Усі роботи на приусадибній чи дачній ділянці — це поєднання будівельних, транспортних і суто сільськогосподарських робіт. І якщо для полегшення останніх можна придбати різні засоби малої механізації — від мотокультиватора до мінітрактора, то для всіх інших робіт годиться хіба що причіп до легкового автомобіля, візок до мотоблока або моторолер «Муравей».
Легковик із вантажним причепом добрий для асфальтованого шосе, але возити на ньому торф або гній ґрунтовими дорогами, розвертатися на п’ятачку або — не дай Боже — їхати заднім ходом — заняття хіба що для професійного водія.
Мотоблок із візком — підходящий вантажний транспортний засіб, але його «пішохідна» швидкість і низька прохідність перетворюють будь-яке перевезення вантажів на довгу й виснажливу справу.
Вантажний моторолер «Муравей» теж добрий, але два його недоліки часом зводять нанівець усі переваги. Головний із них — відсутність четвертого колеса. Потреба прокладати третю колію суттєво знижує прохідність мотовантажівника, не дає можливості пропускати між колесами ями та каміння, і не дозволяє рухатися як по гребенях, так і по впадинах колії. А другий недолік «Мурав’я» — відсутність кабіни, через що поїздки в холодну пору року або під час негоди перетворюються на справжнє катування.
Бажання мати машину без указаних недоліків і призвело до появи цього двомісного комфортабельного мотовантажівника з кузовом об’ємом 0,7 м3, який отримав назву «Компакт-200».
Машину спроєктовано із використанням двигуна від вантажного моторолера ТГ-200М, а також двох передніх мостів, головної передачі та рульового керування від мотоколяски С3Д.
1 — кабіна; 2 — хомут кріплення паливного бака (сталь, смуга 50×2); 3 — паливний бак (каністра місткістю 10 л); 4 — ніша в кузові під циліндр двигуна (сталь, лист s2); 5 — обрамлення борта (дюралюміній, кутник 30x30x3); 6 — кріплення обрамлення (болт М5 з гайкою); 7 — бортова панель (фанера s12); 8 — замок заднього відкидного борта; 9 — стикувальні елементи кузова (дюралюміній, кутник 30x30x3); 10 — петля відкидного борта; 11 — блок задніх світлових приладів; 12 — основа кузова (сосна, брусок 90×40); 13,40 — вузли кріплення кузова; 14 — головна передача (від мотоколяски С3Д); 15,27 — пружинно-гідравлічні амортизатори (типу «Восход»); 16 — двигун ТГ-200М; 17,22 — підсилювальні косинки лонжерона рами (сталь, лист s3); 18 — задній міст (передній міст від мотоколяски С3Д); 19,25 — лонжерони рами (сталь, труба 40×3); 20 — глушник; 21 — вихлопний патрубок; 23,26 — поперечини кріплення сидінь і кабіни (сталь, труба 20×2,5); 24 — сидіння водія та пасажира; 28 — передній міст (від мотоколяски С3Д); 29 — рульова тяга; 30 — рейковий рульовий механізм (типу С3Д); 31 — рульова колонка (типу С3Д); 32 — рульове колесо; 33,34 — поперечини кріплення двигуна (сталь, труба 30×3); 35 — башмак кріплення кронштейна головної передачі (сталь, швелер 60x40x3); 36 — кронштейн головної передачі (сталь, лист s3); 37 — кріплення кузова (болт М8 з гайкою); 38 — поперечина кріплення головної передачі (сталь, труба 30×3); 39 — кріплення головної передачі (болт М10 з гайкою і пружинною шайбою)
Задній міст вантажівки являє собою доопрацьований передній міст від мотоколяски С3Д — у маточин коліс було відрізано труби та приварено кронштейни з отворами під пальці кріплення до важелів моста. До того ж штатні гідравлічні амортизатори замінено на мотоциклетні пружинно-гідравлічні, що збільшило вантажопідйомність машини. Передній же міст установлено на раму практично без доопрацювань.
Мотовантажівник має зварну трубчасту раму, фанерний, підсилений дюралюмінієвими кутниками кузов і кабіну зі сталевим трубчастим каркасом та обшивкою з пінопласту, оргалiту, склотканини й епоксидного зв’язувального.
Силовою основою рами машини є два лонжерони зі сталевих труб діаметром 40 мм із товщиною стінки 3 мм. У передній частині кожного лонжерона приварено башмаки для кріплення переднього моста, а для кріплення заднього моста до рами приварено кронштейни, вирізані з листової сталі товщиною 3 мм.
Мости з’єднуються з вузлами кріплення на лонжеронах так само, як і на мотоколяскі — болтами з гайками та розрізними пружинними шайбами. Після перевірки рами на симетричність, відсутність перекосів і відповідність її розмірів кресленню приварено вузли кріплення кузова та трубчасті поперечини. Дві з них — з труби діаметром 20 мм — призначені для кріплення сидінь і кабіни, дві, зігнуті з труби діаметром 30 мм, — для моторної рами двигуна, і одна, в задній частині рами — опора головної передачі (реверс-редуктора). Як видно з креслень, реверс-редуктор встановлено вертикально, зірочкою (до речі, її взято від вантажного моторолера) вгору, а важіль увімкнення реверса розміщено попереду за ходом машини.
