Тематичних добірок про прості, але ефективні в роботі саморобні пристосування, без яких не обійтися в особистому господарстві, «Моделіст-конструктор» публікував чимало (див., наприклад, № 7’92, 5’95, 6’97, 6’99). Однак інтерес до подібних розробок не слабшає й зараз, про що свідчить редакційна пошта.
Свої варіанти технічних пристроїв, розраховані на використання підручних матеріалів і «домашню» технологію, доступну будь-якому новачкові, виносить на суд читачів В. Солонін — винахідник і раціоналізатор, один з активних авторів нашого журналу.
ВІТРЯК-ЛЯКАЛО
Поки на городі щось росте, людям нема спокою від ворон, що норовлять вирвати розсаду. Чимало лих і від горобців. Налітаючи цілими зграями, вони здатні спустошити, наприклад, посадки соняшника, нітрохи не боячись ні опудал-лякал, ні огорож із легких предметів, що тремтять на вітрі. Не поступляться ці крилаті пройдисвіти й перед «найстрашнішим у світі привидом» — мультяшним Карлсоном, якби він існував насправді. Тут потрібен не жужмучий пропелер, а цілий вітряк!
І справді: великі лопаті незвичної форми, повільно (краще — нерівномірно) обертані вітром у горизонтальній площині, змусять пернатих згадати про інстинкт самозбереження. Реальним аналогом такого пташиного лякала з повним правом може вважатися прилад для вимірювання швидкості вітру — анемометр, яким раніше, пам’ятається, оснащували навіть шкільні метеомайданчики. При всій простоті своєї конструкції він має достатньо високу автономність і надійність роботи в будь-яких умовах. Роторний механізм анемометра приводиться в рух завдяки взаємодії вітра та чашок-лопатей, форма яких з одного боку випукла — обтічна, а з іншого — увігнута, створюючи опір набігаючому повітряному потоку.
Домашня майстерня — не завод із випуску метеорологічних приладів; і фінансові можливості більшості самодіяльних конструкторів не настільки великі, щоб не турбуватися про максимальне спрощення й удешевлення саморобок. Тому при виготовленні динамічного лякала доцільно вітрові чашки-лопаті замінити верхніми частинами тонкостінних пластмасових пляшок із-під прохолодних напоїв, а як ступицю й центральний підшипник пристосувати пляшку побільше, цілу й товстостінну (бажано фторопластову або поліетиленову, щоб втрати на тертя в такому відповідальному вузлі були мінімальними).
Багато залежить і від спиць вітрового колеса. Вони мають бути достатньо довгими, міцними, легкими, до того ж з доступного для саморобників матеріалу. Цим вимогам цілком відповідає штукатурна дранка (краще — пиляна). Додаткову пружність таким спицям, як і рівномірний розподіл механічних і динамічних навантажень, здатні надавати елементарні розтяжки — капронові або лавсанові тугі нитки.
Кілька зауважень і порад щодо збірки динамічного лякала роторного типу. Заготовки (горлові частини пластмасових пляшок) надягають на майбутні спиці, якими за відсутності штукатурної дранки можуть служити навіть 800-мм відрізки рівних гілок. Уникнути появи тріщин, сколів і інших ускладнень при виконанні цієї, загалом нехитрої, операції допомагають діаметральні прорізи, заздалегідь зроблені в стінках фігурних лопатей.
1 — лопать-«рюмка»; 2 — спиця вітрового колеса; 3 — вісь обертання (сталевий штир); 4 — розтяжка; 5 — пляшка-ступиця; 6 — петля підвіски (алюмінієвий дріт)
Кожна зі спиць, проходячи через надягнуту на неї лопать-«рюмку», одним кінцем на 10—15 мм виступає з уявного обода вітрового колеса. Інші кінці спиць вставляють у наскрізні «хордові» отвори пляшки-ступиці й висуваються (знову ж на 10—15 мм) з протилежного боку. Стінки тут міцніші, ніж у лопатей-«рюмок». І все тому, що пляшка — потовщена (наприклад, із-під відбілювача «Океаніт» або «Білизна»). Вона тримає чотири консольно закріплені спиці, на які нанизано по одній лопаті-«рюмці» або навіть по кілька їхніх пар.
Отвори під спиці зроблені в ступиці так, щоб навантаження розподілялося рівномірно. При цьому вони практично не знижують міцності пластикових стінок, виключаючи тим самим утворення тріщин і розривів через тиск консольно закріплених лопатей. А туга посадка й пружність матеріалу забезпечують міцне й надійне кріплення деталей у всіх вузлах вітрового колеса.
