Розвиток садових і городніх товариств, будівництво дач і котеджів викликав підвищену цікавість до споруд, призначених для збереження щедрих дарів осені.
Останнім часом багато дачників надають перевагу зберіганню вирощеного врожаю безпосередньо на ділянці. Проте це нерідко призводить до неминучих розчарувань, оскільки іноді робиться без потрібного досвіду. Не враховується, наприклад, що для зберігання картоплі необхідне темне приміщення з температурою 2–8 градусів тепла при відносній вологості повітря 85–95 %. При цьому приміщення має добре вентилюватися, щоб уникнути накопичення вуглекислого газу, а перед новою закладкою обов’язково дезінфікуватися.
Зрозуміло, що не всім доступно створити й підтримувати необхідні умови. Як же бути і що робити, щоб надійно зберегти врожай?
Не випадково в минулому майстри-умільці, здатні спорудити надійні сховища й погреби, користувалися на селі величезною повагою поряд із пічниками й криничниками. Однак сьогодні достаток відповідної літератури й сучасних матеріалів підштовхує багатьох вирішувати проблеми збереження зібраного врожаю своїми силами. І залежно від особистої підготовки, особливостей місцевості й природних умов, а також від власних трудових навичок і наявних матеріалів кожен обирає свій варіант вирішення цих проблем. А варіанти можуть бути найрізноманітніші — від найпростіших до висококваліфікованих.
Найбільш бажаним серед них, безумовно, є будівництво погреба. У такій споруді з хорошою гідроізоляцією й уміло підібраною вентиляцією зберігаються постійний температурно-вологісний режим і сприятливі умови зберігання продуктів: вони довго не псуються, не пересихають і не втрачають притаманний їм смак і запах.
Однак будівництво справжнього погреба вимагає чимало часу. А як бути, якщо сезон уже закінчується, а врожай несподівано виявився щедрим, і його якось хотілося б зберегти?
Експрес-сховище
Здавна в сільській місцевості для збереження сільськогосподарської продукції застосовувалися не лише капітальні, а й найпростіші, проте не менш ефективні способи. Серед них і донині залишаються популярними так звані бурти (рис. 1). Це пояснюється тим, що технологія цілком доступна для багатьох власників садів і городів, не вимагає капітальних витрат, а тому дає змогу оперативно вирішувати проблему, і головне — підходить для будь-якого врожаю.
Зазвичай бурт — це просто насипний пагорб, наприклад, картоплі на поверхні землі, укритий сухою ботвою, хвойними гілками або іншими придатними матеріалами для захисту від низьких температур. Місце для влаштування бурта обирають у зручному кутку ділянки; воно має бути сухим восени й непідтоплюваним під час відлиг і навесні, у зв’язку з цим бажано з невеликим ухилом, щоб бурт не заливали ні талі, ні дощові води.
1 — бульби (коренеплоди); 2 — утеплювач (солома); 3 — водовідвідна канава; 4 — ботва (солома); 5 — каркас даху (жердини)
Обрану ділянку землі розчищають, злегка вирівнюють, її поверхню утрамбовують. Потім на неї зверху настилають міцний шар соломи, на який і викладають картоплю або інші коренеплоди, фрукти — так, щоб утворився локальний або видовжений пагорб, який також обкладають з усіх боків товстим шаром соломи. Це й є сам бурт. Його акуратно засипають соломою й сухою землею, але так, щоб по боках, внизу й зверху бурта стирчали пучки соломи. Це потрібно для того, щоб через них, ніби через своєрідні вентиляційні труби, відбувався обмін повітря.
Укриття формують шарово, двома прийомами: одразу після закладки продуктів — тонкими шарами соломи й землі (щоб швидше видалилася зайва волога й випаровування), а з настанням стійких холодів — основним товстим шаром соломи й землі. Поверхневий сніг також відіграватиме роль додаткової теплозахисту, але з настанням весняного танення його необхідно видалити в першу чергу.
Якщо бурт буде великим, видовженим, то під час його закладки для забезпечення повнішої вентиляції на нижній шар соломи додатково викладають трикутні решітчасті короби, а за потреби — ще й дерев’яні вертикальні по торцях. Зверху на закладений бурт для зміцнення земляного насипу накладають гілки або спеціально виготовлені рейкові щити.
