Саморобною творчістю захоплююся вже дуже давно. І багато в чому цьому посприяв мій улюблений журнал «Моделист-конструктор». Передплачую його з 1972 року. За рекомендаціями та підказками журналу зробив чимало корисних у господарстві конструкцій. Найбільші з них — трактор Архіпова («М-К» № 1 за 1984 рік) і позашляховик Громова («М-К» № 1 за 1985 рік).
У цьому матеріалі хочу поділитися з читачами журналу однією зі своїх робіт — настільним свердлильним верстатом. Літ 20 тому любителям майструвати вдома власноруч придбати таку машину було досить складно. Зараз, звичайно, можна вибрати та купити верстат на будь-який смак. Але… по-перше, ціна «кусається» (по кишені не кожному), а по-друге, який же справжній саморобник піде в магазин, якщо можна без особливих проблем зробити все самому: і гроші зекономиш, і конструкція буде саме така, як треба для запланованих робіт.
Мені знадобився відносно невеликий верстат для обробки дрібних деталей. Переглянув «Моделист-конструктор», але, на жаль, не знайшов того, що було потрібно: запропоновані у журналі конструкції будувалися переважно на базі електродрелів, а в мене був маленький «движок», який я хотів використати у своєму верстаті.
Те, що вийшло в результаті, показано на фото. Відтворити таку конструкцію не складно, маючи певні слюсарні навички. Труднощі можуть виникнути лише при виготовленні кількох токарних деталей. Якщо ви не володієте професією токаря, доведеться замовляти їх у майстрів.
Рис. 1. Настільний свердлильний верстат:
1 — робочий стіл; 2 — свердлильний патрон; 3 — стакан шпинделя (сталь, круг 55); 4 — упор ручки (гвинт М6); 5 — ручка подачі (сталь, смуга 6×16); 6 — корпус (чавун); 7 — електродвигун (КД-50 — від побутової техніки, N = 60 Вт, n = 3000 об/хв); 8 — стійка (сталь 45, круг 30); 9 — плафон підсвітки з малогабаритною пальчиковою лампочкою 220 В); 10 — кріплення стійки (гайка M16); 11 — шпиндель (сталь 45, круг 18); 12 — кульковий підшипник 1000900 (2 шт.); 13 — рухомий зачіп пружини (гвинт М6); 14 — пружина повернення шпинделя (2 шт.); 15 — нерухомий зачіп пружини (гвинт М4, 2 шт.); 16 — втулка-півмуфта (сталь, круг 10); 17 — кріплення півмуфти (гвинт М3); 18 — вісь повороту плафона (гвинт М4, 2 шт.); 19 — кронштейн плафона (сталь, смуга 1,2×20); 20 — кріплення кришки (гвинт М4, 3 шт.); 21 — кришка (сталь, лист s3); 22 — тумблер увімкнення; 23 — світлодіод; 24 — конденсатор (4 мкФ); 25 — вісь ручки подачі (гвинт М6); 26 — шайба; 27 — гайка-баранчик M10; 28 — фіксатор корпусу (шпилька М10); 29 — кріплення двигуна (гвинт М4, 3 шт.); 30 — прокладка (гума s2, 3 шт.)
Основа верстата — стіл, стійка та корпус (кронштейн). Стіл — це важка сталева або чавунна плита. У столі є 2 наскрізні отвори: для кріплення стійки та для зберігання ключа патрона — щоб він завжди був під рукою (особливо це актуально при частій зміні свердел). Стіл верстата має 4 гумові ніжки — можна використати пробки від пляшок з ліками. Через шайби ніжки прикручені гвинтами М4 до нижньої площини. Стійка слугує для переміщення корпусу по вертикалі та кріпиться до столу гайкою М16 з підрізаною площиною (для кращої установки у вертикальному положенні). Корпус виготовлений із масивної чавунної заготовки. У ньому виконані 2 основні наскрізні отвори діаметром 28 мм: для стійки та стакана шпинделя. Щоб стакан шпинделя переміщувався вгору-вниз на задану відстань 42 мм, у корпусі з обох боків фрезеровані пази такої ж довжини та шириною 6 мм. Середня частина корпусу з одного боку максимально вибрана для розміщення в ній конденсатора запуску електродвигуна, тумблера, індикатора напруги та всіх проводів електросхеми. Вибірка в корпусі закрита пластиною, яка кріпиться до корпусу гвинтами М4 з потайною головкою. Якщо когось не влаштовує виліт патрона, верстат може мати й більше міжосьове відстань, тоді деякі розміри необхідно відповідно скоригувати.
