«Ручну працю — на плечі машин!» — під таким заголовком були опубліковані в нашому журналі матеріали з Всесоюзної конференції ВІСХОМ імені В. П. Горячкіна (див. «М-К», 1982, №8). Виступами її учасників про важливість та необхідність розробки засобів малої механізації редакція відкрила заочний «круглий стіл», одночасно ми запросили читачів надсилати креслення та схеми своїх машин і просили поділитися досвідом їх побудови, виготовлення, експлуатації.
Надаємо слово Віктору Олексійовичу Чиркову, самодіяльному конструктору. Він накопичив уже чималий досвід створення засобів малої механізації і сьогодні знайомить читачів зі своєю останньою розробкою — міні-трактором МТ-5. Думається, що початківцям конструкторам будуть корисні деякі міркування В. О. Чиркова про проектування та збирання таких машин, використання в них серійних вузлів та деталей.
ВИБІР ТЯГАЧА
В Нечорноземній зоні Росії з її нелегкими для обробки ґрунтами використання міні-тягача серйозно підвищує продуктивність праці землероба. У багатьох селах нашого району щороку працюють на присадибних ділянках зібрані руками ентузіастів мотоблоки та малюки трактори. Але часто їх будівники утрудняються відповісти на питання: чому вони зупинилися саме на тій чи іншій схемі свого тягача? Відштовхуватися тут, на мою думку, слід від того, для яких цілей призначається майбутня машина і скільки осіб будуть нею користуватися.
1 — глушник, 2 — двигун, 3 — кутовий редуктор, 4 — коробка перемикання передач, 5 — карданне з’єднання, 6 — задній міст, 7 — редуктор управління навісними знаряддями, 8 — ланцюг підйому навісних знарядь, 9 — рама трактора, 10 — підрамник, 11 — рама сільськогосподарських знарядь.
Для індивідуального використання треба конструювати мотоблоки — одно- або двоколісні з двигунами від «Вятки», «Тули-200» або мотоциклетними тієї ж потужності з примусовим повітряним охолодженням, скажімо, взятим від мотоколяски СЗА.
Міні-трактор — скоріше колективний засіб обробки ґрунту. Його краще збирати з найпоширеніших автомобільних та мотоциклетних вузлів та деталей. Потужність двигуна тут потрібна більша, ніж у мотоблоків: підійдуть іжевські, від К-750. Трудність охолодження такого мотора подолається встановленням водяного насоса або помпи з одночасним використанням автомобільного вентилятора. Подібний сільгозагрегат забезпечить оперативну обробку кількох ділянок. Не заборонені й малопотужні саморобні трактори типу «Владимирець». Це вже буде тягач загального користування — для садівничого кооперативу.
ОРІЄНТАЦІЯ — НА СЕРІЙНІ ВУЗЛИ
Мій МТ-5 підходить під другий такий тип. МТ — означає міні-трактор, а 5 — свідчить про те, що це вже п’ята модель, тому багато в ній, як кажуть, доведено до кондиції. Зібраний він в основному з вузлів та агрегатів, що випускаються промисловістю. Я постарався скомпонувати його так, щоб доступ до всіх вузлів та агрегатів не був утруднений, звичайно, з забезпеченням вимог техніки безпеки: всі обертові механізми закриті легкознімними кожухами та панелями.
Двигун поставив від ІЖ-56 П з «повітродувкою» для охолодження від мотоколяски СЗА (системи водяного охолодження у мене тоді не було). Задній міст від «Волги», тільки укорочений. Коробка передач від ГАЗ-51. Кермова колонка та сидіння від УАЗа. Є два редуктори. Один зі співвідношенням 1,3:1 довелося поставити для зміни напрямку передачі зусилля з двигуна на коробку передач під кутом 90°. Інший — зі співвідношенням 15:1 — для управління навісними сільгоспзнаряддями: підйом, опускання за допомогою ланцюгової передачі.
Передній міст саморобний, з водопровідних труб, за типом «хитаючого маятника», як у колісних тракторів, а крила, капот, рама для навісних знарядь — з металевих куточків та обрізків листів. Передні колеса зі ступицями та гумою взяті від СЗА, задні — від МТЗ-52 (його передні).
МТ-5 має необхідний набір передніх та задніх передач і нейтральні. Швидкість від 0,5 до 40 км/год. Колія 0,9 м з розширенням за потреби (наприклад, для підгортання картоплі) до 1,3 м.
ЗБИРАННЯ: ПОРЯДОК НАВПАКИ
Любителі-саморобники часто скаржаться на прикрощі, які доставляє їм збирання конструкцій, маючи на увазі численні доробки та переробки. Більшість намагаються копіювати чиїсь зразки. Однак раціональніше орієнтуватися на обрану систему, а використовувати ті деталі, що є в наявності. Робота піде і швидше і дешевше — доведеться придбати тільки необхідний мінімум, і, що немаловажно, залишається простір для творчості.