Площу, на якій закладено бурт, обкопують неглибокою канавою (до 0,4 м), щоб під час сильних дощів або танення снігу вода не потрапляла всередину сховища.
Парасолька для бурта
Поверхнева закладка бурта особливо популярна в районах з не суворими зимами. В умовах Нечорнозем’я бурти рекомендується закладати в неглибокі земляні виїмки — цей варіант краще захищає від морозів.
1 — вентиляційні решітки; 2 — зовнішнє обвалування (шар землі 300 мм); 3 — утеплювач (шари соломи 200 мм); 4 — внутрішнє обвалування (шар землі 100 мм); 5 — бурт картоплі; 6 — дерев’яна оббортовка ями; 7 — водовідвідна канава
Конструкція такого укриття (рис. 2) являє собою земляну «ванну» глибиною близько 0,3 м, з нахиленими (всередину) стінками, зміцненими жердинами або хмизом. Зверху такий бурт може мати два покриття: земляне й солом’яне безпосередньо на продуктовому насипі, а також двосхилий спрощений дах над усім сховищем — для більшої надійності захисту від суворих зимових умов.
Такий дах виконують глиносолом’яним або плетневим, по обрешітці з ошкурених жердин. Подібне сховище споруджується швидко; воно не лише надійне, а й недороге, оскільки виконується своїми силами, до того ж — із місцевих матеріалів.
Не просто яма
Там, де місцевість суха, а ґрунтові води не піднімаються у верхні шари землі навіть під час весняних паводків, набагато простіше закладати продукти на зберігання в неглибокі ями, обмежені бетонною, цегляною або шлакоблоковою стінкою, а зверху прикриті легкою обрешіткою, застеленою руберойдом або толем і присипаною зверху землею (рис. 3).
1 — решітчастий настил; 2 — цегляна стінка ями; 3 — люк (ДВП, дерев’яний щит); 4 — обрешітка-дах; 5 — земляне обвалування;
6 — вентиляційний шар із соломи; 7 — вентиляційний отвір; 8 — коренеплоди
При цьому варіанти зміцнення стінок можуть бути найнесподіваніші. Наприклад, багато дачників влаштовують на ділянці мініатюрні погреби зі старих, відслуживших свій вік у міських квартирах… чавунних ванн (рис. 4), що витісняються сучасними акриловими та іншими пластмасовими й металевими модифікаціями.
Дуже зручно такі погребки влаштовувати під садовим будиночком, літньою кухнею, альтанкою, будь-яким навісом. По суті це своєрідні мікрохолодильники, завдяки яким продукти влітку завжди, як кажуть, під рукою в місцях відпочинку. Стару ванну встановлюють у відповідне заглиблення на піщану подушку товщиною 8–10 см. Будучи заглибленою в ґрунт по бортики, вона накривається в два шари: під верхньою кришкою є ще додатковий люк. Обидва вони не повинні перешкоджати необхідній вентиляції, а стінки забезпечать надійний захист від гризунів.
У «ванне сховище» можна поміщати не лише соління й варення, а й овочеву продукцію в поліетиленових мішках або пластмасових коробках і контейнерах.
Погреби
Набагато довговічніше, але складніше й дорожче виготовлення стаціонарних овочесховищ — погребів; однак витрати часу, праці й коштів зрештою окупаються з лихвою. Звісно, усі рекомендації щодо їх влаштування слугують лише основою для власної творчості в кожному конкретному випадку. Головне — дотриматися трьох важливих умов: гідроізоляція, теплоізоляція й вентиляція. І обов’язкова вимога для спорудження погребів — висока якість виконання будівельних робіт, що є запорукою надійного збереження продуктів.
1 — корпус ванни; 2 — кришка (дошатий щит); 3 — люк; 4 — підсипка (піщана подушка); 5 — дерев’яна решітка; 6 — упаковки продуктів
На садовій ділянці зазвичай погріб споруджують розміром до 8 м3, а на присадибній можливий і трохи більший — близько 15 м3.
