Піч-кам’янка для лазні, про яку йтиметься нижче, у переліку спроєктованих і збудованих мною уже не перша. До цього були конструкції похідної лазні «барсучий лог» із простою пічкою типу «самовар» і ще дачні лазні з доволі вдалою пічкою-кам’янкою, яка й послужила прототипом цієї, яку я назвав «мрія парильника».
За габаритами піч-кам’янка невелика — довжина × ширина × висота (без труби) приблизно 1030×520×1400 мм. Але такі її розміри, за моїми прикидками (а експлуатація це підтвердила), виявилися найбільш оптимальними для лазні з загальними розмірами парної та мийного відділень 3,3×2,3×2,0 м (довжина × ширина × висота).
У плані (територіально) піч розташована в мийному відділенні, і лише один її бік із розпашними дверцятами кам’янки через несгораєму асбоцементобетонну перегородку виведений у парну. Крім того, між піччю та стіною лазні залишено проміжок (відступка). Стіна в цьому місці обшита асбоцементним листом.
Конструкція печі комбінована: топка — цегляна, а інші її елементи металеві — із сталевого листа різної товщини. Димові канали: дожигач-іскрогаситель і пічна труба — круглого перерізу, виготовлені зі сталевих труб.
Піч стоїть на ґрунтовому підставі, з якого знято верхній рослинний шар. На ґрунт укладено лещадний (плоский) бутовий камінь. Проміжки між каменями заповнено щебнем у суміші з чистим річковим піском, і поверхню сплановано строго горизонтально.
1 — підстава (бутовий лещадний камінь, річковий пісок); 2 — піч (керамічна цегла 250×125×65); 3 — топка; 4 — піддувало; 5 — колосникові решітки (чавун); 6 — коробка дверцят піддувала (кутник 25×25 і сталева смуга s3); 7 — приямок; 8 — дверцята піддувала; 9 — дверцята топки; 10 — підлога лазні (дошка s30); 11 — коробка дверцят топки (кутник 25×25 і сталева смуга s3); 12 — обв’язка топки (кутник 25×25); 13 — бак для води ємністю 100 л (сталевий лист s4); 14 — кришка бака (дюралюмінієвий лист s2) з ручкою (осина); 15 — стулка дверцят кам’янки з боку парної (сталевий лист s2, 2 шт.); 16 — дверцята дожигача; 17 — дожигач (сталева труба Ø300); 18 — притолока кам’янки (сталевий лист s4); 19 — сталева димова труба Ø130); 20 — патрубок (сталева труба Ø150); 21 — поріг кам’янки (сталевий лист s4); 22 — дно кам’янки (сталевий лист s10); 23 — стіна лазні (колоди); 24 — протипожежна панель (асбоцементний лист); 25 — перегородка між відділеннями (асбоцементобетон); 26 — дверцята кам’янки з боку мийного відділення (сталевий лист s2); 27 — наповнювач дожигача (сталевий і чавунний лом); 28 — герметик (розчин); 29 — кришка кам’янки (сталевий лист s5); 30 — дно бака для води (сталевий лист s10); 31 — димовий запір (сталева смуга 30×10); 32 — наповнювач кам’янки (камінь-«дикар», фарфорові електроізолятори)
Топку печі складено з керамічної (глиняної обпаленої) цегли розміром 250×125×65 мм на глиняно-піщано-асбестовому розчині. Звісно, така піч розігрівається довше, ніж металева, зате має більшу теплову інерцію (довго не остигає).
Під топкою печі в передній її частині влаштовано піддувало. За площею воно вдвічі менше за топку, але й цього цілком вистачає для забезпечення гарної тяги навіть у літній час. Піч заглиблена в землю до колосникових решіток, що перекривають піддувало.
Топка й піддувало обладнані дверцятами з рамками промислового виготовлення. У дверні прорізи в кладці встановлено коробки, зварені зі сталевого рівнополичного кутника № 2,5 зі зв’язками зі смуг 3-мм сталі. З такого ж кутника виконано й верхню обв’язку кладки топки (обв’язку зроблено лише з зовнішнього боку кладки).
На задню частину печі (якщо дивитися з боку дверцят) укладено сталевий 10-мм лист шириною 550 мм і довжиною на всю ширину печі. Цей лист слугує перекриттям топки й дном кам’янки.
У центрі перекривального листа вирізано отвір діаметром 150 мм (але можна зробити й квадратний з такими ж розмірами сторін) для виходу горючих газів і диму з топки.
Догоряння газів відбувається в дожигачі, що є порожнистим циліндром висотою 735 мм, виготовленим із товстостінної сталевої труби зовнішнім діаметром 300 мм. Трубу встановлено торцем на перекривальний лист над отвором. Усередину циліндра через спеціальний отвір з дверцятами закладено різні чавунні й сталеві деталі та чушки так, щоб вони самозаклинилися й не провалювалися в отвір. Цей сталево-чавунний наповнювач виконує одразу кілька функцій. По-перше, він затримує вихід у трубу горючих газів, тим самим сприяючи їхньому повнішому згорянню безпосередньо в дожигачі. По-друге, він (наповнювач) слугує іскрогасителем. По-третє, деталі й чушки акумулюють тепло, яке згодом передають у кам’янку. Зверху дожигач закритий загальною з кам’янкою кришкою, виконаною з 5-мм сталевого листа.
