«Ведмежа» з Турина

1980 рік. На дороги Європи виходить непримітний автомобільчик Fiat Panda. Тоді ще ніхто не міг припустити, що він стане бестселером, випускатиметься до 2003 року, а його спадкоємці досі сходять з конвеєра.

Машина ця з’явилася в непростий час. Через іранську революцію та введення радянських військ в Афганістан у 1979 році ціна нафти на світовому ринку злетіла до небес. Звісно, бензин теж подорожчав, причому в багатьох країнах виник його дефіцит, що спричинило зростання інтересу до компактних економічних автомобілів. У компанії Fiat на той момент у модельному ряді не було жодної конкурентоспроможної машини подібного класу. Fiat 127 і Fiat 126 уже застаріли, до того ж останній вироблявся в Польщі, а там у цей час вибухнула урядова криза і поставки йшли з перебоями. Перспективна компактна модель Fiat Uno, на яку італійський концерн робив основну ставку, ще тільки проєктувалася. У цих умовах було ухвалено рішення форсувати роботи над автомобілем Fiat 141, який у серії отримає назву Panda.

За основу взяли концепт Джорджетто Джуджаро, але при цьому серійні машини суттєво відрізнялися від початкового варіанту. Для здешевлення виробництва та ремонтопридатності конструкцію максимально спростили. Усі стекла зробили плоскими, включно з лобовим, замість ручок дверей — кнопки, кузов лише у варіанті тридверного хетчбека. Порівняно з Fiat 126 кількість кузовних панелей скоротили на 18%, зварних швів стало на 28% менше.

Джуджаро згадував потім, що проєктував Panda як… холодильник! При цьому велику увагу приділяли трансформації салону. Заднє сидіння мало сім різних положень, воно могло використовуватися як гамак або розкладатися у велике двоспальне ліжко. Також із самого початку передбачалася можливість повнопривідної модифікації — наслідок впливу нашої «Ниви», що мала великий успіх на європейському ринку наприкінці 1970-х років.

Конструкція Panda була цілком сучасною для тих років: передній привід, рейкове рульове керування, передня підвіска типу McPherson. По периметру кузова — пластиковий обвіс, як на нинішніх кросоверах. Запасне колесо вдалося розмістити в підкапотному просторі, що дало змогу зробити багажник досить містким, попри компактні габарити автомобіля. Оскільки до початку виробництва перспективні двигуни сімейства Fire ще перебували на стадії розробки, то спочатку на автомобіль ставили двоциліндрові мотори повітряного охолодження від Fiat 126 (652 куб. см, 30 к.с.) або чотирициліндрові водяного охолодження від хетчбека Fiat 127 (903 куб. см, 45 к.с.).

Продажі Fiat Panda стартували в лютому 1980 року, ще до офіційної прем’єри на Женевському автосалоні, що відбулася в березні. Виробництво запустили одразу на двох заводах Fiat — у Десно і Терміні. Покупці оцінили недорогий, практичний і симпатичний автомобільчик — уже в липні 1984 року зібрали «мільйонну Panda». Преса також відгукувалася про машину позитивно: на конкурсі «Найкращий європейський автомобіль 1981 року» Fiat Panda посів друге місце, пропустивши вперед лише Ford Escort.

У ході виробництва машину постійно модернізували. У 1981 році представили модифікацію з правим кермом. У 1982 році автомобіль отримав нове облицювання радіатора, у модельному ряді з’явилася багата комплектація Panda Super з 48-сильним двигуном об’ємом 965 куб. см, як опція стала доступна п’ятиступінчаста КПП.

Окрім хетчбека, для деяких ринків випускалися вантажні версії Panda Van, у яких відсутнє заднє сидіння. У них було дві основні модифікації. Базова — зі стандартним кузовом із закритими металевими вставками задніми стеклами, і фургон із пластиковою надбудовою з двома розпашними дверима.