Важливе господарське значення постійного сховища визначає не лише його конструкція, а й місце розміщення на ділянці. Якщо раніше найпоширенішим був окремо поставлений погріб, то сьогодні намагаються поєднати його з основними спорудами — безпосередньо під будинком, під літньою кухнею, господарським блоком або гаражем. Незалежно від їх розташування надійна й тривала експлуатація таких споруд головним чином залежатиме від ретельного виконання будівельних і гідроізоляційних робіт. Останні умови особливо важливі для надійного захисту сховища від руйнівних впливів поверхневих і підземних вод.
Вибір конструкції
Ретельно й правильно зроблений погріб має велику експлуатаційну й господарську цінність. Особливості його конструкції обирають залежно від конкретного призначення, місцевих умов, власних навичок виготовлювача й наявних будівельних матеріалів.
1 — наземний (із земляним обвалуванням); 2 — напівзаглиблений; 3 — земляний (повністю заглиблений)
На рисунку 5 наведено основні типи й конструкції погребів. За рівнем розташування їх відносно землі їх, як правило, поділяють на три види: наземний, напівзаглиблений і земляний (повністю заглиблений). Якому з них віддати перевагу — залежить, переважно, від особливостей гідрологічних умов ділянки, зручного місця розташування, потреби в корисній площі сховища й забезпеченості будівельними матеріалами.
Оскільки процес спорудження погреба вимагає чимало часу, його зазвичай приурочують до середини літа — найсухішого періоду сезону. Починаючи будівництво, слід заздалегідь підготувати необхідний матеріал і інструменти, щоб не доводилося перериватися й втрачати дорогоцінний час.
Наземний погріб
У наземних сховищ (рис. 6) чимало переваг, і всі вони очевидні. Головне — їх можна споруджувати навіть на переуволожених ґрунтах або вологих ґрунтах. Крім того, їх виготовлення не вимагає особливих професійних умінь, а будівництво обійдеться без дефіцитних або дорогих матеріалів — достатньо підручних, місцевих варіантів.
1 — піщано-щебенева подушка; 2 — стіни з горбиля; 3 — земляне обвалування; 4 — гідротеплоізоляція (глиносолома); 5 — гідроізоляція стін (пергамін); 6 — глиняний замок; 7 — підлога (цегла «на ребро»); 8 — вентиляційна труба; 9 — внутрішні й зовнішні двері; 10 — вхід
У разі, якщо ґрунтові води піднімаються близько до поверхні землі, такий «зовнішній» погріб ставлять на нескладну гідроізоляцію й піщано-щебеневу підсипку.
Стіни роблять із грубого ошкуреного горбиля (відходів пиломатеріалів у вигляді довгих пластин) або нетовстих колод, а щілини ретельно конопатять мохом або паклею. Усю дерев’яну частину перед збиранням необхідно продезінфікувати або обробити спеціальними рідинами типу «Сенеж» і «Пінотекс». Зовнішні поверхні промазують двічі гарячою бітумною мастикою або розплавленим бітумом і, не даючи йому охолонути, — обклеюють руберойдом для захисту від вологи.
Стельове перекриття обкладають шаром глиносоломи товщиною 50 мм, а зверху покривають поліетиленом або руберойдом.
Підлогу викладають із цегли «на ребро» ялинкою, по шару глини для гідроізоляції. Як показала практика, на квадратний метр підлоги йде близько 64 цеглин.
Для забезпечення постійного температурного й вологісного режиму в погребі зверху рекомендується влаштувати земляний пагорб (обвалувати), який слід обкласти дерном або засіяти газонною травою. Можна використовувати пагорб і як альпійську гірку, з посадкою декоративних рослин і чагарників, які також слугуватимуть зміцненням обвалування.
Усередині сховища облаштовують комори, полиці, освітлення; встановлюють вентиляційну трубу, двоє дверей — внутрішні й зовнішні, між якими в сильні морози розміщують утеплювальне заповнення.
Міні-погріб
Серед садівників і дачників широке поширення отримали невеликі за розмірами наземні погреби у вигляді утеплених дерев’яних будиночків-ящиків (рис. 7) висотою приблизно з людський зріст. Під нього не потрібно особливої площі — розміри міні-погреба диктуються потребами сім’ї й обсягами вирощуваної продукції. А спорудити його можна просто з наявних підручних матеріалів.
