Вітрильно-моторне судно (ВМС), про яке піде мова, було побудовано на базі готового корпусу макета торпедного катера, що діє, виконаного в масштабі 1:4. Корпус макета довжиною 7,4 м за ватерлінією дістався мені майже за невигідною ціною, коли в середині 1980-х років у процесі чергової екологічної кампанії очищали береги водосховища.
Великих трудовитрат та фінансових вкладень перебудова макета катера в парусно-моторне судно не зажадала. Але мені з корпусом, можна сказати, пощастило. Для тих же, хто захоче побудувати такий самий або подібний, наводжу опис конструкції всього корпусу з пояснювальними кресленнями.
Спочатку кілька слів про технологію будівництва судна з нуля.
Перед виготовленням кожного зі шпангоутів надходять у такий спосіб. Спочатку він викреслюється в натуральну величину на плазі з відповідного аркуша фанери. Шпангоути збираються з окремих елементів, виготовлених із соснових дощок товщиною 20 мм, які скріплюються між собою внахлест або косинками, епоксидним клеєм, шурупами, а якщо треба — то й додатково болтами.
Для збирання корпусу судна з окремих елементів монтується стапель. На стапель встановлюють кіль-балку і до неї кріплять епоксидним клеєм та шурупами попередньо виготовлені шпангоути. Шпангоути пов’язують поздовжніми силовими елементами. Далі здійснюють обшивку корпусу.
Характеризуючи судно, насамперед зазначу, що воно – каютного типу. Весь його силовий набір – дерев’яний, а обшивка – з бакелізованої фанери, покритої тонким шаром склопластику.
Судно поділено на п’ять відсіків. Перший з них – форпік – відокремлений від наступних водонепроникною («глухою») перебиранням, розташованою на шостому шпангоуті. Для доступу в форпік в палубі бака влаштований люк, який закривається кришкою відкидною розмірами 700×670 мм, виготовленою з вагонки і покритою склотканиною на епоксидній смолі. На кришці люка змонтовано вентиляційний грибок.
Наступний відсік – кают-компанія. Тут встановлений складний стіл, прикріплений до піллерса, уздовж бортів — два напівм’які дивани-рундуки: один — під вітрило, інший — під рятувальні жилети. При розкладеному столику в каюті можуть відпочивати 4 особи та 2 особи у форпіці (всього 6 осіб).
Третій відсік – камбуз. У ньому, по правому борту, встановлений робочий стіл із газовою плитою. Газ подається шлангом з п’ятилітрового балона, встановленого в наступному відсіку — кокпіті. У столі, що закривається розсувними дверцятами, зберігаються продукти та питна вода у двох десятилітрових каністрах для тривалих походів. На камбузі стоять два крісла. У переборці між камбузом і кают-компанією є великий проріз (заввишки 1500 мм і шириною 900 мм) і перебірка являє собою радше портал, що завішується шторою. Каюта та камбуз знаходяться в рубці, і обидва відсіки можуть герметизуватися задраюванням вхідних дверей.
Далі слід кокпіт розмірами 1,5 х1, 5 м. Звідси здійснюється управління вітрилами та самим судном. Тут розташовані два сидіння-рундука: один по правому борту – на всю довжину кокпіту (в ньому зберігаються газовий балон, акумулятор, запас води і чотири кранці) і невеликий у лівому задньому кутку (сюди забираються якір і канат, підйом якоря здійснюється вручну). Цей відсік відкритий, але за потреби, в дощ чи негоду, закривається брезентовим тентом.
Останній відсік – ахтерпік, невеликий. Він відокремлений від кокпіту зсувною перегородкою. За нею розташований бак на 180 літрів. Зверху ахтерпик закритий палубою, що утворює ют. Під палубою розташовані троси та ролики рульового управління, а також балер і румпель керма, що виходить у кокпіт.
Не можу сказати, під який двигун проектувався сам катер, але макет мав водомет. Спочатку і на човні планував поставити стаціонарний двигун лише замінивши рушій на гребний гвинт.