Збирання зазвичай починають з рами, передка, встановлення двигуна тощо. Я ж раджу спочатку взятися за задній міст. Треба поставити на місця всі його деталі, з’єднати з коробкою передач, скріпити фланці. Перед тим як затягнути кріпильні болти, кілька разів перевірте шестерні, відрегулюйте їх вільний хід, а також простежте, щоб коробка стала без перекосу — строго вздовж уявної центральної лінії, що проходить через з’єднувані частини тягача.
Зв’яжемо з ними редуктор або сам двигун. Зробимо це, як кажуть, на вазі — на підставках, розташувавши їх так, щоб всі вузли знаходилися в одній горизонтальній площині. Досягнувши відсутності биття вала, закріпимо болти на з’єднувальних муфтах та фланцях. Залишилося вирішити, де буде знаходитися передній міст, як він буде кріпитися до рами, і встановити його на передбачуване місце.
Ось тепер приступайте до тієї операції, яку зазвичай проводять першою, — до розмітки рами (шасі), але вже «в відкриту», «по місцю», і до її виготовлення. Інше збирання призводить зазвичай до «відходу» установчих місць, до «збою» розмірів, що тягне за собою неодноразову переміщення агрегатів.
Коли ви вже встановите на рамі силові та ходові вузли, необхідно випробувати всю конструкцію. Нехай двигун деякий час попрацює на холостому ходу, для чого підніміть задні колеса над землею на козлах.
Нарешті, розмітьте місця, а після зміцніть вузли та деталі кермового управління, управління двигуном та коробкою передач, зчепленням, захисні кожухи, крила, капот, сидіння.
Такий порядок збирання я неодноразово рекомендував звертавшимся до мене самодіяльним конструкторам — їх відгуки завжди були позитивними.
ЯК КРІПИТИ ПЛУГ
Ще одна типова трудність — невдачі з встановленням сільгоспзнарядь на тягачі. На мій погляд, причина часто криється в не зовсім правильному виборі місця причіпного пристрою. Наприклад, де має знаходитися плуг? Адже оранка, як відомо, операція, що вимагає віддачі двигуном великої потужності. Якщо плуг сильніше, ніж треба, зміщений до якогось колеса або знаходиться за ним, то зчіпку стане заносити в бік цього колеса. А два або три плуги, що при відповідній їх розстановці могло б привести діючі сили в деяку рівновагу, мінітягач не потягне.
α — установчий кут за рахунок крену МТ-5, β — кут розвороту носика.
Вихід наступний. По-перше, зменшувати колію до 90 — 100 см — це максимум для оранки. По-друге, зміщувати кріплення плуга до центру так, щоб колеса з його боку йшли по борозні. У тягача в такому разі з’являється певний кут нахилу. Наприклад, у МТ-5 праві колеса — у борозні. Тому перед оранкою я встановлюю плуг з таким же відхиленням від вертикалі вправо, щоб при роботі він прийняв вертикальне положення. Відповідно й носик його в даному випадку необхідно повернути на 1—2°, але вже вліво. Тоді «опір» землі вибере всі зазори, розверне машину назад (знову ж таки вправо) і знаряддя стане в поздовжній площині трактора. По-третє, виявилася необхідність дотримуватися певного співвідношення між віддаленням від підрамника тягача навісного плуга, поставленого на рамі, і висотою місця з’єднання підрамника та рами над землею. Воно має бути не менше 3:4, інакше плуг самовільно вискакує — піднімається з борозни, не заглиблюючись у ґрунт. На МТ-5 це призвело до того, що довжина рами перевищила метр, а висота точки з’єднання над землею, навпаки, зменшилася до 30 см.
1 — підрамник трактора, 2 — точка з’єднання, 3 — рама плуга, 4 — плуг.
Ще кілька слів про раціональне використання мінітрактора з різними сільгоспзнаряддями. При вирощуванні, наприклад, картоплі весною за допомогою МТ-5 виробляю оранку ділянки з одночасним боронуванням ґрунту. Борона навішується на спеціальному кронштейні на ланцюгах одразу ж за плугом і може одночасно з ним підніматися. Оскільки праві колеса тягача йдуть по зробленій раніше борозні і приймають частину оранки за правим заднім колесом, встановлюю ще стрілчастий культиватор для повторного часткового розпушення «пошкодженої» смуги. Нарізку гряд веду одразу трьома підгортальниками. На черговому заході один з них використовується вже в якості напрямної. При цій операції за заднім колесом знову доводиться ставити культиватор. Картоплю саджу, якщо можна так сказати, «в напівмашинному режимі», тобто бульби закладаються вручну в борозну, проведену крайнім підгортальником, а на наступному заході вона завалюється землею з обох сторін двома іншими, а крайній з них знову веде — відкриває нову борозну.
Підгортаю гряди також одразу трьома інструментами, причому колію МТ-5 збільшую до 130 см і колеса йдуть між грядами (відстань між ними на моєму городі 65 см). Викопую урожай кінним плугом — правообвальним, тому роботу починаю з лівої сторони ділянки з лівої крайньої гряди, переміщуючи землю та відкриті бульби направо на не торкнуту ще сусідню гряду. У цьому свої переваги: при зборі картоплі легше скидати землю зверху-вниз, назад у щойно зроблену борозну. Заодно й розрівнюється город.
«М-К» 2’83, В. ЧИРКОВ