Шпиндель у стакані кріпиться на двох кулькових підшипниках № 1000900 (10x22x6). Підшипники можна підібрати й інші, бажано закриті, трохи змінивши при цьому й розміри стакана. Кінець шпинделя має укорочений конус Морзе під самоцентрувальний патрон В-10. Патрон забезпечує кріплення інструменту (свердла, зенкери, розгортки тощо) з циліндричними хвостовиками діаметром до 6 мм. За бажання шпиндель можна зробити й під патрон номером вище, розрахований на кріплення свердла до 10 мм, але для свердління сталевих деталей потужності штатного електродвигуна буде недостатньо.
Для змащення підшипників і стакана шпинделя потрібен літол або ЦІАТІМ.
Електродвигун КД-50 — від побутової техніки, обраний досить поширений: потужність N = 60 Вт, кількість обертів: n = 3000 на хвилину. Він встановлюється на стакан шпинделя через 3 гумові кільця. Такий монтаж забезпечує кращу центровку валів. Для передавання крутного моменту від двигуна на шпиндель на вал двигуна насаджується (якщо не було штатної) втулка. Нижній кінець втулки сточений на площину, як показано на рисунку. Шпиндель у верхній частині має паз-проріз, у який вставляється сточений кінець втулки. При правильній центровці така передача повинна працювати плавно.
1 — корпус (сталь, чавун); 2 — гумова ніжка (4 шт.); 3 — кріплення ніжки (гвинт М4, 4 шт.); 4 — шайба (4 шт.)
Стійка має висоту 300 мм — для свердління невеликих і негабаритних деталей цього цілком достатньо. До того ж корпус верстата повертається на 360 градусів, і якщо на стіл встановити додатковий вантаж, то легко можна свердлити й високі деталі, розгорнувши корпус у протилежний бік. Для кріплення та утримання корпусу на заданій висоті служить затискач, що складається зі шпильки, плоскої шайби та гайки-баранчика. Шпилька встановлюється в одному з двох глухих отворів корпусу та забезпечує надійне кріплення.
Ручку подачі можна виточити з прутка або випиляти зі сталевої смуги й насадити на неї ручку з діелектрика. У центральній частині ручки є розширена плоска площадка з подовжнім пазом. По пазу переміщується тіло гвинта, вкрученого у стакан шпинделя. На кінці ручки просвердлено отвір для осі. З іншого боку корпусу по вертикальному пазу переміщується такий же гвинт М6, на який кріпляться дві циліндричні пружини повернення шпинделя. Протилежні їхні кінці закріплені на гвинтах у верхній частині корпусу. Замість пружин можна застосувати еластичний гумовий джгут або відрізане гумове кільце від мотоциклетної камери.
Що стосується електрообладнання верстата, то тут слід звернути увагу на наявність світлодіода, який сигналізує про готовність до роботи, та підсвітки з малогабаритною пальчиковою лампочкою на напругу 220 В, яка монтується в саморобному трубчастому плафоні. Кріплення плафона до дуги-кронштейна двома гвинтами М4 та самої дуги до кожуха забезпечує світильнику достатній ступінь свободи й можливість гарного додаткового освітлення робочої зони, що особливо важливо при роботі дрібними свердлами.
Для надання естетичного зовнішнього вигляду верстат можна пофарбувати (крім стійки, стакана шпинделя та верхньої поверхні столу).
На фотографії наведена дещо змінена конструкція верстата. Відмінності не принципові. Одне з них полягає в іншому розташуванні ручки подачі — мені так працювати стало зручніше. Друге — замість баранчикової гайки я встановив більш масивну круглу ручку. Третя зміна — кріплення стійки до столу трьома гвинтами через фланець. Позитивний ефект від цього — підвищення жорсткості з’єднання стійки зі столом, як недолік — збільшення розмірів заготовки та трудомісткість виготовлення стійки. На фотографії на задній стінці корпусу видно приставку — заточувальний верстат для правки свердел та іншого інструменту. У межах цієї публікації це пристосування не розглядається.
Цей виріб вірою та правдою служить у моїй майстерні третій десяток років. Усім, хто повторить конструкцію, бажаю успіху в роботі.
І. РОСТОВСЬКИЙ