Якісно обробити невелику ділянку землі, на якій «серйозній» техніці тісно, можна хіба що мотоблоком. Тому дбайливий сільський господар, вирішивши обзавестися таким агрегатом, спершу вибере його марку й зважить його можливості. А вже потім подумає про візок, навісні та причіпні знаряддя, які знадобляться йому для конкретної роботи.
Так було і в моєму випадку. Різниця лише в тому, що я вирішив не купувати готовий мотоблок, а побудувати його самостійно. За зразок узяв конструкцію промислового «Луга», що підкуповує своєю простотою. Але лише за зразок, оскільки наявні в мене агрегати й вузли помітно відрізнялися від тих, що стоять на прототипі. Їх довелося пристосовувати, а багато вузлів і деталей — виготовляти заново.
Але перед тим як узятися за виготовлення, я накидав для себе щось подібне до технічного завдання. У першому пункті конкретизував основне завдання мотоблока — обробка землі методом культивації. У другому — окреслив коло використовуваних навісних знарядь — усі вони мають бути від «Луга». У третьому — намітив можливість роботи мотоблока в парі з вантажним візком.
1 — зірочка привода (z = 14, t = 12,7); 2 — ланцюг проміжної передачі (t = 12,7); 3 — зірочка проміжна, зовнішня (z = 40, t = 12,7); 4 — зірочка проміжна, внутрішня (z = 14, t = 19,05); 5 — ланцюг ходової передачі (t = 19,05); 6 — зірочка ходова (z = 27, t = 19,05).
МП-2 (так я назвав своє дітище) вийшов на славу. Після набуття навичок поводження з «емпешкою» з’ясувалося, що він досить простий в управлінні й надійний у роботі. Але все ж незайвими, думаю, будуть пояснення про його конструкцію.
Як силову установку взято двигун потужністю 12 к.с. із примусовим охолодженням від мотоцикла ММВЗ-3.112. Агрегати, що обслуговують двигун, зібрані, як то кажуть, з усього світу. Наприклад, котушка запалювання — марки Б-300, електронний комутатор — КЕТ-1А, повітряний фільтр — від мотоцикла ММВЗ-3.112, глушник — від мотопомпи МП-800, паливний бак — від мопеда «Рига-12», важіль «газу» — від снігохода «Буран» і так далі.
1 — двигун (від мотоцикла ММВЗ-3.112); 2 — фільтр повітряний (від ММВЗ-3.112); 3 — котушка запалювання (Б-300); 4 — комутатор електронний (КЕТ-1А); 5 — бак паливний (від мопеда «Рига-12»); 6 — штанги рульові з важелями «газу» та зчеплення; 7 — важіль коробки передач двигуна; 8 — планка регулювання положення штанг (2 шт.); 9 — кронштейн стоянкової опори; 10 — опора стоянкова; 11 — колесо (2 шт., від моторолера «Муравей»); 12 — рама мотоблока; 13 — болт-натягувач ланцюга привода; 14 — глушник (від мотопомпи МП-800); 15 — важіль запуску двигуна.
Усе це скомпоновано на рамі мотоблока, що являє собою жорсткий кожух із лонжеронами. Раму виготовлено з 4-мм листової сталі за допомогою електрозварювання. Попередньо в бічних стінках кожуха вирізано отвори під корпуси підшипників проміжного та ходового валів. Додатково внутрішні кромки отворів підсилено сталевими кільцями товщиною 5 мм. Загальна товщина стінки й кільця достатня для нарізання різьби під болти М8 кріплення корпуса підшипника. Усі корпуси забезпечені прокладками і, крім верхнього лівого (за ходом руху мотоблока), манжетними ущільненнями.
Верхні корпуси виточено зі зміщеними осями підшипників, що дає змогу їхнім поворотом регулювати натяг ланцюга ходової передачі. Ці корпуси мають по 32 кріпильних отвори під болти М8, але використовуються з них лише по чотири.
1 — упор болта-натягувача ланцюга проміжної передачі; 2 — лонжерон (2 шт.); 3 — вушко кріплення регулювальної планки (2 шт.); 4 — вушко кріплення електронного комутатора (сталь, смуга 20×3, 2 шт.); 5 — кожух ходової передачі; 6 — фланець; 7 — вушко кріплення рульової штанги (2 шт.); 8 — пробка контролю рівня оливи (болт M14); 9 — кільця підсилювальні.
Проміжний вал несе на собі дві зірочки: зовні велику, із числом зубів z = 40 і кроком t = 12,7 мм (від мотоцикла ММВЗ-3.111), всередині — меншу, із числом зубів z = 14 і кроком t = 19,05 мм. Ходовий вал має одну зірочку (z = 27 і t = 19,05), яка працює в оливній ванні. Трансмісійну оливу заливають у кожух зверху, її рівень контролюють через отвір у задній стінці кожуха (за знятої кришки та вивернутої різьбової пробки). Перепад тиску повітря, що виникає під час роботи ланцюгової передачі, нівелюється за допомогою дросельованого отвору-сапуна в іншій пробці, вгвинченій у кришку кожуха. Остання являє собою складну комбінацію із власне кришки, яка вісьмома гвинтами М6 кріпиться до фланця з 5-мм сталевого листа на верхньому зрізі кожуха, і привареної до неї рами паливного бака. Така комбінація вигідна тим, що, по-перше, економиться місце, по-друге, паливо з високо розташованого бака самопливом надходить у двигун.
Лонжерони рами мотоблока, виконані у вигляді кутникових профілів із видаленими вертикальними стінками в місцях з’єднання з нахиленим кожухом, приварені до нього запідлицо. Лонжерони несуть на собі кілька конструктивних елементів: спереду — упор для болта-натягувача ланцюга проміжної передачі, посередині — вушка кріплення планок, що регулюють положення рульових штанг; ззаду — вушка для кріплення самих штанг. Крім того, у горизонтальних полицях є сім різьбових отворів М6 для кріплення крил.