Але незабаром було прийнято державну програму захисту водойм від забруднення, яка зобов’язувала власників маломірних суден переробити моторні човни під вітрило. Для цього довелося перебудувати корпус макету катера, наскільки можна наблизивши його до конструкції корпусу яхти.
У передній частині корпусу був напівбак – 200-мм підвищення над рівнем іншої палуби. Його я залишив. Решта: рубку, палубу від півбака до корми видалив. Демонтував і стаціонарний двигун.
По обох бортах упродовж від корми до півбака влаштував своєрідний ширстрек – верхній посилений пояс бортів. Для цього шпангоутои наростив на 180 мм (до рівня напівбака) брусками модрини внахлест на епоксидному клеї і стягнув їх додатково болтами. Верхні кінці нарощень шпангоутів об’єднав кутовим (між бортом і палубою) стрінгер перетином 60×20 мм (дошка з модрини довжиною близько 6000 мм), вставивши його в попередньо вирізані відповідні пази в шпангоутах на епоксидний клей і шуруп.
На фашенпісі – останньому кормовому шпангоуті корпусу макета було змонтовано вертикальний транець з епоксидної фанери завтовшки 10 мм. Їх (шпангоут і транец) теж переробив під яхтову корму. Від транця залишив угорі прямокутник заввишки 300 мм. До нижньої кромки транця пристикував під кутом 60° усередину судна від вертикалі інший лист з такої ж фанери, попередньо скроєний за профілем бортів і днища. Попередньо переробив нижню частину кормового шпангоуту.
Передостанній шпангоут замкнув угорі поперечкою-бімсом (дошка з модрини перерізом 100×20 мм і довжиною 2000 мм), скріпивши їх епоксидним клеєм і шурупами. Від цієї поперечки до бімса напівбака встановив по обидва борти симетрично на відстані 750 мм від діаметральної площини пару подовжніх підпалубних балок – карлінгів з дошки модрини перетином 150×20 мм і довжиною 5500 мм. Карлінгси до бісмів прикріпив за допомогою епоксидного клею та шурупів за допомогою дерев’яних брусків, встановлених у кінцях карлінгсів. Між карлінгами та нарощеними частинами шпангоутів з обох бортів встановив напівбімси — дерев’яні короткі поперечки, прикріпивши їх і до тих, і до інших елементів епоксидним клеєм та шурупами. Потім на полубімси епоксидним клеєм та оцинкованими шурупами прикріпив палубний настил шафи (вагонка перетином 100×20 мм і довжиною 6000 мм – від півбака до транця). Такою ж вагонкою (палубним настилом), але короткими 500-мм відрізками перекрив і проміжок між карлінгами, що залишився, від передостанньої поперечки до транця.
На нарощених частинах шпангоутів від напівбака до транця зовні по обидва борти влаштував ширстрек – верхній (додатковий) посилений пояс бортової обшивки з 6-мм фанери шириною 200 мм і довжиною 6 м. Його виконав встик з існуючою обшивкою і прикріпив до неї до шпангоутів ще й шурупами.
Після цього по периметру врівень з палубним настилом прикріпив до кутового стрінгера епоксидним клеєм і шурупами зовнішній привальний брус з модрини перерізом 50×40 мм.
Описи наведених вище переробок наводжу на допомогу тим, хто може опинитися перед такою ж необхідністю.
Усередині корпусу встановив на дно і приклеїв до нього епоксидною смолою кільсон — балку з дубового бруса перерізом 180×100 мм і завдовжки близько 6,5 м, до якого прикріпив флору від усіх шпангоутів. На флори уклав настил з 20-мм дощок модрини (ширина дощок 150 мм).
