Ця вельми «літаюча» радіокерована модель мотодельтаплана розроблена спеціально для початківців: зробити її нескладно, а розбити під час посадки практично неможливо.
Для виготовлення моделі можна використовувати найрізноманітніші матеріали — від бальзи до липи. Для шпангоутів підійде, наприклад, навіть звичайний пакувальний пінопласт, обклеєний з двох сторін 1-мм фанерою або пресшпаном (електрокартоном). Підуть у справу й уламки раніше розбитих моделей, які у чималих зазвичай кількостях накопичуються у спортсменів, особливо в гуртках.
1 — гвинт повітряний; 2 — двигун 1,5–2,5 куб. см; 3 — розтяжка (Ø0,3 мм); 4 — пілон (труба Ø8×1 мм); 5 — блок рульових машинок; 6 — крило; 7 — кіль; 8 — кермо напрямку; 9 — петля керма напрямку; 10 — форкіль; 11 — панель фюзеляжу верхня; 12 — бак паливний; 13 — обтічник; 14 — каркас передньої частини фюзеляжу; 15 — панель фюзеляжу нижня; 16 — панель фюзеляжу бокова; 17 — кронштейн; 18 — стійка шасі задня; 19 — стійка шасі передня; 20 — вузол фюзеляжу центральний; 21 — оперення горизонтальне; 22 — кермо висоти; 23 — петля керма висоти
Спочатку необхідно на аркуші «міліметрівки» виконати креслення фюзеляжу в натуральну величину — воно знадобиться під час промальовування моделі (слугуватиме плазом), а потім і під час її складання.
Відповідно до плазу вирізають із бальзи (s4–5 мм), липи (s3 мм) або пінопластових заготовок (s6–8 мм) три шпангоути. Далі з липового або бальзового шпону, 1-мм фанери чи пресшпану готують бокові панелі фюзеляжу. Деталі взаємно підганяють і склеюють епоксидною смолою. Для тимчасової фіксації деталей використовують шпильки, прищіпки та гумову стрічку. До каркаса приклеюють верхню і нижню панелі — основа фюзеляжу готова.
1 — скоба (дюралюміній s2 мм); 2 — болт М2; 3 — стакан (дюралюмінієва труба Ø10×1 мм); 4 — бобишка (липа); 5 — пластина (фанера s3 мм)
Кіль і горизонтальне оперення збирають із бальзових або липових рейок перерізом 12×6 мм і 6×6 мм. Кермо повороту і керма висоти кріплять відповідно на кілі та горизонтальному оперенні на капронових петлях. Кіль і горизонтальне оперення обтягують лавсановою плівкою за стандартною технологією із застосуванням клею БФ-2 та електричної праски.
1 — балка бокова (ялина, рейка 7×7 мм); 2 — балка центральна (ялина, рейка 7×7 мм); 3 — накладка (фанера s2 мм); 4 — балка поперечна (ялина, рейка 7×7 мм); 5 — косинка (фанера s1 мм)
Каркас дельта-крила збирають із якісних ялинових рейок перерізом 7×7 мм. Спереду його підсилюють двома фанерними (s1 мм) косинками. Двома фанерними накладками підсилюють і центральну балку каркаса в зоні її перетину з поперечиною. Обшивають крило лавсановою плівкою з кріпленням її до бокових і центральної балок клеєм БФ-2. Плівку для дельти бажано використовувати тоновану — помаранчеву, чорну або строкату: модель буде видно здалеку, що полегшить керування нею.
Крило кріпиться у двох точках: на пілоні та кілі. Пілон — це зігнута дюралюмінієва трубка Ø8×1 мм, зафіксована в бобишці на фюзеляжі й закріплена двома розтяжками з дроту Ø0,3 мм. Поперечна балка фіксується на ложементі з листового дюралюмінію товщиною 1 мм.
Передню стійку шасі моделі згинають із дюралюмінієвої смуги товщиною 2–3 мм. Пластикові колеса Ø50 мм можна підібрати від дитячої іграшки, хвостове колесо — Ø20 мм.
Модель розрахована під калільний або компресійний двигун робочим об’ємом від 1,5 до 2,5 куб. см. Для керування потрібна триканальна апаратура («газ», керма висоти і напрямку). Сервоприводи та приймач монтують у центральному відсіку фюзеляжу. Паливний бак можна спаяти з тонкої білої жерсті або підібрати відповідний пластиковий флакон місткістю 100–120 мл.
«Моделіст-конструктор» № 7’2025, Олександр ДМИТРЕНКО