Парус площею 4 м2 забезпечує хорошу швидкість за помірного вітру та достатню безпеку за шквального. Тож за пасажирів можна не хвилюватися. «Матросами» катамарана, наприклад, були моя п’ятирічна дитина, дружина, що страждає на водобоязнь, і дев’яностолітній тесть.
Якщо ви вирішите побудувати собі подібний плавзасіб, то особливих столярних і слюсарних навичок для цього вам не знадобиться. Але час, акуратність і працьовитість будуть необхідні.
Підберіть якісний матеріал. Переважна сосна: за рівні шари її деревини без сучків і малу питому вагу. За достатньої міцності та пружності. Бажана деревина багаторічної витримки в сухому місці. Сиру не використовуйте — її обов’язково «поведе», і все буде безнадійно зіпсовано.
РАМА. Доцільно починати з неї. Рама складається з чотирьох поздовжніх брусків — стрингерів і чотирьох поперечних — бімсів. Стрингери цілісні занадто довгі й незручні при транспортуванні, тому їх краще зробити складними з двох частин. Довжина частин різна, оскільки на з’єднувальних їх кутниках кріпляться підвключини, розташовані на зручній для гребця відстані.
Акуратно вистругаєте, стежачи за тим, щоб не було перекосу, вісім брусків перерізом 40×40 мм: чотири з них (довжиною по 1340 мм) будуть носовими частинами стрингерів, чотири (довжиною по 1110 мм) — кормовими.
Приготуйте чотири дюралюмінієві кутники 40x40x4 мм довжиною 500 мм.
1 — частина стрингера, кормова (сосновий брусок 40×40, L1110); 2,5 — бімси (сосновий брусок 75×30, L1380); 3 — з’єднувач (дюралюмінієвий кутник 40x40x4, L500); 4 — частина стрингера, носова (сосновий брусок 40×40, L1340); 6 — гайка-«барашек» М8; 7 — болт М8; 8 — шайби стальні; 9 — шайба гумова.
Для з’єднання частин стрингерів з кутниками знадобляться 16 болтів М8 довжиною 50 мм з гайками-«барашками», металевими шайбами діаметром 20 і товщиною 2,5 мм і гумовими амортизаційними шайбами товщиною 2,5 мм, діаметр яких дорівнює діаметру головки болта.
Покладіть кутники на стрингери: середина довжини кожного кутника повинна збігатися зі стиком їхніх частин. Вертикальні полки кутників повинні розташовуватися так: на першому і третьому стрингерах — зліва, на другому і четвертому — справа.
До речі, стик частин кожного стрингера нещільний — із зазором. Без нього в нижній частині стику на хвилях відбудеться сильне стиснення, і з’єднувальний кутник може повиривати болти. Тому на час свердління отворів вставте для утворення зазору технологічні вкладки з фанери товщиною 4 мм.
Але як би ви не намагалися, просвердлити отвори абсолютно точно не вдасться. Тому, щоб не переплутати частини стрингерів при подальших багаторазових збираннях-розбираннях, позначте їх. Якщо стати в кормі, то зліва буде перший стрингер. Чітко надпишіть його носову частину: «Н1», а кормову — «К1». Другий стрингер — «Н2» і «К2». І так далі. Позначте також з’єднувальні кутники лунками, зробленими свердлом: «о», «оо», «ооо» і «оооо».
Болти в отвори не повинні входити щільно. З одного боку, необтерта деревина на воді обов’язково набухне і при розбиранні рами отвори неминуче будуть зіпсовані. З іншого — болтам не потрібна й зайва свобода, що розхитує конструкцію.
Щоб головки болтів не прорвали поплавки, їх треба «заглибити» в тіло стрингера. Глибина гнізда під головку повинна дорівнювати сумі товщин металевої й гумової шайб і головки, діаметр — чітко за діаметром металевої шайби — 20 мм. Останню обов’язково приклейте до дерева «епоксидкою» з зусиллям закрученого болта. Якщо гніздо буде хоч трохи більше за діаметром, деревина під шайбою притиснеться й висиплеться, якщо менше — то помітно ослабне стрингер. Без приклеєної шайби з’єднання розхитається за один — два сезони, з нею ж рама практично не зношується.
Вистругаєте бімси — чотири бруски перерізом 75×30 мм і довжиною 1380 мм. Оптимізуйте їхню масу, зістругавши «на вус» кінці (рис. 3). Покладіть бімси на стрингери і також позначте: перший від носа бімс зліва — «Л1», справа — «П1». Другий — «Л2» і «П2». І так далі. Просвердліть отвори — такі ж, як у стрингерах.