1 — піщано-щебенева подушка-основа; 2 — двосхилий дах; 3 — цегляна підлога; 4 — відмостка; 5 — глиняний замок; 6 — внутрішні й зовнішні двері; 7 — вентиляційні отвори; 8 — утеплювач (мох, солома, дубове листя); 9 — гідроізоляція (пергамін)
Будівництво виконується в такій послідовності. На обраному місці готують основу — роблять неглибоку земляну виїмку (0,3–0,5 м), вирівнюють її, злегка утрамбовують і готують дренаж: засипають шаром 0,08–0,1 м крупнозернистий пісок, дрібний гравій, гальку, цегляний щебінь або керамзит. Зазвичай на 1 м2 виїмки вистачає півкубометра засипного матеріалу. Далі готують підлогу: викладають шар м’якої глини товщиною 0,15–0,2 м і послідовно вдавлюють у неї плашмя червону обпалену цеглу (на квадратний метр підлоги знадобиться приблизно 32 цеглини).
Надземна частина являє собою конструкцію у вигляді ящика з щільно зібраними подвійними стінками з товстих дощок (40–50 мм). У зазор між стінками закладається теплоізоляційний матеріал: сухий лісовий мох, листя дуба, керамзит, оброблені мідним купоросом і висушені тирса з вапном-пушонкою. Мінеральну вату досвідчені будівельники не використовують: з часом вона осідає й втрачає теплоізоляційні властивості.
Дерев’яні поверхні краще обробити антисептиком. Щоб стінки не продувалися, їх слід обшити пергаміном, руберойдом, толем. З торцевого боку погреба влаштовують вхід із двома дверцятами, між якими на зиму також закладають утеплювач. На цій же стінці роблять вентиляційний отвір типу форточки розміром 0,12×0,12 м, яку затягують дрібноячеїстою сіткою. Над цією ж стінкою слід зробити навіс із будь-якого придатного матеріалу.
Зверху погріб накривають одно- або двосхилим дахом із горбиля, покритого руберойдом або хвилястим шифером. По периметру стін влаштовують глинощебеневу відмостку шириною 1 м з ухилом. А на відстані 0,5 м від стін роблять водовідвідну канаву глибиною 50 см, заповнену цегляним боєм або щебенем.
Земляний погріб
Якщо на ділянці ґрунт щільний, а місце сухе й підвищене, то можна побудувати найпростіший земляний погріб. Колись такі погреби отримали широке поширення в Ярославській губернії, звідки й отримали назву — ярославські. Вони зручні тим, що не вимагають великих витрат і споруджуються з місцевих матеріалів.
Котлован (виїмку) копають з невеликим нахилом стін, щоб ґрунт менше обсипався (рис. 1).
1 — комора для картоплі; 2 — водовідвідна канава; 3 — схил даху; 4 — полиці; 5 — глинобитна підлога
Стінки котлована обшивають горбилем, дошками, плетнем. Обшивка тим більш обов’язкова, якщо погріб викопано в піщаному ґрунті. Вона робить погріб довговічнішим, а умови зберігання овочів і картоплі — сприятливішими. Обшивку краще зробити розбірною, щоб влітку частину конструкції можна було розбирати й виносити нагору для просушування.
Підлога погреба — глинобитна, товщиною 80–100 мм, з додаванням дрібного, просіяного цегляного щебеню. В основу підлоги викладається утрамбований щебінь шаром 50 мм з проливом гарячим бітумом, що перешкоджає капілярному зволоженню.
Стелю роблять із жердин або підтоварника, покривають зверху глиносолом’яною мастикою й засипають землею. Товщина теплоізоляційної засипки стелі 300–400 мм.
Дах над погребом — двосхилий, опущений до поверхні землі, перекриває котлован звісами не менш ніж на 500 мм з кожного боку, виконується з притісненого горбиля або будь-якого іншого місцевого матеріалу, наприклад глиносоломи, очерету або гілок (плетневий). Коник покрівлі краще зробити з товстих обрізних дощок із підкладкою під нього смуги рулонного матеріалу — толю або руберойду.