Планки-спиці не проходять через вісь симетрії втулки, адже вона звільнена для сталевого штиря, на якому обертається вітрове колесо. Штир проходить через отвір у дні пляшки й, рухаючись точно по її осі симетрії й ніде не торкаючись спиць, закругленим кінцем упирається у внутрішню пробку.
При тому що вітрове колесо швидко встановлюється, легко обертається й за потреби вільно знімається, воно гарантовано від випадкового зісковзування всього пристрою зі штиря. Упираючись у бокову поверхню останнього краями донного отвору, пляшка-ступиця протидіє перекидальному моменту у вертикальній площині. Сили тертя, що додатково виникають при цьому, гальмують обертання вітрового колеса. І вони тим більші, чим товстіший штир.
Тертя можна зменшити, збалансувавши конструкцію — розмістивши її центр ваги на осі симетрії пляшки-ступиці шляхом переміщення лопатей-«рюмок» на спицях. Контроль — візуальний, за положенням штиря відносно країв отвору при повільному обертанні вітрового колеса за інерцією. Якщо точка дотику цих поверхонь непостійна й постійно змінюється, балансування вдалося.
Для підвищення міцності конструкції можуть застосовувати розтяжки з дроту, тонкого шпагату, ліски, лавсанової стрічки, міцної нитки, магнітофонної стрічки або досить міцного шнура. Растяжки прив’язані до горлечка пляшки й до спиць (наприклад, перед лопатями-«рюмками»). Інтенсивність обертання вітрового колеса можна підвищити, збільшивши кількість горлових частин пляшок, попарно надягнутих на взаємно протилежні спиці. Причому цілком допустимо, коли додаткові лопаті розташовані й з іншого боку спиць. Але в будь-якому разі потрібно, щоб конструкція вітрового колеса була збалансована.
Збільшення ефекту відлякування птахів можна досягти подовженням взаємно протилежних лопатей. Для цього спицю треба розрізати навпіл. Отримані вузькі 800-мм планки із загостреними кінцями потрібно просунути в отвори лопатей-«рюмок» і прив’язати їх у зручних місцях, а на розтяжки повісити прапорці, вирізані з тих самих пластикових пляшок і такі, що надають вітровому колесу додаткові, що лякають птахів властивості — добре помітне мерехтіння й переривчасте жужмання.
Птахів відлякуючі прапорці не прискорюють, а гальмують обертання вітрового колеса. Отже, потрібна компенсація у вигляді додаткових лопатей-«рюмок». Однак і тут потрібен оптимум, бо до безперервно обертаного колеса птахи досить швидко звикнуть. А от якщо воно, перебуваючи деякий час у нерухомому стані, раптом починає обертатися від поривів вітру…
1,5 — пляшки; 2 — гвинт М4; 3 — пробки пляшок; 4 — упорний диск (монета)
І ще. Над виноградником таке вітрове колесо слід розташовувати лише тоді, коли достигають ягоди. В інший час воно неприйнятне, бо відлякає бджіл, що запилюють квітки, і птахів, що знищують шкідливих комах і гусениць.
Будучи віссю знімного динамічного лякала, сталевий штир кріпиться знизу виноградної арки, щоб на його закруглений кінець можна було легко надягати вітрове колесо. Оперативність і зручність виконання цієї операції підвищують петля з алюмінієвого дроту, прикручена до горлечка пляшки-ступиці, і штанга з гачком на кінці для надягання й зняття вітрового колеса.
Для відлякування птахів на великому городі сталевий штир забивають безпосередньо в землю й надягають на нього вітрове колесо збільшених розмірів. Довгі спиці виготовляють із коротких планок (штукатурної дранки), скріпивши їх докупи дротом і просочивши місця з’єднання клеєм.
Збільшення довжини спиць призводить до збільшення навантаження на розтяжки. Щоб вони не порвалися, вносять низку коректив. Зокрема, подовжують ступицю, підстиковуючи ще одну пляшку й переносячи на неї (ближче до донної частини) загальне місце кріплення розтяжок.
Другі кінці розтяжок рівномірно розподіляють навантаження по поверхні спиць. Чим довші спиці, тим більше має бути розтяжок.
Кількість лопатей-«рюмок» теж залежить від довжини спиць і підбирається експериментально. Щоб закруглена голівка сталевого штиря не врізалася у внутрішню пробку під дією посиленого навантаження, рекомендується замість фторопласту використовувати металевий диск (монету), туго вставлену в пробку.