Зробіть підрундучники: носові — перерізом 58×24 мм і довжиною 1010 мм, кормові — перерізом 45×23 мм і довжиною 770 мм. Позначте їх якимись написами.
Кріплення підрундучників до бімсів просте, але ефективне (рис. 4). Причому в ньому використовуються звичайні цвяхи. З повагою ставтеся до цвяха — він удосконалювався століттями. Там, де калений стальний або дюралюмінієвий штифт лопне, пластичний цвях витримає, у крайньому разі, зогнеться.
1 — штифт (цвях Ø5); 2 — стопор (цвях Ø2); 3 — підрундучник; 4 — бімс; 5 — шайба гумова Ø20×15; 6 — шайба стальна.
Звісно, на наведених малюнках багато чого спрощено. Надайте виготовленим вами деталям певну округлість, відшліфуйте їх і кілька разів покрийте оліфою.
Ось, по суті, і все, що потрібно для рами. Якщо ви зробите її добросовісно, міцність і довговічність гарантовані. За багато років експлуатації «Царівни-Жабки», наприклад, жодна дерев’яна деталь її рами не зламалася і навіть не потріскалася.
ПАЛУБУ викроїть із брезенту (більше підходить той, яким покривають кузови вантажних автомобілів). Довжина палуби повинна бути рівна довжині рами плюс припуск на кишені для носового й кормового шпангоутів; ширина — відстані між другим і третім стрингерами плюс припуск на підгин. Підріжте краї сирою ниткою широким подвійним швом від руки. Знизу пришийте два широкі лоскути брезенту, щоб утворилися кишені для середніх бімсів. Проріжте й обметайте отвори під болти. Коли ви прикріпите бімси до стрингерів, палуба повинна бути добре натягнутою. Підрундучники розмістіть на палубі.
РУНДУКИ мало чим відрізняються від звичайних ящиків. Потрібна лише велика точність виготовлення, оскільки при транспортуванні носовий рундук вставляється в кормовий.
Конструкція рундуків однакова, матеріали, що застосовуються, не дефіцитні: фанера товщиною 3-4 мм, соснові рейки перерізом 20×15 мм, а також дрібні шурупи, епоксидний клей, рояльні петлі (для кришок-сидінь).
Габарити кормового (більшого) рундука — 800x285x225 мм. Зшийте для нього з щільної тканини чохол, до якого пришийте застібки у вигляді петель і гудзиків-паличок і широкий обхватний брезентовий ремінь із поперечними шкіряними ремінцями. До останніх прикріпіть лямки від рюкзака. Чохол на воді не знімайте. Щоб було м’яко сидіти й зручно нести, між кришкою-сидінням і чохлом розмістіть аркуш поролону.
Носовий рундук повинен легко вийматися з кормового. Для цього просвердліть у його боках по два отвори й вставте мотузкові ручки-петлі. Чохол зшийте лише для кришки-сидіння. Вставте в нього зсередини аркуш поролону, а по краях пришийте шкіряні ремені для кріплення до рундука. Самі рундуки приверніть до підрундучників болтами М6 довжиною 45 мм (від побутової сантехніки) з гайками-«барашками».
1 — рогач (сталевий стрижень Ø14, L210); 2 — намотка ущільнювача (тканинний шнур на епоксидній смолі); 3 — шайба посилювальна; 4 — вісь качання (цвях Ø4); 5 — весло; 6 — стопор (леска Ø1).
ВКЛЮЧИНИ. Якщо вам не вдасться знайти заводські металеві включини (пластикові не годяться), то зробіть їх самі зі сталевих стрижнів діаметром 14 і довжиною 210 мм. Розпиляйте кожен стрижень по осі на глибину 70 мм, наденьте шайбу-посилювач і розігніть розпиляні кінці на кшталт рогача (рис. 5). Як осі качання весел використовуйте цвяхи діаметром 4 і довжиною 65 мм. Замість шплінтів — шматочки лески-міліметрівки. Ущільнювач намотайте тканинним шнуром на епоксидній смолі.
1 — обойма (алюмінієва труба 22×3); 2 — хомут (алюмінієва смуга 22×2); 3 — болт М6; 4 — підкос (алюмінієва труба 20×2); 5 — стрингер четвертий; 6 — осі складання (алюмінієві заклепки Ø6); 7 — з’єднувач стрингера; 8 — вставка (алюмінієва пластина s7).
ПІДВКЛЮЧИНИ (рис. 6) виготовте з алюмінієвих труб діаметром 22 мм. Нижні кінці їх сплющте, заклавши вставки — алюмінієві пластинки товщиною 7 мм. Шарнірно (але не вільно, із натягом) прикріпіть їх товстими заклепками до вертикальних полок з’єднувальних кутників першого і четвертого стрингерів (ближче до корми). До тих самих полок (ближче до носа) подібним чином прикріпіть і підкоси з алюмінієвих труб круглого (Ø20 мм) або овального перерізу. Хомути зробіть з м’якої алюмінієвої пластини (наприклад, від спинки дитячих саней). У неробочому положенні підвключини й підкоси складаються вздовж з’єднувальних кутників.
