До яких лише мотоциклів і моторолерів не будують любителі бокові причепи! До «Іжів» і «Восходів», до старих «Цюндапів» і до новеньких «Вяток-Електрон». Не відмовляються додати третє колесо до своєї машини й власники моторолерів «Тула-200». Тим більше що потужність двигуна сучасної «Тули-Турист» це цілком дозволяє. На відміну від багатьох таких причепів конструкція, запропонована Володимиром Ковалевим, приваблює сміливим дизайном, суворою відповідністю обводів формі моторолера, надійністю й сучасною технологією виготовлення кузова. Отже, боковий причіп до «Тули-Турист».
Кузов причепа виконано зі склопластику (2 шари склорогожі на епоксидній смолі).
Він складається з двох половин, відформованих в одній матриці, виконаній з фанери (оргаліта) і рейок. Місця стиків скруглені рейками, а нерівності заделані пластиліном.
1 — нижня половина; 2 — окантовка (гума); 3 — верхня половина; 4 — релінг; 5 — замок; 6 — основа спинки (склопластик); 7 — подушка (поролон); 8 — петля; 9 — подушка сидіння; 10 — основа сидіння; 11 — скло вітрового щитка; 12 — основа щитка (дюралюміній); 13 — шарнір; 14 — опора (тарілка з дитячого кухонного набору); 15 — амортизатор (від човнового мотора «Нептун»).
Залежно від призначення половин кузова (рис. 1) під час формовки в матрицю встановлюються знімні елементи, а місця з’єднань елементів із матрицею заделані пластиліном. Під час виклейки нижньої половини в матрицю (рис. 2) встановлюється знімний елемент, що формує основу сидіння. Під час виклейки верхньої половини — знімний елемент, що утворює вікно для посадки пасажира. Чотири алюмінієві тарілки з дитячого кухонного набору є опорними елементами для кріплення кузова на рамі причепа. Тарілки приклеюються до нижньої половини під час її формовки й тому встановлюються після нанесення роздільного шару. Як роздільний шар застосовується паркетна мастика.
1 — щит (оргаліт, фанера); 2 — брусок; 3 — знімний елемент для формовки посадкового вікна кузова; 4 — знімний елемент для формовки виступу під сидіння; 5 — опорні тарілки (алюміній); 6 — пластилін; 7 — рейка.
Процес виклейки не становить труднощів і неодноразово описувався в різних журналах.
Місця, де потрібне посилення окремих ділянок (основи сидіння, місця майбутніх кріплень тощо), виклеюються додатковими шматками й смужками склорогожі.
Після затвердіння смоли половини виймаються з матриці й піддаються подальшій обробці: вирізається вікно для посадки пасажира, обрізаються надлишки склопластику по периметру.
Поверхні половин кузова виходять досить чистими, але не виключена наявність бульбашок, здуттів тощо. Ці дефекти заделані шпаклівкою на основі епоксидної смоли. Як наповнювач бажано застосовувати дрібні деревні тирсу. Таку шпаклівку легко обробляти.
Кузов фарбується в два кольори, при цьому слід застосовувати тони, близькі до кольорів моторолера. Слід мати на увазі, що якість фарбування багато в чому залежить від підготовки поверхні, тому спочатку її слід знежирити, загрунтувати, зашпаклювати, відшліфувати.
А — з’єднання половин; Б — переробка колісного щитка; В — пристрій шарніра; Г — вузол кріплення кузова.
Після фарбування верхня й нижня половини з’єднуються між собою за допомогою заклепок із латунної трубки Ø 3 мм і простого пристосування (рис. 3а), виготовленого з круглогубців. Можна для цієї мети застосувати гвинти, алюмінієві заклепки, клей тощо. Місце стику верхньої й нижньої половин кузова окантовано гумовою смугою, вирізаною з камери велосипеда «Орленок». Під натягуванням смуга щільно притискається до полиць половин, а клей № 88 утримує її від зміщень.
У кузові встановлено м’яке сидіння (рис. 1) із губчастої гуми, наклеєної на фанерну основу з безліччю отворів для виходу повітря й полегшення ваги. Спинка сидіння складається зі склопластикової основи й наклеєної на неї поролонової подушки. Вона обтягнута шкірзамінником кольору, що гармонує з кольором фарбування моторолера й причепа.
У задній частині кузова є невеликий багажник, який закривається спинкою сидіння, закріпленою в нижній частині кузова на петлях. На спинці змонтовано замок.
1 — втулка роликових підшипників; 2 — кронштейн пружинного амортизатора; 3 — кронштейн гідравлічного амортизатора; 4 — труба підвіски; 5 — шпилька кріплення щитка M10Х1,5; 6 — кронштейн підвіски; 7 — рама причепа; 8 — мастильниці.
На причепі встановлено брудозахисний щиток від моторолера «Вятка». Щоб надати йому гарну форму, з зовнішнього боку роблять виріз (рис. 3б), а по краю обрізу виконують зиговку або напаюють розрізану вздовж трубку. Старі отвори заглушені. На щитку встановлені передній і задній габаритні ліхтарі й стоп-сигнал.
Для виготовлення ліхтарів застосовано розсіювачі від автомобільних підфарників.
Вітрозахисний щиток (рис. 1) виконано з органічного скла товщиною 4 мм, закріплено на основі, звареній з двох деталей, вирізаних із листового алюмінію.
