Йтиметься не про танці на грядках, а про оригінальний садово-городній інструмент, завдяки якому трудомісткі, що виконуються з незапам’ятних часів штиковою лопатою (у кращому разі — спеціальними вилами) роботи на «домашніх» земельних ділянках стають під силу навіть літнім людям (автору та випробувачу цієї конструкції вже за сімдесят).
Незважаючи на «вимучену» патентним відомством «формулу винаходу» — «Пристрій з важелем, точка опори якого, переміщуючись вперед і назад по короткій дузі кола, водночас — через опорно-поворотну стійку, не втрачає постійного контакту з ґрунтом протягом усього робочого циклу», важільний городній копач (РОК) досить простий, надійний, доступний для виготовлення в умовах скромної домашньої майстерні. По суті, це видозмінені садово-городні вила, оснащені поворотно-запірним коліном, педаллю та важільно-шарнірним механізмом з опорно-поворотною стійкою.
1 — штик (модернізовані садово-городні вила), 2 — секція черенка нижня (висушена верба Ø40, L875), 3 — підстава (2 шт.), 4 — секція поворотно-запірного коліна (2 шт.), 5 — стяжка (Ст3, 2 шт., у верхній замість різьби М10 виконано отвір Ø10,2), 6 — гвинт M10, 7 — секція черенка верхня (висушена верба Ø40, L700), 8 — болт М6 із потайною шліцьовою головкою (6 шт.), 9 — гайка М6 (11 шт.), 10 — серга мала (4 шт.), 11 — пластина підсилення верхня (2 шт.), 12 — серга велика (2 шт.), 13 — кронштейн поворотний (2 шт.), 14 — штифт-упор (розкернений болт М8), 15 — пластина підсилення нижня (2 шт.), 16 — стійка поворотна (2 шт.), 17 — педаль, 18 — кронштейн профільований (2 шт.), 19 — стійка опорна (дюралюмінієва або сталева труба 16×2,5), 20 — наконечник (дюралюмінієвий або сталевий пруток Ø13), 21 — башмак змінний, 22 — прокладка підсилення, 23 — вісь педалі (болт М10 з гайкою), 24 — муфта-обтискна, 25 — упор пружини (гвинт М8), 26 — втулка (дюралюмінієва або сталева труба 12×2, 2 шт.), 27 — пружина (сталевий дріт Ø2,5), 28 — болт М8 з гайкою (3 шт.), 29 — заклепка-піввісь (4 шт.). Матеріал для виготовлення деталей 3, 4, 10—13, 15—18, 21, 22 і 24 — дюралюміній (лист s3) або «нержавійка» (лист s2).
Більшість деталей РОКа виготовляється з листового жорсткого дюралюмінію товщиною 3 мм. Хоча можна використовувати й сталевий лист 1,5 мм, наприклад «нержавійку». У цьому разі інструмент буде важчим — масою до 3—3,5 кг, але довговічнішим.
Для черенка, що складається з двох частин, найкраще підходить верба (відрізки прямих гілок діаметром трохи більшим за вказаний на рис. 1). Деревина легка й пружна. Після висушування заготовки залишається лише заокруглити рубанком і зачистити рашпілем.
Обидві секції поворотно-запірного коліна, а також деталі 17, 18 педального вузла виконуються за розгортками з подальшим згинанням і обтисканням (на оправках відповідного діаметра) у лещатах. Під час свердління елементів круглого перерізу застосовується кондуктор, що являє собою відрізок куточка з рядом отворів найуживаніших діаметрів (ескізи подібних пристроїв неодноразово публікувалися на сторінках журналу під рубрикою «Поради з усього світу»).
а — початок, б — кінець.
Конструкція саморобки така, що на переведення її зі складеного стану в робочий витрачається зовсім небагато часу. Потрібно лише, розкривши обидві половини замкового вузла на 180° і закріпивши таким чином розпрямлений черенок стяжним гвинтом, відвести опорну ніжку (при цьому башмак буде розташовуватися на відстані 200 мм від осі черенка) з подальшою фіксацією деталей 10—13 затискними гайками.
Тепер про те, як обробляють ґрунт за допомогою РОКа. Копають, тримаючись прямо й натискаючи на педаль лівою ногою. Ліву руку розміщують на черенку попереду правої, ближче до штика (для лівшів — усе навпаки). У цей час поворотно-запірне коліно механізму відводять на довжину витягнутої вперед правої руки, що забезпечує легке входження вістря в ґрунт (рис. 2а). Потім, плавно потягнувши черенок на себе, створюють для архімедового важеля, яким на час стає садово-городній інструмент, точку опори і переносять всю вагу пласта ґрунту, що відокремлюється, на трубчасту стійку зі змінним башмаком. За подальшого нахилу «верхівки» рух заглибленого «низу» (рис. 2б) стає дедалі більше схожим на роботу екскаватора, ковш якого виноситься вперед із подальшим висипанням узятого ґрунту.
«Моделіст-конструктор» № 12’97, Ю. МЕДВЕДЄВ