До кіля та кільсона чотирма сталевими болтами М16 довжиною 250 мм кріпиться фальшкіль довжиною 3700 мм та висотою (глибиною) 410 мм, виконаний з 10-мм сталевого броньового листа. Фальшкіль являє собою вузький зварний короб товщиною 100 мм, зі зрізом в передній частині під 30°. Короб приварений до сталевої пластини розмірами 3700×80 мм і товщиною 20 мм із вставленими в неї чотирма болтами М16 для кріплення до кіля (кільсона). Знизу до коробу приварено дно – смуга броньової сталі (2700×100×10 мм). Маса короба становила 150 кг. Але для забезпечення надійної стійкості судна її могло виявитися недостатньо. Тому короб фальшкіля вирішив заповнити ще й баластом. Для цього в тавровій балці шириною 115 мм, як у корытці, на вогнищі розплавляв свинець і застиглі зливки загальною масою 250 кг вклав у фальшкільний короб. Задній отвір короба закрив (заварив) призмою (смугами, що сходяться) зі сталевого листа. Після цього фальшкіль був підведений до корпусу, що стоїть на дерев’яному стапелі, і двома домкратами піднято до днища. Чотири болти М16 внатяг з епоксидним клеєм вставлені в заздалегідь просвердлені відповідні отвори в кілі та кільсоні, чим були забезпечені герметичність корпусу і надійність кріплення фальшкіля.
Для влаштування рубки з обох бортів до карлінгів кріпляться епоксидним клеєм і шурупами стінки – листи бакелізованої фанери розмірами 4000 700 мм і товщиною 10 мм на висоту 600 мм від палуби, а вниз – до країв карлінгів. Попередньо у стін передня кромка зрізана під 25 ° до вертикалі і сюди пристикована рамка з дерев’яного бруска для передніх стекол.
Усередині рубки вертикально встановлюється перебірка-портал (фанера), кріпляться шпангоути даху рубки, на які укладається дах (на епоксидну смолу та оцинковані шурупи, дошка, вагонка 3500x100x15 мм). У бічних стінках рубки вирізується по три прямокутні отвори розмірами 700×350 мм під ілюмінатори. Після цього встановлюються попередньо підготовлені вікна з органічного скла завтовшки 6 мм на герметик із кріпленням бронзовими шурупами.
Задня вхідна перебірка рубки встановлена на епоксидний клей та оцинковані шурупи (вагонка 1000x100x15 мм, 450x100x15 мм, висота – 1585 мм). У ній, з лівого боку, влаштовані двері з таким самим вікном. Подібне вікно влаштоване з правого боку перебирання перед робочим місцем рульового.
Що стосується обробки корпусу (а точніше підготовки його під покриття склопластиком), то вона традиційна для дерев’яних виробів. Деталі корпусу вирівнюються (де потрібно) епоксидною шпаклівкою, шліфуються шкіркою, пилососяться, протираються ацетоном і покриваються двома шарами склотканини з епоксидною смолою. Не варто одразу заклеювати весь корпус. Найзручніше робити це послідовно. Наприклад, проклеїти один-два поздовжні пояси, після затвердіння клею обробити їх зовні, а потім приклеювати наступний пояс.
Остаточна (поверхнева) обробка склопластикового покриття включає знову ж таки шліфування шкіркою, видалення пилу пилососом і промивання ацетоном. На завершення поверхня ґрунтується та фарбується емаллю.
На транці змонтований пантограф, який за допомогою ручки дозволяє встановлювати підвісний мотор у робоче положення “на воду” і в неробоче – “з води” перестановкою нижніх кінців упорів з опорної осі однієї плити на іншу, коли човен йде під вітрилом або на стоянці.
Перо керма складове, нижня його відкидна частина (аркуш нержавіючої сталі розмірами 500x600x10 мм) може повертатися навколо осі і підніматися вгору – як довільно (на мілинах і підводних перешкод), так і шкертом (при швартовці). Кермом можна керувати румпелем або штурвалом через систему гнучкої (тросової) проводки та ролики.
На даху рубки встановлені поручні вздовж всієї її довжини (дюралюмінієва трубка зовнішнім діаметром 20 мм) на дюралюмінієвих власниках і погон гика.
