Багато сільських самодіяльних конструкторів цілком слушно вважають мотолебідку найперспективнішим ґрунтообробним агрегатом. Однак і вона не без недоліків. І головний із них — це необхідність щоразу перетягувати досить важкий плуг від кінця борозни до її початку, одночасно зсуваючи саму мотолебідку на відстань, рівну міжбороздному. Справа в тому, що в даному випадку силовий агрегат і ґрунтообробне знаряддя розділені.
Вихід, однак, із цього становища є. Ніщо не заважає об’єднати мотолебідку і плуг в єдине ціле. Правда, це вже буде не універсальний механізм, здатний орати, боронити, культивувати та слугувати вантажопідйомним пристроєм на будівництві будинку чи при ритті колодязя, а просто плуг. Плуг з мотоприводом.
Смонтована на ньому мотолебідка за допомогою троса сама підтягує себе до якоря. В кінці борозни плуг потрібно лише розвернути, а до початку нової борозни перенести лише якір. Залишається лише ввімкнути першу передачу, відпустити ручку зчеплення і «дати газу».
1 — рукоятки керування плугом (сталева труба 22×2,5); 2 — паливний бак; 3 — двигун V-50; 4 — глушник з вихлопним патрубком; 5 — тросовий барабан; 6 — польове колесо; 7 — сталевий трос Ø 4…5; 8 — борознаве колесо; 9 — рама мотоплуга; 10 — плуг
Основу такого мотоагрегату становить плуг, сконструйований за типом класичного, кінного. У нього — посилена V-подібна рама, зварена зі сталевих труб прямокутного перерізу 40×60 мм (можна скористатися й круглими з зовнішнім діаметром 40—50 мм). Польова дошка та відвал цього плуга — зі сталевого листа товщиною 3 мм, повзун — з кутика 30×30 мм. Для лемеша краще використати загартовану якісну сталь — наприклад, диск циркулярної пилки товщиною близько 4 мм. Борознаве колесо діаметром 300 мм та польове діаметром 160 мм зварені з листової сталі. Колісна вісь зігнута зі стального прутка діаметром 20 мм.
Поверх рами плуга розташовується моторама — дугоподібний кронштейн, на якому змонтований двигун типу V-50 (таким колись оснащували «важкі» мопеди). Потужність у нього невелика, лише близько 2 к.с., однак зусилля на тяговому барабані виявляється цілком достатнім для орання городу під картоплю.
1 — борознаве колесо; 2 — польове колесо; 3, 5 — вушка кріплення двигуна (сталевий лист s3); 4 — дуга моторами (сталева труба 40×2,5); 6 — стійка (сталева труба 40×60 або 50×3); 7 — відвал (сталевий лист s3); 8 — повзун (сталевий кутик 30×30); 9 — лемеш (заготівля — диск циркулярної пилки s4); 10, 12 — рама мотоплуга (сталева труба 40×60 або 50×3); 11 — вісь борознавого та польового коліс (сталевий пруток Ø20)
Паливний бак монтується «штатно» — так само, як і на мопеді. В принципі, підійде й пластикова каністра місткістю близько 5 л, потрібно лише врізати в її дно паливний краник від будь-якого мотоцикла чи мопеда.
Як відомо, двигун V-50 не розрахований на роботу без обдуву зустрічним потоком повітря. Однак організувати примусове охолодження не надто складно. Для цього потрібно лише зняти кришку генератора і на маховику (він же — ротор) закріпити вирізану з дюралюмінію крильчатку відцентрового вентилятора та зігнути з кровельного заліза найпростіший направляючий кожух.
1 — болт М8 кріплення зірочки та щоки на барабані; 2, 3 — кронштейни барабана (сталева труба 22×2,5); 4, 13 — втулки (сталева труба 22×3); 5, 9 — майданчики кріплення барабана; 6 — щока барабана (сталевий лист s4); 7 — маточина (від колеса мопеда чи легкого мотоцикла, 2 шт.); 8 — барабан (сталева труба або сталевий лист s2,5); 10, 15 — гайки кріплення осі барабана; 11 — зірочка (z=41); 12 — втулка (капрон або текстоліт, 2 шт.); 14 — вісь барабана
Рукоятки керування плугом зроблені з відрізків труб діаметром 22 мм та оснащені мопедними (або ж мотоциклетними) органами керування двигуном: ручкою керування дросельною заслінкою карбюратора (справа), а також ручкою керування зчепленням та ручкою керування коробкою передач (зліва). На лівій рукоятці кріпиться також манетка декомпресора, що дозволяє глушити двигун. Обидві рукоятки закріплюються в хомуті на рамі плуга і можуть за потреби змінювати своє положення відповідно до зросту орача та зручності керування плугом.
Барабан лебідки збирається з двох мопедних колісних маточин, на яких шістьма гвинтами М6 кріпиться відрізок труби великого діаметра — готової або зігнутої та звареної з листа товщиною 3 мм. Зірочка обирається більша — наприклад, ведуча від дорослого велосипеда з z = 41. Правда, товщина її замала, тож краще за стандартною зірочкою, як за кондуктором, вирізати з товстішого матеріалу (сталі чи загартованого дюралюмінію) нову.
1 — ролики (сталь); 2 — сталевий трос Ø4…5; 3 — барабан лебідки; 4 — вилка (сталевий лист s3); 5 — кронштейн (сталевий лист s3); 6 — основа (сталевий лист s4); 7 — болт М10 з гайкою; 8, 9 — шайби
У передній частині мотоплуга на колісній осі розташовується направляюче роликове пристрої, крізь яке пропускається буксирний трос. Воно складається з пластини-основи, на якій змонтовано п’ять роликів: чотири на самій основі, а п’ятий, вісь якого перпендикулярна осям інших роликів, — у привареній до основи вилці.
Якірний пристрій для кріплення троса простий за конструкцією. Лапа якоря (заглиблювана в землю частина) нагадує лезо саперної лопатки. Товщина сталевого листа-заготівлі для його виготовлення — 2 мм. Траверса — зовнішня частина якірного пристрою — зі стального прутка діаметром 16 мм; для кріплення троса до траверси приварюється вушко з прутка діаметром 8 мм.
1 — веретено (сталь, пруток Ø16); 2, 3 — ребра жорсткості (сталь, лист s3); 4 — скоба (сталь, пруток Ø16)
Слід зазначити, що конструкція якірного пристрою істотно залежить від характеристик оброблюваного ґрунту. У деяких випадках, можливо, знадобиться збільшити площу якоря, а то й перейти до іншої схеми фіксації троса в ґрунті — наприклад, за допомогою спеціального «штопора» з прутка діаметром 16—18 мм, що вгвинчується в землю за допомогою воротка. Як показує практика використання таких «штопорів» для кріплення на стоянках літаків, вирвати їх із ґрунту практично неможливо.
«Моделист-конструктор» № 4’2011