1 — ручка (сосна, Ø40); 2 — перехідник (дюралюмінієва труба 42×1); 3 — черевик (сосна, Ø40); 4 — лопать (дюралюмінієвий лист s1,5); 5 — заклепка (Ø4, 5 шт.).
ВЕСЛА. Пристрій їх зрозумілий з малюнка 7. Бажано використовувати труби діаметром 40 мм з гладкою поверхнею всередині й ззовні. Такими якостями володіють легкоатлетичні жердини для стрибків у висоту.
ПОПЛАВКИ. З чого їх зробити? Єдиного рецепта немає, усе залежить від того, у кого що є. Можна застосувати легкий двошаровий матеріал під назвою «срібнянка», прогумовану тканину на бавовняній або хімічній основі, наметову тканину і навіть дуже міцні рукави для перекачування повітря!
Мої ж поплавки діаметром 400 і довжиною 3600 мм зроблені з міцних оболонок (тканина їх трохи щільніша за наметову), у які через прорізи вставляються і потім накачуються гумові або пластикові м’ячі. Такі поплавки в накачаному стані виглядають досить непогано.
Які позитивні якості обраної мною конструкції? Мала вага й надійність, оскільки багато «секцій». Недоліки? Шорсткий матеріал погано ковзає по воді, «тягне» її за собою, через що зменшується швидкість катамарана. І ще важко пристосуватися рівномірно накачувати м’ячі. До речі, матрацний «надувалка» не годиться, потрібен насос потужніший, зі вбудованим манометром.
Якщо вирішите зробити собі подібні поплавки, то майте на увазі, що реальна довжина полотнища оболонки повинна бути більшою за номінальну на 40 мм (припуск на підгини), ширина — на 60 мм (припуск на шов). При розкрої не забудьте, що зшиті оболонки повинні плавно звужуватися до кінців. Тому виріжте в кожному полотнищі по чотири носові й кормові оживальні форми клина довжиною 760 мм (рис. 8) і зшийте міцною ниткою в кілька проходів, залишаючи в носі й кормі невеликі отвори для гумових трубок від крайніх м’ячів. Але перед тим обов’язково прикріпіть наметочними швами до внутрішніх поверхонь оболонок (напроти середини кожного м’яча) обхватні щільні страхувальні стрічки, що закінчуються стрічками, які потім зав’язуються на стрингерах. Якщо цього не зробити, то у разі розриву оболонки м’ячі вилетять, як мильні бульбашки. А так вони залишаться на своїх місцях.
ЩОГЛА складається з трьох секцій: верхньої, нижньої й середньої (рис. 9). Таке членування зручне й при виготовленні, й при транспортуванні.
1 — секція нижня; 2 — секція середня; 3 — секція верхня; 4 — шківи грота-фала; 5 — вісь шківа (болт М6); 6 — болт М6; 7 — петля для гака відтяжки гіка (кутник 25x25x3); 8 — тіло щогли; 9 — шуруп кріплення накладки ликпаза; 10 — накладка ликпаза; 11 — кронштейн вертлюга гіка (кутник 40x40x4); 12 — шуруп кріплення кронштейна; 13 — вертлюг гіка; 14 — вал вертлюга з петлею утримання галсового кута паруса; 15 — шплінт; 16 — болт М8; 17— кронштейн (кутник 25x25x3); 18 — накладки посилювальні (дюралюмінієвий лист s1,5); 19 — шуруп кріплення накладки.
Основний матеріал щогли — соснові бруски початковим перерізом 40×40 мм. У середньої секції збережіть величину цього перерізу по всій довжині, у нижньої й верхньої — поступово зведіть до кінців щогли до 35×35 мм.
Напівкруглим стамескою виріжте ликпаз (у нижній секції — приблизно до середини). Заготуйте планки товщиною 14 мм — накладки ликпаза по всій його довжині. Обстругайте їх тією ж стамескою, щоб завершити профілювання ликпаза, і прикріпіть до секцій щогли епоксидною смолою й шурупами. Отриманий таким чином ликпаз ретельно обробіть шкіркою, домагаючись гладкої поверхні, тоді парус у ньому не застрягне й не порветься. Та й усю щоглу не завадило б відшліфувати, надавши їй так званий товарний вигляд.