Двигун кріпиться на рамі за нижній і передній вузли — цього цілком достатньо. Вихлопний патрубок штатний, від ТГ-200М; глушник саморобний, і являє собою порожнистий циліндр, усередині якого розміщено скручену в щільний рулончик дрібноосередкову сталеву сітку.
1 — каркас кабіни (сталь, труба 16×2); 2 — шпангоути (фанера s6); 3 — тимчасове кріплення шпангоутів дротяними скрутками; 4 — заповнення (будівельний пінопласт)
Кузов вантажівки зібрано з фанерних панелей товщиною 12 мм. Підготовлені до складання заготовки двічі просочені гарячою оліфою та в два шари покриті масляною фарбою. Кузов зібрано за допомогою дюралюмінієвих кутників 30x30x3 мм і болтів М5 з потайною головкою та гайками. Причому в місцях стику панелей кутники розташовано як зовні кузова, так і зсередини — це дозволило отримати досить жорстку конструкцію. Обрамлення бортів також з дюралюмінієвих кутників. Основа кузова складається з двох соснових брусків перерізом 90×40 мм, закріплених на днищі знизу болтами М6 з гайками. Перед установкою бруски основи двічі просочені оліфою та покриті масляною фарбою. У передній частині кузова передбачено нішу під циліндр двигуна — її зварено зі сталевого листа товщиною 2 мм і закріплено на кузові болтами М5 з гайками.
Кабіну мотовантажівника зібрано за технологією, дуже виграшною для самодіяльного конструювання. Спочатку з тонких сталевих труб зварено легкий каркас кабіни та каркаси дверей. На каркасі також зварюванням закріплено рами лобового та заднього стекол. До речі, для мотовантажівника як лобове вдало підійшло скло задньої двері автомобіля «Москвич-2141», а частина цих самих дверей була використана для утворення лобової панелі кабіни.
1 — бортова панель (фанера, s12); 2 — замок-щеколда заднього відкидного борта; 3 — петля відкидного борта; 4 — кронштейн блока задніх світлових приладів (сталь, лист s2); 5 — панель відкидного борта (фанера s12); 6 — днище кузова (фанера s12); 7 — обшивка ніші (сталь, лист s2); 8 — обрамлення борта (дюралюміній, кутник 30x30x3); 9 — основа кузова (сосна, брусок 90×40); 10 — кріпильні болти М8 з гайками і шайбами; 11 — напівхомути (сталь, смуга 40×3); 12 — стикувальні елементи кузова (дюралюміній, кутник 30x30x3); 13 — болти М5 з гайками
Далі з фанери було вирізано шпангоути та закріплено м’яким дротом на трубах каркаса, після чого простір між шпангоутами заповнено блоками з будівельного пінопласта. При цьому формоутворення власне кабіни та дверей виконували суцільно. Поверхні кабіни вирівняно за допомогою довгого гострозаточеного ножа, саморобного рубанка, ріжуча частина якого розташована під кутом 45 градусів до його осі, і крупнозернистої шліфшкурки.
Після обробки зовнішніх поверхонь товщину пінопластового заповнення доведено до 20 мм. Для контролю товщини оболонки використовувалися «маячки» — звичайні сірники, обрізані до довжини 20 мм і пофарбовані фломастером. («Маячки» вводять зовні в пінопласт врівень із поверхнею кабіни, а під час обробки внутрішніх поверхонь матеріал послідовно знімають доти, доки різак не зачепить черговий «маячок».)
Підготовлені таким чином поверхні кабіни були обклеєні склотканиною — одним шаром зсередини та трьома зовні. Після полімеризації зв’язувального за допомогою дрібнозубної ножівки вирізані двері, потім оброблено дверні прорізи та торці дверей. Салон усередині обклеєно штучною шкірою.
1 — декоративна ґудзика; 2 — подушка (поролон); 3 — оббивка (штучна шкіра); 4 — поперечина спинки; 5 — основа каркаса; 6,8 — нижні поперечини сидіння; 7 — опора сидіння; 9 — пружні елементи сидіння і спинки (гумові кільця)
Сидіння водія та пасажира саморобні: це трубчасті каркаси, обтягнуті гумовими кільцями, вирізаними з камери колеса вантажного автомобіля, поролоном і штучною шкірою.
Керування мотовантажівником — автомобільного типу. Гальмівна система гідравлічна, від мотоколяски С3Д. Керування газом і зчепленням тросове. Педальний блок (газ-гальмо-зчеплення) закріплено на шарнірних вузлах, приварених до лонжеронів рами. Ручка перемикання передач розташована між кріслами, під правою рукою водія; привід коробки — за допомогою жорсткої тяги та проміжного важеля. З правого боку розміщено ручку ввімкнення реверса (заднього ходу).
Електросхема автомобіля така сама, як у «Мурав’я». Від цього ж моторолера встановлено фари, покажчики повороту, спідометр, замок запалювання та сигнальні лампи.
Технічні характеристики легкої мотовантажівки «Компакт-200»
Двигун, тип … ТГ-200М
Робочий об’єм, см3 … 200
Потужність, к.с. … 4
Головна передача, тип … С3Д
Колісна база, мм … 1700
Колія передніх коліс, мм … 1126
Колія задніх коліс, мм … 1140
Вантажопідйомність, кг … 400
Максимальна швидкість, км/год … 60
Ємність паливного бака, л … 10
«Моделіст-конструктор» № 9’2001, І. ХОРОШЕВ, інженер