Кам’янка — це шафа, всередині якої знаходиться «глушник» (так для стислості я називаю дожигач-іскрогаситель-теплоакумулятор). У кам’янку приблизно на третину висоти закладено камені-«дикарі» та фарфорові електроізолятори. Пояснювати їхнє призначення любителям попаритися мені навіть незручно, але все ж нагадаю — це основний і тривалий теплоакумулятор для утворення пари. Крім того, після завершення лазневих процедур, віддаючи залишкове тепло разом із цеглою печі, він ще й сприяє швидшому висиханню підлог у мийному відділенні.
Кам’янка має дві дверці: одну відносно невелику — з боку мийного відділення й другу розпашну двостулкову — з боку парилки. Від стінки у кам’янки з цього боку залишилися лише нижня частина — поріг і верхня частина — притолока. Поріг слугує для утримання в духовій шафі насипаних горою каменів. У порозі для кращого виходу пари, що утворилася від випаровування води, яка дісталася до дна, просвердлено ряд отворів діаметром 25 мм. Через ці ж отвори при зачинених стулках у парній й відкритих дверцятах у мийному відділенні в кам’янку надходить холодне повітря. Пару ж «добувають» традиційним способом — плесканням із ковша порції гарячої води на розжарені камені й ізолятори.
Притолока ж слугує для отримання «перегрітого» пару, коли той, піднявшись від каменів угору, ще сильніше нагрівається від розжарених стінок «глушника» і після цього виходить із шафи в парну. Крім того, при обох відкритих дверцятах (у парній й мийній) притолока сприяє спрямуванню частини нагрітого повітря через маленькі дверцята в мийне відділення.
У кришці шафи, по осі дожигача, вирізано отвір діаметром 100 мм для виходу диму. Над отвором приварено короткий патрубок із внутрішнім діаметром, трохи більшим за зовнішній у труби. У патрубок вставлено димову трубу, яка через пожежобезпечні розділки в стелі й даху виходить назовні. Димова труба — сталева, діаметром 130 мм. У труби немає заслінки, але зверху вона прикрита від опадів ковпаком. Тягу ж регулюють відкриванням дверцят піддувала або топки. Зазор між трубою й патрубком заделовують кладочним розчином або герметизують будь-яким несгораємим матеріалом, щоб виключити вихід тут диму.
На залишеній вільній поверхні топки поруч із кам’янкою монтується сталевий зварний бак для гарячої води ємністю близько 100 л. Бак має форму «квадрата» — прямокутного паралелепіпеда. Дно бака виготовлено зі сталевого листа товщиною 10 мм, а стінки — з 4-мм. Дві кришки бака виготовлені з 2-мм дюралюмінієвого листа, а їхні ручки вирізані з осинової дошки. Дно бака й дно кам’янки з’єднані між собою привареною до них сталевою смугою, що слугує димовим запіром. Кінці смуги з’єднані зварюванням з кутниками обв’язки топки.
Основних режимів топки печі два:
1 — при повністю відкритих дверцятах піддувала відбувається швидкий (протягом 1—1,5 години) прогрів лазні навіть у холодну погоду;
2 — при прикритих дверцятах здійснюється топка в теплий час і підтримується жар у холодний час.
При цьому можна використовувати один із чотирьох варіантів прогріву окремих приміщень лазні:
1 — розпахнуті стулки дверцят кам’янки в парній й відкриті дверцята кам’янки в мийному відділенні — здійснюється одночасний рівномірний прогрів обох приміщень;
2 — стулки дверцят кам’янки в парній зачинені, а дверцята в мийному відділенні відкриті — відбувається пріоритетний прогрів мийного відділення;
3 — стулки дверцят кам’янки в парній розпахнуті, а дверцята в мийному відділенні зачинені — здійснюється прискорений прогрів парного відділення;
4 — усі дверцята зачинені — накопичується жар каменями в кам’янці (цей варіант бажано використовувати лише при другому режимі топки печі — з прикритими дверцята піддувала).
Для прогріву лазні використовую дрова найрізноманітніших порід дерев: як листяних, так і хвойних, причому в хід ідуть навіть недосушені. Можна використовувати, звісно, і газ, і вугілля, але дух у лазні буде вже не той. Дим під час розтопки печі всередину лазні не викидається, дров потрібно відносно небагато. Пара в лазні легка, її багато й вистачає надовго, а вода навіть у повному баку прогрівається до 90°С.
Одним словом, я й мої домашні лазнею задоволені.
«Моделіст-конструктор» № 4’2006, А. МАТВІЙЧУК