У 1983 році розпочалося виробництво повнопривідної версії Fiat Panda 4×4. Власне кажучи, окрім кузова, це зовсім інший автомобіль. Почнемо з того, що збирали його не в Італії, а в Австрії, на заводі Steyr-Daimler-Puch, там само, де робили легендарні позашляховики Mercedes-Benz G-Class. У Fiat Panda 4×4 була оригінальна трансмісія з підключуваним приводом на задні колеса. КПП — п’ятиступінчаста; на твердому покритті старт з місця здійснювався на другій передачі, а перша призначалася для бездоріжжя. Повний привід вмикався вручну окремим важелем. Австрійські автомобілі відрізнялися від італійських кращою якістю складання і фарбування. Але й ціна була суттєво вищою, тому такі машини мали обмежений попит. Усього зібрали близько 200 000 повнопривідних Fiat Panda першого покоління, тоді як звичайних «бамбукових ведмедів» в Італії зробили 4,5 млн, не рахуючи машин іспанського виробництва.

Якщо розглядати Fiat Panda 4×4 як повнопривідну покращену модифікацію бюджетного хетчбека — так, це дорого. Якщо ж як молодшого брата Mercedes-Benz G-Class — то майже задарма! Тим більше, що машинка мала відмінну прохідність.

У 1980-х роках поштовій службі Швейцарії знадобився надійний транспорт для доставки кореспонденції у віддалені гірські райони. Було оголошено конкурс, у якому взяли участь багато відомих виробників позашляховиків. Випробування проводилися в реальних умовах. У фінал вийшли Mercedes-Benz G-Class і Fiat Panda 4×4. У підсумку переміг невеликий «ведмідь», який вільно проїжджав такими стежками, де «німець» просто не вміщався. У багатьох гірських регіонах Західної Європи досі справно несуть службу Fiat Panda 4×4 першого покоління.

Але повернімося до базової моделі. У 1986 році машину суттєво модернізували. Найголовніша відмінність — нові бензинові двигуни сімейства Fire потужністю 34, 45 або 50 к.с. — перші у світі, спроєктовані з використанням методу комп’ютерного моделювання. Також з’явилася дизельна версія. Задня підвіска стала пружинною, окрім повнопривідної модифікації, де залишилася попередня балка на ресорах. Автомобіль отримав нові бампери, решітку радіатора, панель приладів, у стеклах дверей прибрали кватирки. Пластиковий обвіс, що провокував корозію кузова, замінили на широкі молдинги. У дорогих версіях почали встановлювати комфортніші сидіння. У такому вигляді машина випускалася до початку 1990-х років. У 1993 році її планували зняти з виробництва і замінити на перспективну модель Fiat Cinquecento.

Цікаво, що наприкінці 1980-х років Fiat Panda ледь не став «народним автомобілем Радянського Союзу», і лише розпад країни завадив цим планам здійснитися. Fiat Panda одразу привернув увагу наших фахівців, оскільки в СРСР теж збиралися розгорнути масове виробництво доступних і компактних автомобілів. Як тоді було прийнято, закупили для порівняльних випробувань кілька зразків зарубіжних аналогів, серед них і Fiat Panda. На жаль, як основу для вітчизняного автомобіля, що отримав назву «Ока», обрали не найвдаліший прототип — Daihatsu Cuore. Вийшов суто міський автомобіль із короткохідною підвіскою і невеликим дорожнім просвітом, досить симпатичний, але не технологічний і не рентабельний у масовому виробництві, зіставний за собівартістю з ВАЗ-2108.

Другу спробу створення «народного автомобіля» зробили наприкінці 1980-х років. Цього разу за прототип узяли Fiat Panda. Випуск машини планувалося розгорнути на новому заводі в Єлабузі у 1992 році. Тим більше, що для його оснащення потрібне було обладнання, яке Fiat був готовий надати в найкоротші строки. Причому недорого, оскільки Panda все одно збиралися знімати з конвеєра. Для реалізації задуманого між Італією та СРСР було підписано міжурядову угоду. Але Радянський Союз розпався, а в збіднілій країні 1990-х років навіть недорогі машини були більшості не по кишені. Та й вітчизняні заводи здатні були самі задовольнити попит.

