ПЕДАЛІ ПЛЮС ВАЖІЛЬ
Кажуть, що винаходити велосипед — заняття невдячне. І все ж… І все ж… Ця конструктивно відшліфована протягом багатьох десятиліть машина не перестає будоражити уми винахідників. Згадаймо, що «велосипед» з грецької перекладається як «швидкі ноги». Але чому лише ноги? Адже є ще руки. Чи не можна й їхню силу використати для отримання додаткової тяги? Водночас це й тренування для них.
Зроблена мною легкознімна проста і надійна ручна насадка успішно зарекомендувала себе на практиці і може кріпитися до будь-якого велосипеда з трикутною рамою. Вона діє за принципом перетворення зворотно-коливальних рухів ручного важеля в обертання ножного шатуна педального привода. При цьому одна рука (ліва або права) тримає кермо, а друга працює.
Насадка складається з двоплечого важеля, зігнутого з напівдюймової водопровідної труби, на кінець якого щільно надіто стандартну велорукоятку. До важеля в місці згину приварено кільце-підшипник, крізь яке просунуто вісь Ø 8 мм зі стопорною шайбою на кінці. Упорна півкругла скоба зроблена з листової сталі товщиною 3…5 мм за діаметром труби рами велосипеда і приварена до осі. Вона несе основне динамічне навантаження під час роботи. На різьбовий кінець осі щільно нагвинчено гайку М8.
1 — двоплечий важіль (сталева труба 1/2″), 2 — рукоятка (від велокерма), 3 — кільце-підшипник, 4 — вісь, 5 — стопорна шайба, 6 — упорна скоба, 7 — гайка М8, 8 — тяга (зі сталевої смуги товщиною 1…2 мм), 9 — захват (сталева смуга товщиною 3 мм), 10 — зворотна пружина (від еспандера).
Для встановлення насадки необхідно лише просвердлити у верхній трубі рами отвір Ø 8 мм, який практично не зменшує міцності рами. До другого, розплющеного молотком кінця важеля шарнірно кріпиться жорстка тяга. Її можна виготовити, зігнувши у вигляді літери П сталеву смугу товщиною 1…2 мм. На нижньому кінці тяги заклепками або зварюванням кріпиться серпоподібний захват зі сталі (товщиною 3 мм) із С-подібним пазом, у який введено шийку осі педалі велосипеда. Там само закріплено кінець нежорсткої (наприклад, від еспандера) пружини, пов’язаної із сидінням.
Як видно з рисунка, насадка розташована між ногами велосипедиста і не заважає йому крутити педалі. Вона дозволяє почергово підключати до роботи й руки. Коли ліва тримає кермо, права працює як від себе, так і до себе, розвертаючи через тягу шатун ножного привода. Захват можна легко відключати від трансмісії, виводячи його через проріз у пазу. Пружина автоматично виведе насадку в компактне неробоче положення.
Таку насадку я використовую вже давно — переважно під час їзди з вантажем на дорожньому велосипеді по гористому місцевості на невисоких швидкостях.
ЩИТОК І ЛАТИ
Напевно кожен велосипедист у вітряну холодну погоду відчуває таємну заздрість до водіїв автомобілів, яким не страшні ні вітер, ні холод і яких надійно вкриває від негоди кабіна. А чи не можна обладнати велосипед хоча б вітровим щитком — таким, як, наприклад, на мотоциклах? Виявляється, можна і не надто складно.
Ось уже протягом двох осінньо-зимових сезонів я ставлю на свій велосипед легкознімний простий передній щиток, що складається всього з двох деталей: фартуха з алюмінієвого листа товщиною 1…2 мм і довжиною 1500 мм та прямокутного вікна з органічного скла. Така технологічна конструкція вийшла завдяки оригінальному керму, яке встановлюють останнім часом на гоночні велосипеди. Але в принципі вона годиться і для дорожніх велосипедів будь-яких марок. Щиток захищає від холодного потоку, дозволяє різко знизити статичне навантаження на хребет, полегшує педалювання, зменшує опір повітря.