Кінці щогли обладнайте шківами для грота-фала (колесами з жолобком і осями, взятими від дитячого конструктора), а нижню її секцію — ще й вертлюгом гіка й петлею для гака відтяжки гіка.
В єдине ціле секції щогли з’єднуються за допомогою кронштейнів з дюралюмінієвого кутника 25x25x3 мм і болтів М8. Оснастіть ними верх нижньої секції й низ верхньої. Кінці ж середньої оснастіть відповідними посилювальними накладками з дюралюмінієвого листа товщиною 1,5 мм, прикріпивши їх дрібними шурупами. До речі, не забудьте просвердлити чотири отвори діаметром 8 мм у кронштейнах (посередині їхніх виступаючих полок) для карабінів вант.
На катамарані щогла своїм степсом (низом) розміщується в підставці, що привертається до підрундучників за носовим рундуком. Вистругаєте підставку з соснового бруска перерізом 65×45 мм (висоту 45 мм на кінцях зведіть до 25 мм) і довжиною 430 мм. Посередині виберіть долотом квадратну заглиблення для степса. Глибина заглиблення визначається експериментально: якщо вона мілка, то при різких поривах вітру щогла легко вискакує; якщо занадто глибока, то щоглу вивертає з корінням.
1 — накладки (сталь, смуга s1,5); 2 — тіло гіка (сосна); 3 — ликпаз; 4 — петлі (сталь, смуга s4); 5 — шуруп.
ГІК (рис.10) виготовте за тією ж технологією, що й щоглу: розпиляйте сосновий брусок перерізом 30×30 мм вздовж на дві однакові планки. Вистругаєте ликпаз і щілину ликпаза. З’єднайте планки клеєм і відшліфуйте гік так, щоб довести його переріз до 28×28 мм. Посиліть клейовий шов шурупами.
Оснастіть передній кінець гіка петлями — стальними смугами з отворами для з’єднання з вертлюгом гіка, розташованим на щоглі, а задній кінець — стальними накладками для стикування з ноком гіка (кріплення петель і накладок — дрібними шурупами, не показаними на малюнках).
Треба зауважити, що алюмінієвий штифт діаметром 5 мм, що з’єднує гік з вертлюгом, повинен досить щільно входити в отвори петель і вільно — в отвір вертлюга.
1 — тіло нока (сосна); 2 — шків; 3 — тримач (сталь, смуга s1,5, 2 шт.); 4 — утка шкотового кінця (дріт Ø5); 5 — ликпаз; 6 — накладки (сталь, смуга s4); 7 — болти М6; 8 — вісь шківа (сталь, пруток Ø3).
НОК (рис.11) є знімним продовженням гіка. Це вимушене членування, оскільки в цілому вигляді гік занадто довгий і незручний для перевезення. Конструктивно нок подібний до гіка, тому ваші дії з його виготовлення ті самі. Різниця в тому, що нок оснащений невеликим металевим шківом і дротяною уткою для шкотового кінця паруса.
1 — шкаторина нижня; 2 — кут галсовий; 3,9 — люверси; 4 — шкаторина передня; 5 — дощечка фалова (2 шт.); 6 — лата; 7 — шкаторина задня; 8 — шов; 10 — кут шкотовий.
ПАРУС (рис. 12) краще всього зшити, звісно, зі спеціальної парусної тканини. Але оскільки дістати її дуже важко, та й ціна «кусається», то підійде щільний тик-ластик або інша міцна тканина.
Якщо ширина рулону тканини 700—900 мм, то викроєні з неї полотнища необхідно посередині прошити фальшшвами з 20-мм підгинами тканини, щоб майбутній парус тримав форму. Полотнища укладайте перпендикулярно до задньої шкаторини. Один із швів обов’язково повинен проходити через галсовий кут паруса. Щільні краї обріжте, інакше вони будуть «збирати».
1 — ликтрос; 2 — заделка ликтроса; 3 — дощечка фалова; 4 — отвір для кріплення грота; 5 — отвір для ниток шва; 6 — нитка шва; 7 — парус.
Шийте парус найширшими стібками, які є на машинці, з гранично слабким натягом нитки. На верхі паруса симетрично прикріпіть фалову дощечку з двох дюралюмінієвих пластинок товщиною 1,5 мм (рис. 13): спочатку просвердліть ряд дрібних отворів по контуру обох пластинок разом із парусом, а потім прошийте вручну по цих отворах товстою ниткою.
Задню шкаторину розширте, зробивши «горб», що збільшує площу паруса. А щоб він мав певну жорсткість, нашійте кишені для лат — довгих дощечок, які можна зробити з фанери або шкільних креслярських лінійок. Лати не вислизнуть із кишень, якщо останні оснастите шнурками й зав’яжете рифовими вузлами. Край задньої шкаторини посиліть додатковою тканинною смугою.