1 — рама двигуна; 2 — рама паливного бака з кришкою кожуха ходової передачі; 3 — сережка причіпна; 4 — палець з’єднувальний; 5 — кронштейн стоянкової опори; 6 — стопор стоянкової опори; 7 — опора стоянкова; 8 — рама мотоблока; 9 — болт-натягувач M10x1,5 (L100); 10 — шпильки М16 (L130) кріплення рами двигуна.
На одній лінії з віссю болта-натягувача в лонжеронах виконано чотири пази під шпильки кріплення рами двигуна, що дають змогу цим шпилькам переміщатися вперед-назад у межах пазів і тим самим змінювати (регулювати) натяг ланцюга.
Позаду у вертикальних полицях лонжеронів просвердлено отвори для кріплення причіпної сережки. Ця сережка, кронштейн опорної пластини, що приєднується до неї, та сама пластина в описі, мабуть, не потребують — усе зрозуміло з рисунків.
1 — частина штатної рами мотоцикла ММВЗ-3.111 з вузлами кріплення двигуна; 2 — втулки кріплення рами; 3 — гайка натягувача ланцюга; 4 — кронштейн кріплення глушника; 5 — кронштейн встановлення котушки запалювання.
Рама двигуна являє собою частину рами мінського мотоцикла, доповнену двома втулками під шпильки кріплення, кронштейном для глушника, гайкою натягувача ланцюга та кронштейном встановлення котушки запалювання.
1 — скоба кріплення бака; 2 — накладка підсилювальна; 3 — ложемент; 4 — кронштейн кріплення бака; 5 — стійка; 6 — кришка кожуха ходової передачі; 7 — пробка із сапуном (болт М14х1,5).
Рульові штанги зварені з відрізків труб діаметром 27×1 мм і пластин-перемичок із листової сталі товщиною 2 і 5 мм. Ліва штанга несе на собі важіль керування зчепленням, кнопку «стоп» двигуна, кронштейн для регулювальної планки; права — важіль «газу», пристрій регулювання натягу тросів керування та кронштейн для другої регулювальної планки. Крім того, кінці штанг забезпечені гумовими ручками.
1 — кожух ходової передачі; 2, 10 — корпуси підшипників; 3 — гвинт М8 (2×4 шт.); 4 — вал; 5,8 — підшипники 206; 6 — шпонка призматична; 7 — зірочка внутрішня (z = 14); 9 — зірочка зовнішня (z = 40, від мотоцикла ММВЗ-3.111); 11 — ущільнення манжетне; 12 — фланець; 13 — шпонка сегментна; 14 — гайка М18х1,5.
1 — гвинт М8 (2×6 шт.); 2 — ущільнення манжетне; 3 — вал; 4 — корпус підшипника (2 шт.); 5 — підшипник 206 (2 шт.); 6 — кожух ходової передачі; 7 — зірочка ходова (z = 27); 8 — шпонка призматична.
Важіль перемикання коробки передач двигуна має довжину 250 мм. Спочатку передачі перемикали рукою за допомогою особливого важеля і тяг, розміщених на лівій штанзі. Але пізніше я відмовився від такого нагромадження. Виявилося, що передачі зручніше перемикати… ногою!
1 — ручка (гума); 2 — важіль керування зчепленням; 3 — кнопка «стоп» двигуна; 4 — важіль «газу» (від снігохода «Буран»); 5 — штанга рульова (труба 27×4); 6,7 — перемички; 8 — вушка для регулювання натягу тросів керування; 9 — вушко кріплення регулювальної планки (2 шт.); 10 — кінці троса в оболонці (другий трос не показано); 11 — болт М8 регулювальний (контргайку не показано); 12 — затискач (втулка Ø10×4 з гвинтом М5).
На шляху до городу або в тяговому варіанті мотоблок пересувається на колесах від вантажного моторолера «Муравей». Ступиці коліс виточено зі сталевих болванок відповідного розміру й кріпляться на ходовому валу лише одним болтом М10 кожна.
1,3 — крила праве та ліве (сталь, лист s1,8); 2 — петля кріплення до рами мотоблока (сталь, лист s3).
1 — корпус (труба 40×5); 2 — різці внутрішні; 3 — різці зовнішні.
1 — корпус (сталь, лист s5); 2 — рим (труба 21×2, L120); 3 — щоки кріплення до рами мотоблока (сталь, лист s5).
1 — корпус (сталь, лист s5); 2 — щоки (сталь, лист s5); 3 — рим (пруток Ø10); 4 — електрозаклепка (8 шт.); 5 — проставка (пруток Ø14, 2 шт.); 6 — фіксатор стоянкової опори (пруток Ø10, розміри — за місцем).
Перед обробкою городу, наприклад перед культивацією, мотоблок «перевзувається» — замість коліс на кінці його ходового вала надягають саморобні фрези. Їх зварено з корпусів, виточених із відрізків труби діаметром 40×5 мм, і приварених до них хрест-навхрест різців, вирізаних із листів ресори автомобіля ГАЗ-69. Ширина проходу такими фрезами по ґрунту приблизно дорівнює 1 м.
Готовий мотоблок я ретельно підготував до фарбування: пройшовся напилком по всіх гострих кутах, обробив поверхні «шкуркою», знежирив. Потім двічі пофарбував. Після цього мій МП-2 ось уже кілька років виглядає як заводський. Добрий мотоблок не лише зовні — під час обробки наших городів він просто незамінний.
«Моделіст-конструктор» № 10’99, В. ПЕТРОВ