Щоб надати щитку жорсткість, скло має два круті вертикальні згини. Їх виготовляють на шаблоні, розігріваючи скло в олії до температури 120—130° С.
Шарніри (рис. 3в) кріплення щитка дають змогу відкидати його під час посадки пасажира.
Задня частина кузова має декоративну окантовку з тонкостінної сталевої трубки, що виконує роль підлокітників.
Кузов кріпиться до рами на гумових амортизаторах (рис. 3г) від човнового мотора «Нептун».
На підлозі кузова укладено гумовий килимок.
Вага повністю укомплектованого кузова становить 24 кг.
1 — косинка (сталь товщ. 1,5 мм); 2 — вушко нахиленої тяги; 3 — кронштейни кріплення кузова; 4 — підніжка; 5 — кронштейн підніжки; 6 — кронштейн підвіски; 7 — косинка кронштейна підвіски; 8 — кронштейн крила; 9 — кронштейн і косинка заднього кріплення; 10 — фланець; 11 — трос гальма.
Рама бокового причепа (рис. 5) зварена з цільнотягнутої труби Ø 32 × 3,0 мм зі сталі 20. З правого боку до неї приварені кронштейни кріплення підвіски, брудозахисного щитка й підніжки.
Кронштейни кріплення кузова причепа приварюються на передній і задній частинах рами; крім того, на передній частині рами приварюється кронштейн кріплення вушка регульованої тяги.
З лівого боку рами розташовані елементи кріплення бокового причепа моторолера.
Згідно з технічними нормами на самостійну побудову бокових причепів рама кузова має бути на 30—50 мм вище рами моторолера, а вузли кріплення мають відповідати вузлам під’єднання мотоциклів. Для виконання цих вимог у задній вузол кріплення включені фланці, передня частина рами має відповідний вигин, а вузли кріплень виконані згідно з рекомендаціями «За кермом» за 1971 рік № 7.
1 — оболонка троса гальма; 2 — полиця моторолера; 3 — штуцер регулювальний, 4 — кронштейн штуцера; 5 — тяга (важіль гальма мотоцикла «Восход»); 6 — сережка; 7 — педаль гальма; 8 — вмикач сигналу «стоп»; 9 — палець тяг (подовжений); Б — трос заднього колеса; В — трос колеса причепа.
Зі зміною конструкції бокового упора моторолера змінено спосіб під’єднання переднього вузла: палець цангового затискача кріпиться до рами моторолера хомутом Ø 60 мм, а до нього зваркою.
Підвіску колеса використано від ВП-150. Це дало змогу застосувати вісь, маточину, маятник, втулки, кронштейни й гальмо від того ж моторолера, а екіпаж отримав ще одне колесо з гальмом.
Трубу передньої підвіски (рис. 4) слід обрізати на 5 мм вище зварного шва, що з’єднує кронштейн гідравлічного амортизатора з трубою. Нижню частину труби відрізати вище втулки голчастих підшипників на відстані 27 мм від її центру, потім, розвернувши її на 180°, приварити до верхньої.
Шестерню приводу спідометра знімають разом із різьбовою втулкою, а отвір заглушують гумовою або різьбовою пробкою.
Не можна оминути й таку важливу деталь: після переробки колесо підвіски матиме обертання, протилежне тому, яке воно мало раніше, тому гайку осі колеса з лівою різьбою слід застопорити, злегка розкернувши кінець осі колеса.
1 — контргайка М6; 2 — болт М6Х20; 3, 4 — сухарі (бронза); 5 — головна труба; 6 — труба керма; 7 — пружина; 8 — гвинт регулювальний M6x40.
Для посилення підвіски всередину пружини можна вставити гумовий стрижень, аналогічний гумовому буферу задньої підвіски вантажного моторолера ТГ-200.
Для з’єднання підвіски з рамою причепа й її кронштейном до труби потрібно приварити два відрізки труби Ø 32 × 3,0 мм згідно з рисунком 5, а для кріплення брудозахисного щитка — шпильку М10 × 1,5.
Обладнання бокового причепа гальмівним колесом істотно підвищує безпеку руху під час експлуатації моторолера в міських умовах.
Для під’єднання гальмівного троса причепа до ножного гальма моторолера зручніше за все скористатися готовими деталями (рис. 6): кронштейном і тягою (з важеля гальма мотоцикла «Восход»), регулювальним штуцером від гальма моторолера; лише палець доведеться замінити на довший.
Кронштейн упора кріпиться двома гвинтами М6, один з яких також служить для фіксації кріплення настилу. Для другого гвинта поруч із першим свердлять отвір Ø 6,2 мм.
Для полегшення керування моторолером кермо оснащено демпфером. Його конструкція (рис. 7) дає змогу регулювати величину зусилля при поворотах керма й усуває хитання — недолік, через який багато любителів відмовляються від експлуатації саморобних бокових причепів.
Основними деталями демпфера є бронзові сухарі, встановлені замість войлочного ущільнення в нижній частині труби рульової колонки.
Коливання керма гасяться завдяки силам тертя між бронзовими сухарями й основою рульової труби при закручуванні стяжного гвинта.
Для усунення люфту між плечима сухарів і вирізами в головній трубі останні розтискають гвинтом із контргайкою. Під час установки сухарів на місце їхні робочі поверхні слід покрити мастилом ЦИАТИМ-201.
«М-К» 11’74, В. КОВАЛЬОВ