Передню й нижню шкаторину викроюйте дугоподібно, щоб у паруса з’явилося «пузо» й утворився профіль, без якого катамаран не піде проти вітру. Краї шкаторин закінчіть швами шириною 15 мм, пришийте до них по краю паруса ликтрос — товсту скручену бавовняну мотузку, яка увійде в ликпаз щогли й гіка при підйомі паруса. Ликтрос проходить від верхнього кінця передньої шкаторини по всій її довжині, потім по нижній шкаторині й закінчується біля шкотового кута. Пришиваючи ликтрос, намагайтеся, щоб натяг його й тканини був однаковим, а голка протикала кожен пучок мотузки.
РУЛЬОВИЙ ПРИСТРІЙ (рис. 15) складається з румпеля, баллера й поворотного пера руля, які тримаються на стійці, розташованій посередині четвертого (кормового) шпангоута. Стійка до шпангоута притягнута болтом М6 з гайкою-«барашком» через кутник, горизонтальна полка якого прикріплена до шпангоута шурупами. Крім того, стійка має тросові розтяжки з петлями, надітими на тримачі-шурупи, оснащені товстими шкіряними шайбами, що заважають розтяжкам зіскакувати. Верхнє кріплення тросиків зрозуміло показано на малюнку.
1 — румпель (фанера s10); 2 — штифт-фіксатор румпеля (сосна, пруток Ø10); 3,9 — петлі поворотні (дюралюміній, кутник 25x25x3, 5 шт.); 4 — петля сорліня (цвях Ø3); 5 — стійка руля (сосна, брусок 25×25, L520); 6 — вузол кріплення розтяжки (2 шт.); 7 — розтяжка (трос Ø3, 2 шт.); 8 — вісь поворотна (сталь, дріт Ø5); 10 — кронштейн стійки (дюралюміній, кутник 40x40x4); 11 —болт М6; 12 — шпангоут четвертий (кормовий); 13 — тримач розтяжки (шуруп Ø4 зі шкіряною шайбою, 2 шт.); 14 — накладки (сталь, лист s2); 15 — пластини баллера рухомі (сталь, лист s1,7); 16 — перо руля (дюралюміній, лист 500×250, s1,5); 17 — черевик баллера (сосна, брусок 40×40, L600); 18 — пластини баллера нерухомі (сталь, лист s1,7); 19 — сорлінь; 20 — проставка (сталь, лист s1,7); 21 — болти М6; 22 — заклепки (Ø5); а — перо руля в піднятому положенні; б — перо руля в глибинній постановці; в — отвори для кріплення пера руля в глибинній постановці.
Черевик баллера з’єднано зі стійкою руля кутовими петлями, крізь отвори яких продуто довгу поворотну вісь з дроту. Кожна петля прикріплена двома наскрізними болтами М6, під головки яких підкладено дюралюмінієві пластинки.
Рухома частина баллера склепана з трьох стальних пластин товщиною 1,7 мм кожна. Якщо ж товщина їх буде меншою, то між ними необхідно прокласти аркуші фольги, щоб перо руля вільно вставлялося в призначений йому паз.
Перо руля встановлюється для дрібної й глибокої води. Друге положення дає йому значно більшу ефективність. Матеріал пера — дюралюмінієвий лист товщиною 1,5 мм.
1 — балка швертова; 2 — кронштейн швертовий; 3 — стабілізатор розтяжок шверта; 4 — шверт; 5 — розтяжка (трос Ø2, 2 шт.); 6 — кільце стопорне (2 шт.); 7 — обжимка (мідь, труба 5×4, 8 шт.).
ШВЕРТОВИЙ ПРИСТРІЙ (рис. 16) складається з шести основних вузлів: балки, кронштейна, стабілізатора розтяжок шверта, самого шверта й двох розтяжок. Останні виготовте з відрізків стального троса діаметром 2 мм, шматочків мідної трубки (обжимок) і стопорних кілець.
1 — балка (дюралюміній, кутник 35x35x3,5); 2 — фіксатор (дюралюміній, кутник 30x30x3, 2 шт.); 3 — заклепка (Ø3, 4 шт.).
ШВЕРТОВА БАЛКА (рис. 17) спирається на внутрішні стрингери й кріпиться до них третім рядом (рахуючи від носа катамарана) болтів М8 з’єднувальних кутників. Виготовте її з дюралюмінієвих кутників 30×30 і 35×35 мм. Особливо постарайтеся, пропилюючи фігурні отвори для шипів підвісок швертового кронштейна: вони повинні бути точними.
