В хмарах снігової пилюки з високої гори мчать якісь Незвичайні машини, схожі на велосипеди, тільки з лижами замість коліс.
На ногах водіїв — слаломні черевики і теж лижі — невеликі, з жорсткими кріпленнями. Костюм — щільна шкіряна куртка, штани з еластику, жорсткий захисний шолом, товсті хокейні рукавиці та світлозахисні окуляри.
На великій швидкості «снігові джигіти» долають нерівності схилу, то ховаючись у западинах, то злітаючи вгору на горбах і карнизах. І здається, що для них немає нічого неможливого — так легко й стрімко їхнє ковзання, такі впевнені й красиві рухи на поворотах! Це снігопедисти, незвичайні «наїзники», що осідлали снігопед — різновид рульових одноколійних спортивних саней, їзда на яких вимагає великої сміливості та доброї фізичної підготовки. Катання на снігопедах відкритими гірськими схилами настільки захопливе, що прихильників і вболівальників нового виду спорту з кожним роком стає дедалі більше. Зараз уже нікого не дивує, коли в кабіни гірських підйомників разом зі слаломістами втискаються й «снігові джигіти» зі снігопедами під пахвою.
Діставшись вершини, вони разом мчать униз, змагаючись у спритності й швидкості, і невідомо, хто залишиться «господарем гір»: «класичний» слаломіст чи «наїзник» на снігопеді.
На думку авторитетних спортивних лікарів, снігопед виробляє значно більше корисних навичок і реакцій, ніж гірські лижі.
Але не будемо займатися прогнозами: це гідні один одного суперники. А для любителів технічної творчості, крім того, цікаве й будування снігопедів різних типів.
Сьогодні ми описуємо конструкцію такої машини, яка завдяки простоті виготовлення доступна всім і може набути широкого поширення.
1 — передня лижа, 2 — кріплення амортизатора, 3 — амортизатор, 4 — обмежувальний трос, 5 — вушко кріплення амортизатора до рами, 6 — кермо, 7 — сідло «диванного» типу (від мопеда «Верховина-4»), 8 — платформа кріплення сідла, 9 — задня стійка рами, 10 — задня лижа, 11 — башмак задньої лижі, 12 — амортизатор, 13 — вушко кріплення амортизатора передньої лижі; внизу показано конструкцію та розміри башмаків.
Основою снігопеда служить трубчаста рама, що нагадує велосипедну; ззаду до неї шарнірно кріпиться опорна лижа, а спереду — рульова колонка, через яку проходить рульовий вал. З валом жорстко з’єднане кермо мотоциклетного або велосипедного типу, а до нижньої його частини шарнірно приєднана рульова лижа. Сідло — «диванного» типу. Його можна виготовити самостійно з підходящого за розмірами шматка піногуми або купити в спортивному магазині.
Найкращий матеріал для виготовлення рами — сталеві тонкостінні труби круглого або прямокутного перерізу, що з’єднуються твердим припоєм, зварюванням або на косинцях (у разі застосування прямокутних труб чи профілів). У ряді випадків, якщо дозволяють розміри, можна використати старі велосипедні рами.
Показаний на рисунку 1 розмір А визначає пропорції снігопеда. Цей розмір підбирають дослідним шляхом: він має відповідати довжині гомілки спортсмена, що перебуває під кутом 80° відносно стегна. Таке співвідношення дає змогу легко й правильно виконувати повороти на великій швидкості. Якщо на снігопеді кататимуться кілька спортсменів різного зросту, доведеться передбачити регулювання сідла за висотою.
А — основні розміри, Б — склеювання заготовок, В — загин лижі на найпростішому пристосуванні (господарських сходах).
Щоб мати змогу користуватися снігопедом на сніговій поверхні різної щільності, рекомендуємо зробити два комплекти лиж: вузькі та широкі. Для цього найпростіше застосувати водостійку фанеру товщиною 3—4 мм, склеївши заготовки з чотирьох шарів, як показано на рисунку 2. Башмаки кріплення лиж до рами — зі сталі, відповідно до креслення (рис. 1). Нижня поверхня має бути покрита пластиком або тонкою латунню — для захисту від пошкоджень і покращення ковзання. Деякі любителі обтягують лижі металевими кантами, на кшталт слаломних.
Допоміжні лижі, які під час їзди на снігопедах надягають на ноги, виготовляють аналогічним способом. На них встановлюють жорстке кріплення будь-якого типу, що щільно притискає каблук черевика.
Снігопеди та лижі зазвичай фарбують в оранжевий колір: так їх легше знаходити в пухкому снігу. Щоб не загубити снігопед при падінні на довгому гірському схилі, робиться страхувальне пристосування — міцний капроновий шнур довжиною 5—8 м, що з’єднує снігопед з поясом водія. Шнур ховається в спеціальну кишеньку або коробочку, прикріплену до рами.
Учитися керувати снігопедом треба в такій послідовності: спуск по прямій на схилі з ухилом 15—20°; освоєння повороту в бік схилу з наступною зупинкою поперек схилу (ухил той самий); освоєння повороту «змійка» спочатку в бік схилу, потім у бік від схилу, що найважче. Поступово можна переходити на крутіші схили зі складним профілем, але в жодному разі не кататися серед дерев і великих каменів: це дуже небезпечно.
Ми не беремося стверджувати, що запропонована конструкція може слугувати еталоном. Ймовірно, за еластичної підвіски задньої вилки та підресореної передньої їзда на снігопеді стане зручнішою й приємнішою. Тут широке поле діяльності для ентузіастів технічної творчості.
Можливе створення снігопедів тандемного типу, на яких буде цікаво й весело кататися вдвох. Слід подумати і про те, як піднімати снігопеди назад на гору, користуючись наявними підйомниками різних типів. Потрібно, однак, пам’ятати, що надмірне збільшення ваги небажане, оскільки важкою машиною важче керувати і вона небезпечна при падіннях.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Просимо всіх наших читачів, яких зацікавить снігопед, повідомити нам про свої роботи. Надсилайте до редакції описи та фотографії створених вами машин!
«М-К» 11’73, Г. АНУФРІЄВ, інженер, майстер спорту СРСР