Багато людей тримають різних домашніх тварин, спілкування з якими дає чимало приємних хвилин як дітям, так і дорослим.
Однак є й такі тварини, які теж постійно живуть поруч із людиною і часто відвідують її житло (наприклад, миші, щури). Але при цьому є гостями незваними і навіть шкідливими, оскільки їх вважають (і, мабуть, не без підстав) рознощиками збудників різних небезпечних інфекцій.
Відвчити їх ходити «в гості без запрошення» навряд чи можливо: бажання поживитися в них сильніше за страх. І тоді лишається один вихід, хоч як страшно це прозвучить,— знищити їх.
Зазвичай для цього використовують отруйні підкормки або всілякі капкани й пастки. Способи ці багаторазово випробувані, широко поширені, але не завжди ефективні. Адже недарма щурів вважають одними з найрозумніших тварин: вони чують отруєну їжу і її не беруть, а капкани й пастки просто обходять стороною або забирають із них приманку з такою обережністю і спритністю, що ці механізми навіть не спрацьовують.
До того ж якщо гризуни і потрапляють іноді в пастки й капкани або з’їдають отруйну підкормку, на них чекає болісна смерть, що, загалом-то, негуманно навіть щодо таких шкідливих істот.
Років десять тому я працював лаборантом у кабінеті фізики середньої школи. І до нього з підвалу через щілину між підлогою і стіною почала ходити в гості велика сіра щуриця. Кілька разів вона приходила, не боячись, навіть у моїй присутності і дуже неохоче йшла, коли я запускав у неї те, що траплялося під руку з небитого: то гумову грушу, то картонну коробку.
Пробував застосувати проти неї майже всі традиційні засоби, але безрезультатно.
Довелося подумати над тим, як її перехитрити. Зрештою вигадав.
У лабораторії ще з доперебудовних часів, коли шкільний радіотехнічний гурток успішно працював і здобував чимало перемог у радіоспорті, було вдосталь усякого «електронного мотлоху». З нього-то й вирішив зробити для щура «електромінне загородження», що працює від побутової електричної мережі змінного струму. Залишати ж пристрій на ніч під напругою без нагляду всупереч правилам електричної та пожежної безпеки було справою ризикованою. Тоді вирішив сконструювати інший удосконалений пристрій, що діє від електричного заряду, накопиченого в досить потужній парі (батареї) конденсаторів. «Електромінне загородження» в результаті вийшло простим, мобільним, таким, що не видає жодних насторожливих запахів і звуків.
Пристрій складався з пари пластин з односторонньо фольгованого 1-мм гетинаксу, повернутих струмопровідним шаром угору. Смужки можна виконати і зі звичайної жерсті, але лише за умови розташування пристрою для застосування на сухому електроізоляційному підмурку, наприклад, на дерев’яній підлозі. По кінцях смужки були скріплені двома електролітичними конденсаторами—їх однойменні виводи припаяв до кожної пластини, отримавши таким чином батарею паралельно з’єднаних конденсаторів. Конденсатори взяв номіналом 50 мкФ х 450 В, щоб у них протягом тривалого часу була досить велика напруга для забезпечення належної убійної сили навіть за невеликого саморозряду батареї.
1 — пластина (односторонньо фольгований гетинакс s1, 2 шт.); 2 — електролітичний конденсатор (2 шт.); 3 — розрядний резистор R1; 4 — розетка; 5 — штепсельна вилка підключення навантаження; 6 — випрямні діоди; 7 — зарядний резистор R2; 8 — мережева штепсельна вилка з проводом
Довжина пластин визначалася шириною доріжки, яку мала перекривати «електроміна» на можливому шляху тварини, і становила близько 500 мм. Ширина пластин була близько 100 мм, але це, мабуть, максимальна, хоча менше 50 мм їх робити теж недоцільно— цей шкідливий гризун може пластини запросто і перестрибнути — у спритності й кмітливості щурові не відмовиш. Відстань між пластинами (зазор) була невелика — усього близько 10 мм, вона має лише трохи перевищувати розмір ступні (лапи).
Крім конденсаторів до пластин були припаяні проводи від прикріпленої до однієї з них розетки. До розетки для заряду конденсаторів під’єднувалася вилка від найпростішого випрямляча, що складається з двох послідовно з’єднаних діодів Д226Б. Для зменшення струму в зарядній мережі перед діодами увімкнено резистор опором 8,2 кОм. Інші кінці випрямляча під’єднувалися до мережі 220 В.
І ще. До однієї з пластин був припаяний вивід двоватного резистора номіналом 10 кОм. Інший його вивід лишався вільним і висів над другою смугою. Натиснувши на резистор струмонепровідним предметом, за кілька секунд конденсатори можна було розрядити і убезпечити пристрій.
Увечері перед уходом з роботи заряджав конденсатори пристрою за допомогою саморобного випрямляча майже до амплітудної напруги мережі (близько 300 В). (Якби було підхоже джерело електроживлення, їх можна було б заряджати і майже до максимально допустимої напруги конденсаторів). Після цього встановлював електроміну біля щілини, через яку приходила і йшла щуриця.
На третій ранок «електроміна» спрацювала — біля пристрою лежав переможений противник.
«Моделіст-конструктор» № 1’2008, А. ЛІСОВ