1 — кронштейн (дюралюміній, тавр); 2 — шайби-проставки (дюралюміній, лист s5); 3 — вісь повороту шверта (болт М6); 4 — щоки шарніра (дюралюміній, лист s5); 5 — вставка (дюралюміній, смуга s10); 6 — фіксатор (болт М6); 7 — консоль шверта; 8 — упор (сталь, штифт Ø6).
ШВЕРТОВИЙ КРОНШТЕЙН (рис. 18) може бути цілісним, вирізаним з дюралюмінієвого тавра відповідних розмірів, або складним, склепаним з кількох простіших профілів. Тут це не принципово. Головне, щоб шипи швертового кронштейна щільно входили у відведені їм отвори швертової балки, а радіусний гак надійно утримував кронштейн на балці.
1 — балка (дюралюміній, кутник 50x30x5); 2 — гребінка (алюміній, кутник 60x30x5, 2 шт.); 3 — обмежувач (дюралюміній, труба 16×9, 2 шт.); 4 — заклепка (Ø5, 8 шт.).
СТАБІЛІЗАТОР розтяжок (рис. 19) — найнеобхідніша частина швертового пристрою. Він забезпечує однаковий натяг тросиків за будь-якого положення шверта. Тоді шверт ефективно протистоїть поперечним (боковим) силам, що намагаються перекинути катамаран на борт. В опущеному стані шверта трубки стабілізатора тримають тросики натягнутими, перешкоджаючи зміщенню шверта назад при збільшенні швидкості (вперед його не пускає упор) і тим самим — зміні положення центра бокового опору катамарана.
Конструкція стабілізатора проста й не потребує особливих коментарів.
1 — обтічник верхній (пінопласт); 2 — консоль (дюралюміній, труба 30×26,4); 3 — обшивка (дюралюміній, лист s2); 4 — обтічник нижній (пінопласт); 5 — вставка (дюралюміній, пластина s5); 6 — заклепка довга (Ø3); 7 — заклепка коротка (Ø3); 8 — втулка-пистон для такелажної скоби підйому шверта (сталь, труба 8×5).
ШВЕРТ (рис. 20). Для його обшивки найбільше підходить дюралюмінієвий лист товщиною 2 мм. З такого листа шверт вийде важкуватим, зате не доставить клопотів під час подорожей.
Розрахуйте розміри листа з урахуванням профілю й нахиленого положення шверта. В місці згину листа виберіть канавку круглим напилком діаметром 5 мм без ручки. Не робіть канавку занадто глибокою, інакше передня кромка шверта вийде гострою, що небажано за законами аеродинаміки; до того ж можливе утворення тріщини. Не робіть канавку й занадто дрібною, інакше ви не впораєтеся з формою профілю, а повторити згин на цьому місці буде вже неможливо — лист неминуче потріскає.
Склепайте «хвіст» шверта. Закріпіть шверт у струбцині з фанерними підкладками й вставте консоль — дюралюмінієву трубу діаметром 30 мм (відрізок легкоатлетичної жердини для стрибків). Вона може не доходити до низу шверта. З’єднайте консоль і обшивку заклепками. Зробити це можна з застосуванням або довгих наскрізних, або коротких заклепок. При коротких заклепках вставте їх зсередини консолі спочатку в отвори одного майбутнього клепаного шва, потім введіть у консоль оправку — сталеву водопровідну трубу відповідного діаметра (вона повинна увійти в консоль щільно!) і розклепайте виступаючі кінці заклепок. Витягніть трубу й повторіть ці операції на іншому боці шверта.
Профільовані обтічники необхідні для того, щоб шверт і в дрібноводній, і в глибоководній постановці обмивався оптимально. Виріжте обтічники з пінопласту, обгорніть кількома шарами марлі, просоченої епоксидною смолою, і вклейте в шверт. Зверніть увагу: між передньою кромкою й нижнім обтічником є невеликий дренажний отвір, крізь який з шверта зливається вода, що потрапила всередину, оскільки шверт для простоти конструкції негерметичний.
Зі швертовим кронштейном шверт з’єднано шарнірно за допомогою кількох проміжних деталей, конструкція яких добре проглядається на малюнку 18, тому детально зупинятися на них не буду.
1 — шпангоут третій (середина, вид у ніс); 2 — стопор гіка-шкота (2 шт.); 3 — дужка стопора; 4 — гіка-шкот (шнур Ø6); 5 — утка грот-фала; 6 — шнур підйому шверта; 7 — кронштейн кріплення шкота (дюралюміній, кутник 30×30); 8 — скоба такелажна (тип 5) шверта; 9 — шверт у піднятому положенні; 10 — штифт (пруток Ø5); 11 — шнур страхувальний.