Згідно з розрахунком центрування парусності, щоглу довелося встановити на відстані 3,5 м від носа човна — прямо на даху рубки. Тут і був змонтований степс – короб розмірами 150x150x150 мм з дюралюмінієвого 12-мм листа з просвердленими отворами в бічних стінках – діаметром 20 мм для кріплення щогли при постановці її болтом М20 довжиною 170 мм через відповідний отвор. Під степс, усередині каюти, встановлений піллерс (титанова труба зовнішнім діаметром 60 мм та товщиною стінки 5 мм) з упором на кільсон і, відповідно, кіль.
Щогла виготовлена з дюралюмінієвої труби зовнішнім діаметром 120 мм (товщина стінки 3 мм) довжиною 8 м. До щогли, майже по всій її довжині (7,5 м), прикріплений шурупами-саморізами лік-паз – розрізана уздовж ножівкою шириною 3 мм дюралю зовнішнім діаметром 20 мм (товщина стінки 2 мм).
Далі проріз розтискалася дюралюмінієвими клинами до ширини 5 – 6 мм (по діаметрі потайної головки саморіза шурупа). Через цей проріз свердлилися одночасно в лікпаз і в щоглі отвори на відстані 200 мм один від одного. Отвори в лікпазі зенкувалися, і в них ввинчувалися саморізи-шурупи. Після остаточного кріплення кромки прорізи притуплялися, та її ширина відновлювалася до 3 мм.
На нижню частину щогли (у степсу) надягається хомут (дюралюмінієва смуга, шириною 50 мм і товщиною 4 мм), який шарнірно підвішується дубовий гик діаметром 80 мм і довжиною 3,5 м.
Вітрильне озброєння, що складається з грота та стакселя — покупне, від спортивної яхти типу «Дракон»: загальна площа вітрил — 22 м 2 . Грот пов’язаний з погоном (дюралюмінієва планка розмірами 1500x60x6 мм), укріпленим епоксидним клеєм і шурупами на даху кормової частини рубки через підкладку (смуга водостійкої фанери розмірами 1500x30x10 мм) через повзунок, що переміщається по всій довжині. Фал гіка, через блоки між повзунком та гіком, заведений на ручну лебідку, змонтовану на перебиранні рубки, що дозволяє керувати гротом без особливих зусиль з кокпіту. Фал нижньої шкаторини стакселя може також заводитися на лебідку і фіксуватися стопором відтяжки стакселя, тобто є можливість керувати і стакселем в залежності від сили та напрямки вітру.
Стоячий такелаж та фали виготовлені із сталевих нержавіючих канатів (тросів). Навколо кокпіту на палубі та рубці розташовані шкотові лебідки, стопори, блоки та качки для снастей бігучого такелажу. Крім того, по обидва борти кокпіту встановлюються по дві качки для швартування.
Постановка щогли на судні здійснюється в такий спосіб.
– Щогла укладається горизонтально вздовж човна і закріплюється в степсі віссю-болтом через отвір біля його основи.
— Далі від неї розлучаються штаги до місць їхнього кріплення на палубі, до яких вони зачіплюються через талрепи.
– Гік зміцнюється на хомуті в основі щогли, встановлюється вертикально (під 90 градусів до щогли) і розтягується фалами по бортах.
– Ахтерштаг подовжується фалом і від клотика через задній кінець гіка заводиться до корми. Натягом ахтерштагу за фал у бік корми щогла встановлюється вертикальне положення. Бортові ванти сприяють її утриманню від звалювання на бік під час підйому. Потім від ахтерштагу відв’язується подовжує фал, і його кінець кріпиться через талреп на своє посадкове місце в кормі, натягуючи і форштаг.
Судно укомплектоване всім обладнанням, передбаченим правилами. Висвітлення в середній частині – за рахунок ілюмінаторів, вночі – від акумулятора світильниками у стелі рубки. Акумулятор можна заряджати від генератора підвісного двигуна.
Ходові вогні (червоний, зелений, білий) – на клапті щогли.
Б. САНЖАРОВСЬКИЙ