ВІТРИНА-ЕТАЖЕРКА
Болти, гайки, шайби, шплінти та інша дрібниця потрібні в будь-якому господарстві. Або, скажімо, банки-склянки зі спеціями, насінням, хімреактивами… Добре, коли все це не в «робочому безладі», а під рукою, у саморобній скляній етажерці, квадратні комірки якої достатньо місткі й компактні.
Конструкція такого сховища, яке є водночас і ефектною вітриною, збірна. В основі — скляні облицювальні плитки розміром 150x150x3 мм. Бажано скористатися готовими, щоб не витрачати час і сили на нарізання з капризного віконного скла більш ніж пів сотні охайних квадратів.
Кожні чотири сусідні плитки (по парі вертикальних і горизонтальних) кріплять одна до одної за допомогою двох хрестовин, вирізаних з відходів 3-мм дюралюмінієвого листа й таких, що мають по кутах пази розміром 10×3,5 мм. У результаті з’являються 35 комірок, вставлених у загальну прямокутну раму з березового чи ялинового бруса перерізом 50×20 мм, у якому передбачливо зроблені прорізи на глибину приблизно 17 мм. Кріплення — клеєм ПВА з подальшим посиленням кутів шурупами.
Таку етажерку підвішують на двох гачках із сталевої смуги шириною 20 мм, що надягають на вмуровані в стіну, злегка вигнуті кронштейни зі сталевого прутка діаметром 10 мм. У випрямленій частині кожного з гачків просвердлено по парі отворів під шурупи з потайною головкою — для надійного прикріплення до рами.
Можливі й інші варіанти кріплення. Причому як до стіни, так і до вхідних дверей чи дверцят меблів. Розміри етажерки (кількість комірок у ряду й стовпці) можуть бути будь-якими й мають відповідати місцю встановлення.
Зручно збирати етажерку на підлозі. Сторона, що торкається її, буде лицьовою (краї плиток лежать в одній площині, чого не скажеш про протилежний бік, якщо скляні квадрати вирізані з великим допуском). На чотири плитки, що утримуються руками перпендикулярно підлозі й одна до одної, надягають кріпильну хрестовину так, щоб скляні краї ввійшли в призначені для них прорізи.
1 — плитка (скло 150x150x3, 58 шт.); 2 — хрестовина (дюралюміній, лист 20x20x3, 48 шт.); 3 — рама (дерев’яні бруси перерізом 50×20); 4 — гачок (сталь, смуга 20×2, 2 шт.); 5 — кронштейн (сталевий пруток Ø10, 2 шт.); 6 — шуруп (8 шт.); 7 — стіна
Щоб хрестовини трималися на склі, потрібна їхня тимчасова фіксація пластиліном. Пластилін зручніше застосовувати у вигляді кріпильних куточків із заздалегідь скатаних кульок, які сплющують, а потім розрізають на чотири частини. Деталі, що фіксуються цими куточками, не розпадаються й після того, як їх перестають підтримувати руками. Особливо якщо скляні плитки підбирають однаковими, щоб краї розташовувалися в лінію.
Коли скляну частину зберуть, ретельніше вирівнюють плитки. Потім на хрестовини наносять епоксидну смолу, яка заливає щілини, але не стікає по склу, бо цьому перешкоджає пластилін. Після висихання епоксидної смоли етажерку вставляють у раму, де вже просвердлені отвори під шурупи й прорізані щілини для торців скляних плиток. Клеєм ПВА змащують місця дотику елементів майже готового виробу одне до одного й заливають усі виявлені щілини.
Далі йде чергове просушування, після чого етажерку перевертають, знімають пластилін і замість нього наливають на хрестовини епоксидну смолу. Коли клей полімеризується, дерев’яну раму слід пофарбувати, просушити, а також закріпити шурупами гачки. Етажерка готова для встановлення на стіну.
Звісно, подібні етажерки можна виготовляти й без дерев’яної рами при розміщенні їх у нішах і шафах. Однак не можна не враховувати, що вантажопідйомність у них трохи нижча. Зате ці етажерки виглядають оригінально й по-своєму гарно. Особливо якщо задня стінка ніші чи шафи, у якій розміщена скляна етажерка, дзеркальна.
«Моделіст-конструктор» № 4’2001, В. СОЛОНІН, м. Конотоп, Україна