Про те, як шверт фіксується в опущеному стані, показано вище. В піднятому ж стані шверт утримується дерев’яним штифтом, що вставляється в отвір спеціального кутового кронштейна, прикріпленого до кормової грані третього шпангоута (рис. 21). Поруч із цим кронштейном розташовані також шарнірні стопори гіка-шкота й утка грот-фала.
ЗНІМНЕ ШАСІ (рис. 22) — дуже корисна приставка до великого (кормового) рундука. Вона дозволяє одній людині легко перевозити на ньому катамаран у розібраному вигляді. Конструкція шасі зображена тут без деталей, оскільки можливі й простіші її варіанти. Колеса діаметром 220 мм з шинами шириною 50 мм — від вантажної тележки. Звісно, такі колеса важкуваті, але вони надійніші за легкі «дутики», які можуть підвести в найневідповідніший момент.
1 — вал колесний (сталь, пруток Ø14, L530); 2,6 — гвинти М6 (4 шт.); 3 — кожух вала (дюралюміній, П-профіль 20x20x3, L380); 4 — кронштейн (дюралюміній, кутник 40x40x3, 2 шт.); 5 — платформа (дюралюміній, лист 310×70, s2); 7 — ремінь (брезент, стрічка 45×3, L850, 2 шт.); 8 — накладка (дюралюміній, пластина 30×20, s1,5, 2 шт.); 9 — заклепки (Ø4, 18 шт.); 10 — болт М8 кріплення рундука (2 шт.); 11 — шайба (Ø80, s2, 2 шт.); 12 — колесо (Ø220, 2 шт.).
Шасі являє собою вал, до якого привернуто кожух (П-подібний профіль), що надає досить довгому валу жорсткості, і платформу (прямокутник листового металу). До останньої приклепано кутові кронштейни й ремені. У такому вигляді шасі двома наскрізними болтами М8 на гайках-«барашках» кріпиться до дна великого (кормового) рундука.
Крім того, на цьому рундуку спереду є невід’ємний поворотний пристрій з колесом меншого діаметра. Сьогодні здобути якісний поворотний пристрій важко. Ті, що продаються, мають гарний вигляд, але зроблені з м’якого металу й не розраховані на велику навантаження. Тому пропоную схематичний малюнок такого пристрою й його кріплення до рундука (рис. 23).
1 — рундук кормовий (без кришки); 2 — накладка вертикальна (сталь, пластина 225×50, s4); 3 — кронштейн верхній (дюралюміній, кутник 60x30x4); 4 — шуруп (Ø4, 4 шт.); 5 — вісь поворотна (дюралюміній, труба 14×8); 6 — шплінт; 7 — кронштейн нижній (дюралюміній, кутник 30x30x4); 8 — обойма (дюралюміній, труба 16×20); 9 — «підшипник» (намотка товстої нитки, приклеєної епоксидною смолою й змащеної солідолом); 10 — накладка нижня (сталь, пластина 120×50, s4); 11 —амортизатор (шкіра, шайба Ø30×14, s5); 12 — заклепка Ø4 з циліндричною головкою (2 шт.); 13 — заклепка Ø4 з потайною головкою (2 шт.). Колесо, що кріпиться до нижнього кінця поворотної осі, умовно не показано.
Але перед тим як ставити поворотний пристрій на відведене йому місце, дно й передню стінку рундука зміцніть стальними накладками товщиною 4 мм.
На завершення кілька рекомендацій.
Добре, якщо ви зможете розділити будівництво катамарана на три етапи. Результати кожного з них принесуть вам радість.
Перший етап — виготовлення рами, палуби, поплавків, рундуків-сидінь і весел. У підсумку у вас — чотиримісний розбірний весловий човен!
Другий етап — приєднання рульового пристрою й легкої щогли з брифоком — прямокутним парусом. Тепер ви — турист на будь-якій річці!
І третій етап, найвідповідальніший і найважчий — виготовлення профільованого дюралевого шверта, високої міцної щогли, шиття аеродинамічного паруса. З цього моменту ви — повноправний яхтсмен на великій річці, широкому водосховищі!
Для збору в дорогу складіть список усіх частин катамарана, згрупованих за транспортованими місцями. Якщо його не буде, ризикуєте повернутися, не покатавшись. Особливо уважно ставтеся до дрібниць. Розподіліть болти й штифти в комплектах по окремих пакетах і складіть усе це в мішечок.
Великі частини — балки й стрингери — зв’язуйте по чотири, загорніть у брезентову палубу й застебніть двома ременями з бамбуковою ручкою. Туди ж прибирайте й швертову балку в «чулку». Металеві кутники — у чохольчики. Частини щогли й кормові підрундучники укладайте металевими кінцями в один бік, застебніть трьома ременями з підкладеними під них фанерками, щоб нічого не болталося, і складіть у вузький чохол металом уперед. Туди ж поміщайте весла й ручки весел, вставлені одна в одну. Усе інше пакуйте на свій розсуд, лише інструмент, медична аптечка, запасні частини, ніж і гроші повинні бути завжди під рукою.
