У практиці автомотолюбителів нерідко доводиться стикатися з необхідністю паяння чи зварювання. Кілька років тому я зовсім випадково побачив бензопаяльник виробництва НДР, який використовували для цих цілей, — тоді й з’явилася ідея зробити аналогічний, але такий, що працює на газі. Результат перевершив усі очікування — і тепер газовий паяльник займає гідне місце в наборі моїх інструментів. Експлуатація під час ремонту кузовів, радіаторів, наконечників мідних кабелів великого перерізу підтвердила працездатність конструкції. Основними перевагами перед традиційним «молотком» і паяльною лампою є: можливість безперервного паяння, підтримання заданої температури, що важливо під час виконання великого обсягу робіт, а також можливість регулювання ступеня нагріву.
Для виготовлення паяльника знадобився кран пробкового типу ППБ-1, який застосовується в маслопроводі автомобіля ГАЗ-53. Його доопрацювання полягало в проточці передньої частини до 12 мм і нарізанні різьби М12х1,5 мм. З латуні виготовлено жиклер з отвором діаметром 0,8 мм і запресовано в корпус крана. Слід зазначити, що отвори в різних кранах відрізняються на 0,1 мм в ту чи іншу сторону. Тому підгонка посадочної поверхні жиклера проводилася індивідуально.
1, 2 — тримачі паяльника; 3 — фіксатор штока паяльника; 4 — корпус сопла; 5 — жиклер; 6 — кран ППБ-1; 7 — ручка; 8 — газопровід.
Матеріалом для сопла послужив відрізок труби з нержавіючої сталі з внутрішнім діаметром 23 мм і товщиною стінки 1,5 мм. Обробку заготовки до потрібних розмірів виконано на токарному верстаті. Задню частину сопла завальцьовано також на токарному верстаті за допомогою притиснутого бруска.
Для газопроводу-рукоятки використано дюралюмінієвий стрижень діаметром 20 мм і довжиною 160 мм. У ньому просвердлено наскрізний отвір діаметром 4 мм. За відсутності спеціального інструменту цю операцію виконано в два прийоми з різних боків. Далі один із кінців стрижня проточено під наявний діаметр шланга. Текстолітова ручка зафіксована клеєм ЕДП. Різьбове з’єднання стрижня з краном ущільнено стрічкою ФУМ (герметиком).
Жало паяльника зроблено з мідного бруска перерізом 20×20 мм. Як шток застосовано стрижень діаметром 9 мм від впускного клапана двигуна МТЗ. З’єднання з жалом — різьбове М8 з подальшою розчеканкою. (Має сенс виготовити одразу кілька різних форм жала паяльника залежно від призначення.)
1 — жало; 2 — шток.
Оскільки робочого тиску стандартного (побутового) газового редуктора для нормальної роботи горілки не вистачає, використовується регульований редуктор. Щоб уникнути потрапляння рідкого газу в канали горілки, балон знаходиться лише у вертикальному положенні.
Слід зазначити, що цей пристрій не небезпечніший за звичайну паяльну лампу, і під час роботи з ним слід дотримуватися загальних правил пожежної безпеки, зокрема стежити за герметичністю з’єднань газопроводу.
Підпалювання горілки проводиться при ледь приотвореному крані. Краном же регулюється сила полум’я і, отже, ступінь нагріву жала паяльника. Для забезпечення повного згоряння газоповітряної суміші відстань від сопла до нагріваної поверхні паяльника — не менше 15 мм.
«Моделист-конструктор» № 9’99, Ю. ШОРЕЦЬ