Коли в домі є старовинний самовар, гріх не скористатися ним хоча б у особливо урочистих випадках. Можна навіть не морочитися з розпалюванням, а обмежитися готовою окропленою водою, налитою всередину. Спочатку я так і робив, доки не созріла рішення оснастити цю реліквію трубчастим електронагрівачем (ТЕНом), зберігши практично незмінним зовнішній вигляд самовара та основу його унікальної конструкції.
Як ТЕН пристосовано так званий побутовий кип’ятильник потужністю 1,2 кВт. Правда, пластмасову головку з проводами довелося зняти. А трубчасту спіраль трохи розогнути, щоб нагрівач міг вільно розміститися між корпусом самовара і жаровою трубою.
Більше клопотів доставили… ручки. Розташовуючись на кришці самовара, окрім основної своєї функції вони мали виконувати ще одну — служити корпусами електророз’ємів. При цьому без проводів і з закритими поворотними кришками зовні нічим не відрізнятися від прототипу.
1 — корпус самовара; 2 — електронагрівач; 3 — ручка-штепсель (2 шт.); 4 — кришка; 5 — труба жарова; 6 — рукоятка заглушки; 7 — фіксатор-розгалужувач проводів; 8 — заглушка; 9 — конфорка; 10 — електрошнур; верхній (а) і нижній (б) допустимі рівні заповнення самовара водою.
Крім того, самовар отримав сучасну електропідводку, доволі компактну. Її теж довелося робити самому, оскільки промислові зразки для нестандартної техніки не підходили. Добре ще, що деталей у самоварній електропідводці небагато.
Словом, довелося попітніти. Що ж у результаті?
По-перше, самовар зберіг своє «обличчя». По-друге, його можна не лише топити, як раніше, дровами, а й нагрівати від електромережі.
Правда, такі комбіновані самовари вже випускає тульський завод «Штамп». Але в них використовується ТЕН, який вставляється в корпус самовара, а отже, електророз’єм стирчить назовні і зовсім не є прикрасою конструкції. Крім того, з’єднання ТЕНа з корпусом має бути герметичним, що забезпечується гумовими прокладками. Гума ж при тривалому нагріванні (а й просто з часом) тріскається, і з’єднання втрачає герметичність. І якщо під рукою немає нової прокладки, самоваром уже не можна користуватися.
1 — корпус ТЕНа; 2 — прокладка (фторопласт або капролон); 3 — кришка самовара; 4 — втулка різьбова; 5 — гайка фігурна; 6 — бобишка; 7 — гільза різьбова; 8 — стопор; 9 — кришка поворотна; 10 — штифт контактний; 11 — вісь повороту кришки; 12 — пружина (від одноразових газових запальничок, укорочена); 13 — шайба; 14 — шплінт; 15 — ізолятор (фторопласт, капролон або гума).
У пропонованій ж конструкції електророз’єми розташовані на кришці самовара, тобто вище рівня води, і герметичного з’єднання не потребують. А це означає, що працездатність самовара не залежить від якості прокладок (їх може і зовсім не бути). Ба більше, у корпусі не потрібно робити додаткових отворів. І, нарешті, по-третє, нагрівач пропонованої конструкції можна встановити в чисто електричний самовар, що підвищить його надійність і довговічність.
До речі, на конструкцію самовара отримано Патент РФ № 2073995.
На завершення — ще кілька рекомендацій. Побутовий ТЕН потужністю 1,2 кВт найкраще підходить для самоварів до 5 л; при більшій місткості час нагрівання буде надто великим. Бажано використовувати ТЕН з корпусом із мідного сплаву. Розгинати його слід дуже обережно, щоб не пошкодити електроспіраль всередині.
1 — гільза контактна (бронза або латунь, 2 шт.); 2 — корпус штекера (2 шт.); 3 — втулка гнучка; 4 — провід одножильний; 5 — кришка фіксатора-розгалужувача; 6 — втулка фігурна; 7 — шнур мережевий; 8 — вилка штепсельна; 9 — основа фіксатора-розгалужувача.
Для мідного самовара всі металеві деталі краще виготовити з бронзи. Зовнішні поверхні бажано відполірувати.
Бобишки раджу виточити з дерева твердих порід (дуб, бук). За потреби обробити морилкою і покрити меблевим лаком у 2—3 шари. Усі інші неметалеві деталі можна зробити з фторопласту або капролону.
Різьбові втулки рекомендую насадити на трубку кип’ятильника з натягом, кінці трубки розвалювати, а місце стику пропаяти. Це потрібно для того, щоб втулки не провертались під час затягування фігурних гайок. Контактний штифт припаяти до виводу нагрівальної спіралі. Ізолятор надіти на контактний штифт з натягом, щоб він туго входив у корпус роз’єма.
Осі можна запресувати в поворотні кришки, а пружинки використовувати від одноразових газових запальничок, укоротивши їх до потрібного розміру.
Щодо довжини одножильних проводів мережевого шнура, то бажано, щоб у робочому положенні вони не були сильно натягнуті.
«Моделіст-конструктор» № 5’98, В. ГОЛОВНЯ