Висота погреба 1,8 м. Якщо рівень ґрунтових вод не дозволяє копати на таку глибину, то висоту погреба можна зменшити або зробити підсипку майданчика, щоб підняти підлогу погреба. Ґрунтові води не повинні доходити до основи погреба ближче ніж на 1 м. Рівень ґрунтових вод визначають навесні, коли він найвищий.
Усередині погріб поділений на комори (перегородки). Комори передбачаються висотою близько 1 м, з решітчастою підлогою для вентиляції. Відстань між полицями по висоті 500–600 мм.
1 — водовідвідна канава; 2 — верхня загороджувальна канава; 3 — вал із вилученої під час копання канави землі
Щоб уникнути промерзання погреба взимку під час сильних морозів, перекриття додатково утеплюють сухим дубовим листям, мохом, торфом або просто соломою.
Навколо погреба влаштовують водовідвідну канаву глибиною 500–600 мм, сплановану так, щоб забезпечити швидкий відвід атмосферної води.
Якщо погріб влаштовано на схилі, то зверху, на відстані 3–5 м, проводять ще й верхню водовідвідну (ловчу) канаву глибиною не менш ніж 700–800 мм (рис. 2).
Канаву краще влаштувати не впоперек схилу, а під деяким кутом (наскосок), тоді навіть під час дуже сильних злив її не прорве й не зальє укриття.
Обов’язкова приналежність будь-якого погреба — вентиляційна труба. Завдяки їй у сховищі забезпечується необхідна свіжість повітря й температура — дві основні умови якісного зберігання овочів і фруктів.
У погребі треба обов’язково повісити звичайний термометр, а ще краще психрометр, щоб контролювати не лише температуру, а й відносну вологість повітря.
Влітку люк погреба залишають відкритим для просушування й провітрювання. Усі розбірні конструкції виносять нагору, ретельно миють гарячою водою з содою й просушують на сонці.
Простір під дахом над основним перекриттям погреба називається погребницею. Незважаючи на відносно невеликий об’єм, це приміщення також використовується в господарських цілях. Погребницю можна використовувати як приміщення для короткочасного зберігання овочів до заморозків, а також для складування городнього інструменту. За потреби ця частина сховища може мати не лише дах, а й власні стіни.
Погребниця
Погріб із погребницею популярний у багатьох районах. Він складається з двох частин: нижньої — заглибленої в землю приблизно на 2 м, яка є самим погребом, і верхньої — так званої погребниці. У такому погребі в спекотну пору буває прохолодно, а взимку набагато тепліше, ніж на вулиці (рис. 3, 4).
Погребниця, перебуваючи на поверхні, захищає заглиблений погріб від атмосферних опадів, охолодження взимку або нагрівання в літній період. Її можна використовувати як допоміжне приміщення. Стіни погреба споруджують із довговічних матеріалів: бетону (товщиною 200–300 мм), каменю й червоної цегли (товщиною 250–380 мм), з горбиля (60–80 мм) або колод (діаметром 120–180 мм) і надійно ізолюють. Тип гідроізоляції обирають залежно від конкретних умов місця будівництва. Стіни погребниці зводять із товстого ошкуреного горбиля або пластин. Дах схиловий, з широкими звісами, на суцільній обрешітці, з покрівлею з асбестоцементних листів або руберойду.
Від стін погребниці влаштовують глинощебеневу відмостку шириною не менш ніж 1–1,2 м з ухилом 1:10.
Вхід у погребницю найкраще робити з північного боку, а двері — з товстих (40–50 мм) щільно підігнаних дощок. Двері можна оформити декоративними скобяними виробами — петлями, ручками, засувами.
1 — перекриття з утеплювачем; 2 — вапняна стіна погреба з побілкою; 3 — відмостка; 4 — обмазка гарячим бітумом (2 мм); 5 — глиняний замок; 6 — бутобетон; 7 — люк; 8 — погребниця; 9 — вентиляційна труба; 10 — сходи в погріб
При вологих ґрунтах у котловані по периметру можна викопати невеликі заглиблення — приямки для збору води. Воду з приямків слід періодично вичерпувати.
