Широку популярність у творців малогабаритної сільськогосподарської техніки набув конкурс «Мала механізація», що проводиться редакцією журналу «Моделіст-конструктор». Багато з представлених його учасниками конструкцій було нагороджено (див. «М-К» № 4 за 1987 р.), а низка розробок — рекомендована редакцією для показу на Центральній виставці-ярмарку НТТМ-87, де їхні автори стали лауреатами та відзначені дипломами та медалями.
Сьогодні ми знайомимо читачів із універсальним мотоплугом «Сокіл», який приніс своєму конструктору одну з найвищих нагород — срібну медаль ВДНГ СРСР.
Розповідає про його влаштування сам автор, лауреат НТТМ-87, інженер із Підмосков’я Б. В. Соколов.
Саморобний мотоплуг – за чотири дні. Чи мислимо? Проте вже кілька років маленька машина, побудована саме за такий короткий термін, допомагає мені обробляти землю на присадибній ділянці. Швидкісне складання мотоплуга пояснюється тим, що в його конструкцію закладено максимум серійних вузлів і деталей. Двигун та колеса – моторолерні, плуг та ручки управління – від кінського плуга, проміжний редуктор – від ручної талі на 2 т.
1 – леміш, 2 – регулювальна пластина, 3 – дишло, 4 – ручки управління, 5 – проміжний редуктор, 6 – П-подібна стійка (у зборі), 7 – акумулятор, 8 – паливний бак, 9 – фільтр, 10 – двигун Т-200, 1 1 площадка-основа, 13 – ґрунтозачепи з ланцюгів, 14 – зірочка редуктора, 15 – куточок кріплення редуктора, 16 – куточок кріплення плуга.
Усі кріплення вузлів – болтові, що дозволило обійтися без зварювальних робіт, вести все збирання будинку, а регулювання – у польових умовах. Мотоплуг надійний в експлуатації. На оранку десяти соток землі йде близько 1 години, при цьому витрачається 5-6 л бензину.
Загальна вартість основних вузлів і агрегатів, що купуються в магазині, – 270 рублів.
Мотоплуг є одновісною двоколісною самохідною машиною вагою 65 кг, оснащеною двотактним двигуном Т-200, здатною пересуватися зі швидкостями від 3 до 12 км/год.
Важливий вузол конструкції – проміжний редуктор, призначення якого не тільки знизити швидкість мотоплуга до 3 км/год, але й передати максимальні зусилля на колеса за стійких обертів двигуна. Я використовував редуктор з передавальним числом 11, але практично придатні й інші з передавальним числом 10-20; наприклад, черв’ячні. В цьому випадку колеса необхідно оснастити обгінними муфтами, розміщеними в гальмівних барабанах коліс.
Крутний момент із вихідної зірочки двигуна передається на проміжний редуктор, а із зірочки його вихідного валу на зірочку провідної осі коліс. Всі деталі (зірочки та ланцюги) – моторолерні. По ходу трансмісії зірочки вихідного валу двигуна та редуктора мають по 17 зубів, а на осі коліс – 40 зубів.
1 – леміш, 2 – дишло, 3 – ручка управління, 4 – кронштейн ручки, 5 – куточки кріплення плуга, 6 – кронштейни, 7 – швелер, 8 – корпус опорного підшипника, 9 – диск колеса, 10 – майданчик-основа, 11 – уголок.
Для кращого зчеплення з ґрунтом колеса посилені ланцюгами, завдовжки по 400 мм кожна. Вони охоплюють шину і кріпляться крайніми ланками з протилежних сторін диска болтом М6Х35 мм.
Підставою для встановлення двигуна, проміжного редуктора, акумулятора, паливного бака, плуга та ручок управління є сталевий майданчик розміром 800X185X4 мм. До неї знизу через бічні швелери № 6 та опорні підшипники на болтах М8 кріпиться провідна вісь із сталевого прутка Ø40 мм. Розмір колії 650 мм продиктований необхідністю руху агрегату над грядкою під час підгортання.
Двигун Т-200 доопрацюванням не піддавався. Він встановлений у передній частині майданчика на двох пластинах-стійках товщиною 4 мм, які закріплені на підставі через куточки 30×30 мм болтами М8. Перед встановленням проміжного редуктора його вихідний вал обточують під розмір зірочки, що приварюється до нього. Редуктор кріпиться до основи за допомогою двох куточків болтами М8. Акумулятор та паливний бак, розташовані над редуктором, фіксуються двома П-подібними сталевими стійками та болтами М8. Бак трохи піднятий над двигуном, оскільки паливо надходить у карбюратор самопливом.
У задній частині пластини-основи закріплюються на куточках 70X70X5 мм ручки керування та фіксоване болтами М12 між двома куточками 95Х45Х6 мм дишло плуга. Це забезпечує жорсткість з’єднання і в той же час дозволяє у великих межах регулювати глибину оранки та ширину захвату перестановкою двох болтів додаткові отвори майданчика та куточків.
1 – вісь, 2 – вузол кріплення осі, 3 – маточина колеса.
Встановлення та кріплення плуга мають дуже важливе значення, оскільки при порушенні рівноваги діючих сил робочий орган почне зариватися чи виходити із ґрунту.
Пропоную простий та надійний спосіб регулювання положення плуга. На рівній поверхні піднімаємо всю конструкцію на бруски завтовшки, що дорівнює необхідної глибині оранки, наприклад 250 мм; зафіксувавши майданчик-основу з агрегатами в горизонтальному положенні, регулюємо установку плуга. Найстійкіше положення – по осьовій лінії майданчика з розворотом на 2-3° проти годинникової стрілки. Щоб під час руху мотоблок не перекидався вперед, центр ваги всієї конструкції щодо осі коліс необхідно змістити на 50 мм у бік плуга.
У транспортному положенні на повзун плуга надягається двоколісний візок, що піднімає леміш над поверхнею.
Б. СОКОЛОВ, інженер