1 — фартух (дюралюмінієвий лист товщиною 1…2 мм), 2 — скління (органічне скло товщиною 3 мм), 3 — кермо, 4 — трубчасті кронштейни, 5 — рукоятка, 6 — підлокітник, 7 — прокладка (поролон), 8 — дротяне кріплення фартуха, 9 — петля, 10 — гвинти кріплення підлокітників, 11 — гумова прокладка, 12 — виріз під рульову колонку, 13 — вилка переднього колеса, 14 — передній грязьовий щиток, 15 — дротяна стяжка, 16 — стяжка кріплення скла.
Якщо ви приварите до звичайного керма дві зігнуті напівдюймові труби, оснастите їх рукоятками і встановите на них підлокітники, зігнуті з тонкого алюмінієвого листа з поролоновими прокладками, то комфортність їзди суттєво зросте. Прикріпити обтічник до такого керма дуже просто. Достатньо взяти два відрізки дроту з петлями на кінцях і просунути крізь них гвинти кріплення підлокітників, а потім скрутити виступаючі частини дроту зовні на щитку, попередньо пропустивши їх через гумові прокладки, — і кріплення готове. У фартусі слід прорубати зубилом ще отвір Ø 33 мм під вісь вилки. Нижній кінець фартуха притягнуто до переднього крила дротяною стяжкою. Такою ж стяжкою можна закріпити і скло.
Як на мене, ви по достоїнству оціните цей щиток під час їзди в холодну погоду.
ТРИ ШВИДКОСТІ — ДОРОЖНЬОМУ
Хто з ентузіастів велоподорожей не відчував м’язового задоволення від їзди на багатошвидкісних легкодорожніх велосипедах? Один рух рукоятки — і ви легко в’їжджаєте на гору або жваво мчите рівним шосе. На жаль, такі велосипеди дедалі рідше можна бачити у продажу. Однак перетворити будь-який дорожній велосипед на тришвидкісний, зберігши можливість гальмування педалями, не так уже й складно.
1 — дистанційне кільце, 2 — важіль перемикання передач, 3 — пружинний компенсатор, 4 — зірочка (z=15), 5 — зірочка (z=19), 6 — зірочка (z=26), 7 — стопорне кільце, 8 — дистанційне кільце, 9 — рама, 10 — вісь заднього колеса, 11 — втулка, 12 — спеціальна гайка, 13 — стрижень спеціальної гайки, 14 — рукоятка, 15 — спіральний паз, 16 — нижня частина ланцюга, 17 — ведуча зірочка велосипеда, 18 — ролик, 19 — стрижень-вісь, 20 — штифт, 21 — пружина.
На рисунках показано будову саморобного перемикача передач. Він складається з багатоступінчастої зірочки, важеля перемикання і пружинного компенсатора ланцюга. Зірочку на 15 зубів беруть від велосипеда «Салют» (вони інколи бувають у продажу); зірочку на 19 зубів — від звичайного дорожнього велосипеда; зірочку на 26 зубів — від старого дитячого велосипеда. У двох останніх зірочках внутрішній діаметр проточують до Ø 42 мм, щоб забезпечити доступ до стопорного кільця. Між зірочками прокладають кільця, зігнуті з дроту Ø 5 мм, після чого прихоплюють зварюванням кільця і зірочки — і блок готовий. Між рамою й віссю заднього колеса прокладають втулку, і вісь затягують спеціальною гайкою зі стрижнем, на якому пружно встановлено важіль перемикання зі сталевого дроту Ø 4 мм з рукояткою і спіральним кінцем у вигляді паза, у який введено ланцюг. Розвертаючи важіль, можна зміщувати нижню частину ланцюга з однієї зірочки на іншу, повільно обертаючи при цьому шатуни, як у легкодорожньому велосипеді. Точне регулювання і підгонка форми важеля виконуються за місцем.
На великій зірочці вільно встановлено пружинний компенсатор, що охоплює й підтискає гілки ланцюга. Він складається з двох роликів, вільно зафіксованих на бронзових стрижнях штифтами. Кінці стрижнів стягнуті двома пружинами, які зберігають натяг ланцюга як під час педалювання, так і під час гальмування.
«М-К» 5’94, В. ГАВРИЛОВ