Дно котлована вирівнюють, утрамбовують і засипають дренуючим матеріалом — шаром щебеню товщиною 80–100 мм. На щебінь викладають шар розм’ятої глини (20–30 мм). Глину краще взяти жирну, її розрівнюють і утрамбовують, потім викладають бетонну підготовку — розчин шаром 100 мм. Після схоплення бетону через 10–15 днів на нього викладають цементно-піщану стяжку товщиною 50 мм, яку, у свою чергу, ретельно заглажують сталевою кельмою — залізнюють.
Простори між стінками погреба й ґрунтом, так звані пазухи, забивають глиною, укладаючи й ущільнюючи її шаром 200–300 мм, тобто влаштовують бічний глиняний замок.
Перекриття погреба утеплене. Як утеплювач рекомендують керамзит, просіяний цегляний щебінь, мох, які викладають на глиняній мастиці (30 мм). Перекриття може бути арковим, залежно від конструкції погреба. У настилі перекриття погреба передбачають люк розміром 70×70 см, під яким встановлюють похилі сходи.
1 — два самостійні погреби; 2 — цегляні стіни погреба; 3 — спільний навіс блоку; 4 — земляне обвалування; 5 — вентиляційні труби кожного з погребів блоку
Для підтримання температурно-вологісного режиму погріб обладнують вентиляційною трубою (див. рис. 4, 5). Для підвищення ефективності повітрообміну вентиляційну трубу можна поділити на два канали: вихідний і приточний. По першому видалятиметься повітря з погреба, а по другому — надходитиме своє повітря ззовні. Цікаво, що два відділення можливі не лише у вентиляційній трубі, а й… у самому сховищі.
Подвійний погріб
Потреба в сховищі, що являє собою подвоєний погріб з окремими входами в самостійні блоки, може бути продиктована різними причинами. Наприклад, подібний блокований погріб можуть спільно зробити сусіди на межевій лінії своїх ділянок (рис. 5, 6).
Переваги такого погреба очевидні: по-перше, у середньому на 20–25 % знижуються загальні будівельні витрати й економляться матеріали завдяки наявності спільних ділянок конструкцій (внутрішня стіна, покрівля тощо), по-друге, погріб, розташований на межі двох суміжних ділянок, дає змогу раціональніше використовувати землю. Земля, до речі, використовується й безпосередньо для самої споруди: ґрунт, вилучений під час невеликого заглиблення основи сховища, іде потім для обвалування стін погреба.
Блокований погріб зручний і для однієї сім’ї: в окремих комірках можна закладати продукти на різний час зберігання або тримати окремо картоплю й овочі, які під час спільного зберігання можуть набувати не притаманний їм неприємний запах.
Після того як котлован викопано, на зачищене й сплановане місце насипають шар щебеню або цегляного бою товщиною 80–100 мм (0,1 м3 на 1 м2 основи), який утрамбовують і проливають гарячим бітумом.
1 — цегляні стіни; 2 — руберойд на перекритті блоків; 3 — вентиляційні труби; 4 — земляне обвалування; 5 — дернове зміцнення обвалування; 6 — гідроізоляція стін (бітум); 7 — водовідвідна канава
Далі викладають монолітну основу з щільного бетону, що складається з 1 частини цементу, 2 частин піску й 4 частин щебеню або гравію.
Через тиждень (після просушування) починають зводити цегляні стіни, потім їх покривають з обох боків шаром цементно-піщаної штукатурки товщиною 20 мм. Одночасно з цементно-піщаного розчину роблять підлогу товщиною 40–50 мм і заглажують її сталевою кельмою.
Перекриття виконують із товстого притісненого горбиля або дощок товщиною 50 мм. Кінці дощок у місцях спирання на цегляну кладку попередньо промазують гарячим бітумом, що надає їм довговічності. Перекриття утеплюють шаром глиносоломи товщиною 200 мм, а потім землі товщиною не менш ніж 500 мм, на яку висівають траву. Відкоси стін зміцнюють дерном.
Зовні стіни погреба гідроізолюють гарячою бітумною мастикою (бітумом із наповнювачем) або по попередньо нанесеній бітумній ґрунтовці товщиною 0,1 мм розплавом гарячого бітуму в 2 шари товщиною 2 мм (витрата бітуму 2 кг/м2). За потреби передбачають глиняний замок.
«Моделіст-конструктор» № 9’2011, 12’2011, Ю. ПРОСКУРІН, Л. КОРОТКЕВИЧ