Технічні характеристики автомобілів сімейства Fiat Panda

У 1991 році автомобіль знову модернізували, на нього стали встановлювати інжекторні двигуни, окрім механічної коробки передач покупцям стала доступна версія з варіатором Selecta і 50-сильним двигуном об’ємом 1108 куб. см. Також на початку 1990-х років невеликими партіями випускали двомісні електромобілі Panda Elettra, у яких акумуляторні батареї були встановлені замість задніх крісел. Утім, попит на них був невеликим через високу ціну, і їх виробництво швидко згорнули. Виробництво Fiat Panda першого покоління в Італії та Австрії тривало до 2003 року.

Іспанський варіант

Майже одночасно з Італією ліцензійне виробництво Panda стартувало в Іспанії на заводі SEAT. Окрім емблеми, іспанські машини відрізнялися лінійкою силових агрегатів: на перші версії ставили двигуни об’ємом 843 куб. см (35 к.с.) і 903 куб. см (45 к.с.). Також випускався фургон зі збільшеним об’ємом кузова. З 1980 по 1986 рік в Іспанії зібрали 463 418 хетчбеків і 82 832 фургони SEAT Panda.

На початку 1980-х років SEAT перейшов під контроль Volkswagen Group і відносини з італійським концерном були розірвані. Попри це, виробництво багатьох італійських моделей тривало, але вже під іншими назвами. Так у 1986 році після невеликої модернізації іспанська Panda стала називатися SEAT Marbella. Автомобіль отримав оригінальну решітку радіатора, бампери і світлотехніку. З’явилася нова вантажопасажирська версія Terra — фургон із заскленим кузовом. Лінійка силових агрегатів скоротилася до одного мотора потужністю 40 к.с.

Усі іспанські автомобілі мали привід лише на передні колеса. Виробництво машин в Іспанії згорнули в 1998 році, на п’ять років раніше, ніж в Італії. На внутрішньому ринку SEAT Marbella було важко конкурувати з динамічнішими і комфортнішими Ford Fiesta, Peugeot 205 і Renault Twingo місцевого складання. За весь час випустили 597 170 хетчбеків SEAT Marbella і 166 601 фургон SEAT Terra. Цікаво, що як в Італії, так і в Іспанії можна було вільно придбати і Fiat Panda, і SEAT Marbella, тільки продавалися вони в різних дилерських центрах.

Друге видання

Восени 2003 року розпочалося виробництво нового покоління Fiat Panda. Уперше його представили в грудні 2002 року на автосалоні в Болоньї як Simba (у серійних машин зберегли попередню назву). Автомобіль був створений з чистого аркуша на основі нової платформи. Високий п’ятидверний кузов нагадує мінівен. За ергономікою, комфортом і безпекою новинка значно перевершувала попередника. Від колишнього аскетизму не лишилося й сліду. Базова версія оснащувалася електропідсилювачем керма, двома подушками безпеки, центральним замком, електроприводом передніх стекол, аудіосистемою Blaupunkt. Заднє сидіння регулювалося поздовжньо. У лінійці силових агрегатів було два бензинові двигуни Fire об’ємом 1108 і 1242 куб. см. Трохи згодом з’явився новий дизель MultiJet об’ємом 1248 куб. см. Поряд із механічною КПП як опція пропонувалася роботизована коробка Dualogic. На автомобіль установлювалася незалежна передня підвіска типу McPherson, ззаду — напівнезалежна балка на пружинах. Передні гальма — дискові, задні — барабанні.

Восени 2004 року розпочалося виробництво другого покоління Panda 4×4. Цей автомобіль отримав систему повного приводу з віскомуфтою. Повнопривідна версія оснащувалася оригінальною незалежною задньою пружинною підвіскою з трикутними важелями на підрамнику. Panda 4×4 стала першою моделлю в сімействі з дисковими гальмами на всіх колесах. Зовнішньо вона відрізнялася бамперами і колесами, а також збільшеним до 165 мм дорожнім просвітом. Також на базі Panda 4×4 випускалася модифікація Cross із позашляховим обвісом. Як і раніше, у модельному ряді залишилися комерційні версії Panda Van; вони були доступні в передньопривідному виконанні та з усіма ведучими колесами. У 2006 році до чемпіонату світу з футболу випустили спеціальну версію Panda 100HP з покращеним оздобленням. Автомобіль оснащувався 100-сильним двигуном, що працював у парі з 6-ступінчастою механічною КПП.

