У середині 80-х років на телеекранах багатьох країн широко рекламувалися невеликі, швидкісні, виключно маневрені моторизовані судна під загальною назвою «водний мотоцикл»: «джет-скі», «ватербот», «гідроцикл». Вони одразу завоювали серця прихильників водного спорту, відтіснивши любителів віндсерферів, водних лиж і представників деяких видів водно-моторного спорту.
Однак повторити конструкцію гідроцикла в домашніх умовах через високі вимоги до потужності гвинтомоторної групи суден (не менше 35 — 40 к.с.) та складність відтворення гідродинамічних поверхонь досить важко. Тим же, хто захопився цією ідеєю, краще звернутися до простіших конструкцій. Наприклад, ознайомитися з публікацією про акваролер в № 6 журналу «Моделіст-конструктор» за 1991 рік. Якщо з ряду причин ця схема не підходить, то можна спробувати сконструювати машину, запропоновану нижче. Вона складається з рами, двох пар (передніх і задніх) поплавців, лобового обтікача, двигуна та рульового пристрою.
1 — поплавець передній, 2 — обтікач лобовий, 3 — пристрій рульовий, 4 — бензобак, 5 — двигун, 6 — сидіння, 7 — рама, 8 — поплавці задні, 9 — варіант установки підвісного двигуна, 10 — труба вихлопна, 11 — вал трансмісії, 12, 13 — балки поперечні, 14 — покриття склотканеве, 15 — нервюра поплавця коренева (фанера, s5…6), 16 — наповнювач (бруски пінопласту), 17, 18 — елементи кріплення поплавців силові (фанера, s5…6).
З матеріалів знадобиться: пінопласт будь-якої марки (краще упаковочний), трохи фанери, старі лижі, кілька сталевих труб, будь-який мотоциклетний або мопедний двигун, епоксидний клей (3 — 4 л), склотканина (4 — 5 м2), інструмент і… терпіння.
На рівній поверхні (можна на підлозі) слід зобразити конструкцію гідроцикла в двох проекціях (масштаб 1:1) і за ними попередньо обрізати матеріал (труби та пінопласт).
Поплавці потребують при виготовленні особливої уваги. Роблять їх з пінопластових брусків, фанерних кореневих нервюр та силових елементів кріплення шляхом послідовної збірки-склеювання. Потім ножівкою та наждачними брусками доводять до потрібної форми, обклеюють тонким папером і накладають в один-два шари склотканину, просочену епоксидним клеєм (днище до скул — в три-чотири шари). Приєднують поплавці до рами за допомогою поперечних балок, зроблених зі звичайних лиж (ми використовували напівпластикові) та посилених нижніми дюралюмінієвими полицями. Такі балки знижують ударні навантаження при русі. При недостатній міцності або великому завантаженні судна їх слід замінити на металеві.
1 — накладки (Ст3, лист, s3), 2 — опора кріплення передніх поплавців (Ст3, труба Ø32), 3 — підніжка (Д16Т, лист, s2,5), 4, 5, 6 — кронштейни кріплення задніх поплавців (Ст3, лист, s3), 7 — деталі рами (сталь 45, труба Ø70), 8, 11 — косинки (Ст3, лист, s3), 9 — болти М8 (6 шт.), 10 — балка кріплення поплавців поперечна задня (показана умовно), 12 — накладка кріплення підніжки (Ст3, лист, s3).
Раму зварюють зі сталевих безшовних труб (Ø 70 мм) в середовищі захисного газу та посилюють поперечними косинками. За відсутності труб необхідних розмірів можна використовувати труби малого діаметра (30 — 40 мм), тільки в цьому випадку конструкцію силової рами доведеться робити просторовою, що дещо ускладнить роботу.
Рульовий пристрій може бути встановлений під кормою гідроцикла в класичному варіанті або, як зробили ми, використовуючи велосипедні деталі, — безпосередньо на одному валу з рульовою колонкою, що набагато простіше. Правда, при цьому значно зростають зусилля на рулі. Форму обрисів пера руля зазвичай обирають близькою до квадрата. Втім, керувати апаратом можна і ногами, подібно до того, як це роблять у спідвеї або шосейних кільцевих гонках на мотоциклах.
1 — полиця балки нижня (Д16Т, лист, s2,2), 2 — полиця балки верхня (лижа), 3 — гвинт М4, 4 — накладка (Д16Т, лист, s2), 5 — кронштейн (Д16Т, куточок 80x80x2,5), 6 — посилення поплавця (фанера, s5…6).
Двигун, а він може бути практично будь-який (навіть від пускача, але потужністю не більше 18 к.с.), кріпиться в нижній частині рами біля ніг водія. Привід гвинта — через вал, пов’язаний з двигуном конічною передачею. Можна використовувати і будь-які інші передачі, важливо тільки, щоб вал гвинта обертався не швидше 3000 об/хв. Бензобак та інші допоміжні елементи двигуна підійдуть від старого мотоцикла або мопеда. Вузли кріплення до рами для різних двигунів (наприклад, ПД-8М, Ш-62) підбирають на місці, але не менше ніж у трьох точках. Найкращим рішенням буде використання пружного кріплення через блоки-амортизатори з резинометалевими прокладками.
Вихлопну трубу розташовують, виходячи з зручності та безпеки, ізолювавши та закріпивши її на рамі бугелями. Теплоізоляція включає в себе азбестове полотно, три-чотири шари склорогожі та бляшаний кожух. Але можна вчинити простіше і відмовитися від вихлопної труби, якщо влаштувати охолодження вихлопного трубопроводу забортною водою. Крім того, подача води під рубашку охолодження істотно знизить рівень шуму, особливо у двотактних двигунів.
1 — болт М5, 2 — вилка (Д16, труба Ø32), 3 — перо керма (Д16Т, лист, s2,2).
Також підійдуть для гідроцикла стандартні човнові мотори типу «Вітерець», «Салют», необхідно лише доопрацювати кормову частину рами під кріплення двигуна, використовуючи при цьому дистанційне управління.
Втім, якщо двигуна немає, нічого страшного, конструкцію гідроцикла легко перетворити на водний велосипед, вітрильний тримаран або буер, а невелика вага (близько 28 — 36 кгс) дозволяє легко перевозити його будь-яким транспортом.
«Моделіст-конструктор» № 6’97, Р. СИНГАТУЛІН