У великий (кормовий) рундук вставте малий (носовий), у нього складіть туристське спорядження. Катамаран у розібраному вигляді укладайте на рундук. Усі вантажні «місця» повинні бути в певному порядку, покриті чохлами, стягнуті ременями з бамбуковими ручками й міцно пристебнуті обхватними ременями. Зверху прив’язуйте шверт у чохлі з тросиками, вдягнутими в брезентові «штани», чохол із з’єднувальними кутниками й стабілізатором розтяжок і всю іншу дрібнищу. Вінчайте поклажу рюкзаком, навіщо тягти його на собі? Нічого не забули? Поїхали!
Прибувши на місце, збирання катамарана починайте з рами, вставивши балки в кишені палуби. Гайки-«барашки» закручуйте не дуже туго — щадьте дерево.
Не забувайте, що надмірно накачані поплавки гірше амортизують на хвилі по борту, не підвищують вантажопідйомність і можуть лопнути, коли сонечко «забажає» збільшити їхній об’єм.
Спочатку збирання й розбирання катамарана займатимуть у вас купу часу. Не відчайте! Я один тепер справляюся з цією роботою за три години.
Вирушаючи в подорож, пам’ятайте, що людина на воді слабша за кішку — і за задоволення повинна платити суворим дотриманням правил безпеки на воді. Катамаран — міцний і надійний плавзасіб, але лише тоді, коли він правильно зібраний. Катамаран з поплавком, не прив’язаним до внутрішнього стрингера, стряхує невдалу команду на воду, а з поплавком, не прикріпленим до борту, може зробити оверкил і накрити її всією своєю масою. Тому для дітей і дорослих, що не вміють плавати, обов’язкові рятувальні жилети, краще надувні двосекційні. Також необхідний на борту й рятувальний круг.
Щоб грамотно управлятися з парусом, ознайомтеся з відповідною літературою й здобудьте практичні навички. Погодні умови на воді змінюються досить часто й різко, причому протягом короткого часу. Пам’ятайте, що при посиленні швидкості вітру, наприклад, у три рази аеродинамічна сила паруса збільшується в дев’ять разів! А поки цих навичок немає, навчіться, у разі чого, швидко опускати парус і переходити на весла, вони потужні — їхній важіль близький до важеля весла гоночного човна.
За останні роки дисципліна на воді значно посилилася, і від кожного учасника водного руху вимагається грамотна поведінка. Тому ніколи не «перебігайте» дорогу перед великими судами. Пасажирський пароплав іде набагато швидше, ніж вам здається, а ви, навпаки, значно повільніше, ніж припускаєте. До речі, для виходу на велику судноплавну річку необхідно пройти техогляд і отримати судовий білет.
І останнє. Для того щоб полюбити водний туризм, потрібен певний склад характеру. Не завжди все буває добре: то помилишся в прогнозі погоди, то не розрахуєш швидкість течії чи силу й напрям вітру. До того ж на картах часто трапляються грубі помилки в кілометражі, не позначені греблі й шлюзи. У зв’язку з цим багато хто віддасть перевагу невідомому маршруту спокійній прогулянці парком, а ввечері — теплій ванні, але вони ніколи не відчують тих переживань, що випадають на долю туриста-водника.
Коли навколо тихо й катамаран безшумно ковзає по водяній гладі, душа наповнюється дивовижними почуттями. Тими, що спонукають італійських гондольєрів співати, а Шуберта — на створення баркароли — однієї з вершин світового музичного мистецтва.
Але ось вітер різко посилюється — і на почорнілій воді з’являються пінисті «барашки». Катамаран, проте, продовжує свій упевнений біг по хвилях. Ви відчуваєте цю впевненість, вона передається вам, розпалюючи азарт боротьби й радість перемоги над стихією.
Основні дані катамарана «Царівна-Жабка»
Довжина, м 3,60
Ширина, м 1,60
Діаметр поплавків, м 0,40
Висота щогли, м 4,265
Осадка при повному навантаженні, м:
поплавками 0,14
швертом 0,69
Площа паруса, м2 4,0
Площа шверта і руля, м2 0,37
Число пасажирів, чол 4
Вантажопідйомність, кг 360
Маса максимальна з шасі, кг:
з повною оснастою 60
з неповною оснастою 53
«Моделіст-конструктор» № 5’99, № 6’99, Д. ВАХЛАМОВ