Найновіша історія

У 2011 році дебютував Fiat Panda третього покоління. Автомобіль зберіг стиль і компонування попередника, але став трохи більшим, підвищилися комфорт і безпека. Приблизно 70% елементів кузова виконані з високоміцних сталей. Уже в базовій комплектації встановлювалися чотири подушки безпеки. У лінійці силових агрегатів з’явився двоциліндровий бензиновий турбомотор об’ємом 875 куб. см і потужністю 85 к.с. Також пропонувалися дві модифікації чотирициліндрового дизеля MultiJet потужністю 75 і 95 к.с. У модельному ряді залишилися версії Panda 4×4, Cross і комерційні Panda Van. Модифікація з усіма ведучими колесами отримала нову систему повного приводу з електроннокерованою муфтою. Також з’явилася версія Trekking. Зовнішньо вона виглядає як позашляхова версія. У неї збільшений кліренс, але привід лише на передні колеса і встановлено електронну систему, що імітує блокування переднього диференціала.

У 2020 році на честь 40-річного ювілею автомобіль ще раз модернізували. Він отримав нові бампери, колеса, салон із 7-дюймовою мультимедійною системою. У модельному ряді з’явилася гібридна версія з додатковим мотор-генератором потужністю 4,9 кВт. Уже кілька років поспіль «ведмежа» посідає перші місця за продажами в Італії. У 2024 році реалізовано 99 164 таких автомобільчики. Оновлений Fiat Panda планують випускати щонайменше до 2027 року.

У 2024 році представили більшу модель Fiat Grande Panda. Вона вже не має нічого спільного зі своїми попередниками і побудована на платформі Smart Car концерну Stellantis. Серійний випуск Grande Panda розпочався у 2025 році на заводі в Сербії. Автомобіль доступний у двох основних модифікаціях: з гібридною або електричною силовою установкою. Але навряд чи він повторить успіх колишньої «Панди». Попит на електромобілі в Європі виявився сильно перебільшеним, і вони явно програють технологічнішим і дешевшим аналогам китайського виробництва. Ну а Fiat Panda назавжди залишиться в пам’яті як простий і невибагливий автомобільчик з бензиновим двигуном. Саме на таких машинах першого покоління досі їздить значна частина італійців, і заміни їм поки немає.

ТЕХНІКА В МІНІАТЮРІ

На сьогодні найкраща і при цьому відносно недорога модель Fiat Panda 45 зразка 1980 року вийшла в журнальній серії Altaya. Вона представлена в масштабі 1:24. За основу взято реальний прототип у люксовій комплектації — про це свідчать двоколірний салон, підголівники крісел і склоочисник на задніх дверях. Встановлені номерні знаки Турина. Дуже добре опрацьовані головні фари і задні ліхтарі, якісно виконані номерні знаки. Навіть задній бампер установлено навмисно криво — як на справжньому автомобілі! Зі недоліків: погано опрацьована ходова частина, повторювачі покажчиків поворотів на передніх крилах просто позначені фарбою, немає декалі на панелі приладів і маркування на боковинах шин.

Непогані моделі Fiat Panda 1980 року в різних варіантах забарвлення в масштабі 1:43 випускає компанія Minichamps. Однак коштують вони майже вдвічі дорожче за Altaya в масштабі 1:24. Як недорога альтернатива — Panda з польської журнальної серії DeAgostini. Вона досить точна, і якщо зробити чорним маркером імітацію ущільнень стекол, пофарбувати салон і допрацювати оптику, то вийде вельми достовірна копія.

А ось моделі оновленої Panda випуску 1986 року чомусь ніхто не робить. Була одна «крива підробка» в масштабі 1:43 в італійській журнальній серії, присвяченій транспортним засобам карабінерів. Але це радше іграшка. У неї геть неправильний кузов, особливо передня частина.

«Моделист-конструктор» № 7’2025, Сергій ДЬЯКОНОВ